(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах

Страсбург, 8 листопада 2001 року

Додатково див. Конвенцію
від 16 травня 2005 року

Офіційний переклад.

Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

беручи до уваги свої зобов’язання за Статутом Ради Європи;

бажаючи й надалі сприяти захисту прав людини, затверджувати верховенство права та підтримувати демократичний суспільний лад;

вважаючи за доцільне з цією метою посилити індивідуальні та колективні можливості розслідування злочинів;

вирішили вдосконалити та доповнити у деяких аспектах Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах, укладену в Страсбурзі 20 квітня 1959 року (далі - "Конвенція"), а також Додатковий протокол до неї, укладений у Страсбурзі 17 березня 1978 року;

беручи до уваги Конвенцію про захист прав та основних свобод людини, укладену в Римі 4 листопада 1950 року, а також Конвенцію про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру, укладену в Страсбурзі 28 січня 1981 року,

домовились про таке:

Глава I

Стаття 1 - Сфера дії

Стаття 1 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Сторони зобов’язуються своєчасно надавати одна одній відповідно до положень цієї Конвенції якнайширшу взаємну допомогу у провадженнях стосовно правопорушень, покарання яких на момент прохання про надання допомоги підпадає під юрисдикцію судових органів Сторони, що запитує.

2. Ця Конвенція не застосовується до арештів, виконання вироків або правопорушень, передбачених військовим правом, які не є злочинами за звичайним кримінальним правом.

3. Взаємна допомога може також надаватися у провадженні, здійснюваному адміністративною владою стосовно дій, які відповідно до чинного національного законодавства Сторони, що запитує, або запитуваної Сторони караються як порушення норм законодавства, у тому разі, коли таке рішення може призвести до провадження у суді, який має юрисдикцію зокрема щодо кримінальних справ.

4. У взаємній допомозі не може бути відмовлено виключно на підставі того, що вона стосується дій, за які юридична особа може понести відповідальність у державі Стороні, що запитує."

Стаття 2 - Присутність посадових осіб Сторони, що запитує

До статті 4 Конвенції додається такий текст, первісна стаття 4 Конвенції стає пунктом 1, а нижчевикладені положення стають пунктом 2:

"2. У проханнях щодо присутності таких посадових або заінтересованих осіб не може бути відмовлено, якщо така присутність може сприяти задоволенню прохання про надання допомоги у спосіб, що більше відповідає потребам Сторони, що запитує, і, таким чином, може дозволити уникнути необхідності подання додаткових прохань про надання допомоги."

Стаття 3 - Тимчасова передача затриманих осіб на територію держави Сторони, що запитує

Стаття 11 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Особа, яка утримується під вартою та прохання про особисту присутність якої для доказових цілей, крім присутності для того, щоб стати перед судом, подається Стороною, що запитує, може бути тимчасово перепроваджена на її територію, за умови її повернення у строки, зазначені запитуваною Стороною, відповідно до положень статті 12 цієї Конвенції у тій мірі, в якій вони можуть застосовуватися.

У передачі особи може бути відмовлено, якщо:

a) особа, що утримується під вартою, на це не погоджується,

b) її присутність необхідна для цілей кримінального провадження, що здійснюється на території держави запитуваної Сторони,

c) передача може призвести до продовження терміну її утримання під вартою, або

d) існують інші важливі підстави для того, щоб не передавати її на територію держави Сторони, що запитує.

2. Відповідно до положень статті 2 цієї Конвенції у випадку, передбаченому в пункті 1, транзитне перевезення особи, що утримується під вартою, територією держави третьої Сторони здійснюється за клопотанням, яке супроводжується всіма необхідними документами та надсилається Міністерством юстиції Сторони, що запитує, Міністерству юстиції Сторони, територією держави якої запитується транзитне перевезення. Сторона може відмовити у наданні дозволу на транзитне перевезення громадян своєї держави.

3. Особа, яка передається, утримується під вартою на території держави Сторони, що запитує, та, коли це необхідно, на території держави Сторони, в якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, якщо Сторона, до якої звернене прохання про передачу особи, не вимагає її звільнення."

Стаття 4 - Канали зв’язку

Стаття 15 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Прохання про надання взаємної допомоги, так само як і інформація, що надається на добровільній основі, надсилаються у письмовому вигляді Міністерством юстиції Сторони, що запитує, Міністерству юстиції запитуваної Сторони і повертаються по тих же каналах. Проте вони можуть направлятися безпосередньо судовими органами Сторони, що запитує, судовим органам запитуваної Сторони і повертатися по тих же каналах.

2. Клопотання, передбачені у статті 11 цієї Конвенції та статті 13 Другого додаткового протоколу до неї, у будь-якому разі надсилаються Міністерством юстиції Сторони, що запитує, Міністерству юстиції запитуваної Сторони та повертаються по тих же каналах.

3. Прохання про надання взаємної допомоги стосовно проваджень, згаданих у пункті 3 статті 1 цієї Конвенції, також можуть, залежно від випадку, надсилатися безпосередньо адміністративними або судовими органами Сторони, що запитує, адміністративним або судовим органам запитуваної Сторони і повертатися по тих же каналах.

4. Прохання про надання взаємної допомоги, подані згідно зі статтями 18 та 19 Другого додаткового протоколу до цієї Конвенції, можуть також надсилатися безпосередньо компетентними органами Сторони, що запитує, компетентним органам запитуваної Сторони.

5. Прохання, передбачені в пункті 1 статті 13 цієї Конвенції, можуть надсилатися безпосередньо заінтересованими судовими органами відповідним органам запитуваної Сторони. Відповіді можуть надсилатися безпосередньо цими органами. Прохання, передбачені в пункті 2 статті 13 цієї Конвенції, надсилаються Міністерством юстиції Сторони, що запитує, Міністерству юстиції запитуваної Сторони.

6. Прохання про надання копій вироків та заходи, згадані у статті 4 Додаткового протоколу до цієї Конвенції, можуть надсилатися безпосередньо до компетентних органів. Будь-яка Договірна Держава може у будь-який час, звернувшись із заявою до Генерального секретаря Ради Європи, визначити органи, які вона вважатиме компетентними органами для цілей цього пункту.

7. У термінових випадках, коли згідно з цією Конвенцією дозволяється безпосереднє пересилання, воно може здійснюватись через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).

8. Будь-яка Сторона може в будь-який час шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи залишити за собою право задовольняти будь-які або певні прохання про надання взаємної допомоги залежно від однієї або декількох таких умов:

a) копія прохання надсилається до центрального органу, визначеного у заяві;

b) прохання, крім термінових, надсилаються до центрального органу, визначеного у заяві;

c) у разі безпосереднього пересилання з причин терміновості копія одночасно передається до Міністерства юстиції цієї Сторони;

d) деякі або всі прохання про надання допомоги передаються цій Стороні по інших каналах, ніж передбачені цією статтею.

9. Прохання про надання взаємної допомоги та будь-які інші повідомлення, передбачені цією Конвенцією або Протоколами до неї, можуть надсилатися за допомогою будь-яких електронних або інших засобів зв’язку за умови що, Сторона, що запитує, готова на запит у будь-який час надати письмовий запис та оригінал такого прохання або повідомлення. Проте будь-яка Договірна Держава може в будь-який час, звернувшись із заявою до Генерального секретаря Ради Європи, визначити умови, за яких вона погоджується приймати та задовольняти прохання, одержані за допомогою електронних або інших засобів зв’язку.

10. Положення цієї статті не завдають шкоди чинним двостороннім угодам або домовленостям між Сторонами, якими передбачено безпосереднє пересилання прохань про надання допомоги."

Стаття 5 - Витрати

Стаття 20 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Сторони не вимагають одна від одної відшкодування будь-яких витрат, що виникають внаслідок застосування положень цієї Конвенції та Протоколів до неї, крім:

a) витрат, пов’язаних з перебуванням експертів на території держави запитуваної Сторони;

b) витрат, пов’язаних з передачею особи, яка утримується під вартою, згідно зі статтями 13 або 14 Другого додаткового протоколу до цієї Конвенції або статтею 11 цієї Конвенції;

c) значних витрат або витрат надзвичайного характеру.

2. Проте витрати, пов’язані зі встановленням та обслуговуванням відео- або телефонного зв’язку на території держави запитуваної Сторони, з оплатою послуг перекладачів, що забезпечуються запитуваною Стороною, і з допомогою свідкам та їхніми дорожніми витратами на території держави запитуваної Сторони, відшкодовуються Стороною, що запитує, запитуваній Стороні, якщо Сторони не домовились про інше.

3. Сторони консультуються одна з одною для того, щоб досягти домовленостей щодо оплати витрат, відшкодування яких може вимагатися згідно з вищенаведеним пунктом 1 c).

4. Положення цієї статті застосовуються без шкоди для положень пункту 3 статті 10 цієї Конвенції."

Стаття 6 - Судові органи

Стаття 24 Конвенції замінюється такими положеннями:

"Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання у заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може визначити органи, які для цілей цієї Конвенції вона вважатиме судовими органами. Після цього вона може у будь-який час та у такий самий спосіб змінити умови цієї заяви."

Глава II

Стаття 7 - Відкладення виконання прохань

1. Запитуваної Сторона може відкладати вчинення дій за проханням, якщо такі дії можуть зашкодити розслідуванню, кримінальному переслідуванню або відповідному провадженню, які здійснюються її органами.

2. Перш ніж підмовити у допомозі або відкласти її надання, запитувана Сторона, у разі необхідності після консультацій зі Стороною, що запитує, може вирішити, чи прохання може бути виконано частково або на таких умовах, які вона вважає доцільними.

3. Якщо виконання прохання відкладається, повинні наводитися причини відстрочки. Запитувана Сторона повинна також повідомити Сторону, що запитує, про будь-які причини, які роблять неможливим виконання прохання або можуть значно його затримати.

Стаття 8 - Процедура

Незважаючи на положення статті 3 цієї Конвенції, у разі, коли у проханнях зазначаються формальності або процедури, яких вимагає законодавство Сторони, що запитує, навіть якщо вони не застосовуються у запитуваній Стороні, остання повинна виконати такі вимоги в тій мірі, в якій вжиття згаданих заходів не суперечить основним принципам її законодавства, якщо Протоколом не передбачено інше.

Стаття 9 - Проведення слухання шляхом відеоконференції

1. Якщо особа перебуває на території держави однієї Сторони та має давати свідчення як свідок або експерт судовим органам іншої Сторони, остання може, якщо особиста явка особи для надання свідчень на території її держави є небажаною або неможливою, просити про проведення слухання шляхом відеоконференції, як це передбачається у пунктах 2 - 7.

2. Запитувана Сторона погоджується на проведення слухання шляхом відеоконференції за умови, що використання відеоконференції не суперечить основним принципам її законодавства та вона має технічні можливості для проведення такого слухання. Якщо запитувана Сторона не має доступу до технічних засобів для відеоконференції, такі засоби можуть надаватися їй Стороною, що запитує, за взаємною згодою.

3. Прохання про проведення слухання шляхом відеоконференції містять на додаток до інформації, згаданої у статті 14 цієї Конвенції, виклад причин, з яких особиста присутність свідка або експерта є небажаною або неможливою, назву судового органу та імена осіб, які проводитимуть слухання.

4. Судовий орган запитуваної Сторони викликає відповідну особу для явки відповідно до норм національного законодавства його держави.

5. Щодо слухання, яке проводиться шляхом відеоконференції, застосовуються такі правила:

a) представники судового органу запитуваної Сторони беруть участь у слуханні, у разі необхідності їм допомагає перекладач; вони несуть відповідальність як за забезпечення впізнання особи, яка дає свідчення, так і за дотримання основних принципів законодавства запитуваної Сторони. Якщо представники судового органу запитуваної Сторони вважають, що під час слухання порушуються основні принципи законодавства запитуваної Сторони, вони негайно вживають необхідних заходів для того, щоб слухання продовжувалось згідно з вищезгаданими принципами;

b) заходи щодо захисту особи, яка дає свідчення, погоджуються у разі необхідності компетентними органами запитуваної Сторони та Сторони, що запитує;

c) слухання проводиться безпосередньо судовими органами Сторони, що запитує, або під їхнім керівництвом відповідно до норм її національного законодавства;

d) на прохання Сторони, що запитує, або особи, яка дає свідчення, запитувана Сторона у разі необхідності забезпечує послуги перекладача для особи, яка дає свідчення;

e) особа, яка дає свідчення, може заявити право відмови від давання свідчень, яке закріплене за нею у законодавстві або запитуваної Сторони, або Сторони, що запитує.

6. Без шкоди для будь-яких узгоджених заходів із захисту осіб судові органи запитуваної Сторони по завершенні слухання складають протокол, зазначаючи дату та місце проведення слухання, ім’я особи, яка дала свідчення, імена та посади всіх інших осіб запитуваної Сторони, які брали участь у слуханні, будь-яку взяту присягу, а також технічні умови, за яких відбувалось слухання. Документ надсилається компетентними органами запитуваної Сторони компетентним органам Сторони, що запитує.

7. Кожна Сторона вживає необхідних заходів для забезпечення того, щоб до свідків або експертів, які заслуховуються на території її держави відповідно до цієї статті та відмовляються давати свідчення, коли вони зобов’язані свідчити, або дають хибні свідчення, її національне законодавство застосовувалося у такий же спосіб, якби ці свідчення даватися у внутрішньому провадженні.

8. Сторони також можуть на свій розсуд застосовувати положення цієї статті, де це є доцільним та за згоди своїх компетентних органів, також щодо проведення слухань шляхом відеоконференції за участю обвинувачуваної або підозрюваної особи. У цьому разі рішення про проведення відеоконференції та спосіб, в який проводиться така конференція, погоджуються між Сторонами відповідно до їхнього національного законодавства та відповідних міжнародних документів. Слухання за участю обвинувачуваної або підозрюваної особи проводиться лише за її згоди.

9. Будь-яка Договірна Держава може у будь-який час шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що вона не користуватиметься можливістю, передбаченою вище у пункті 8, щодо застосування положень цієї статті також і до слухань, що проводяться шляхом відеоконференції, за участю обвинувачуваної або підозрюваної особи.

Стаття 10 - Проведення слухання шляхом телефонної конференції

1. Якщо особа перебуває на території держави однієї Сторони і має давати свідчення як свідок або експерт судовим органам іншої Сторони, остання може, якщо це передбачено її національним законодавством, попросити першу про надання допомоги для того, щоб провести слухання шляхом телефонної конференції, як це передбачено у пунктах 2 - 6.

2. Слухання може проводитись шляхом телефонної конференції лише у тому разі, якщо свідок або експерт дає згоду на його проведення у такий спосіб.

3. Запитувана Сторона може погодитись на проведення слухання шляхом телефонної конференції, якщо це не суперечить основним принципам її законодавства.

4. Прохання про проведення слухання шляхом телефонної конференції має містити на додаток до інформації, передбаченої у статті 14 цієї Конвенції, назву судового органу та імена осіб, які проводитимуть слухання, а також зазначати, що свідок або експерт згоден брати участь у слуханні, яке проводиться шляхом телефонної конференції.

5. Практичні домовленості щодо проведення слухання погоджуються заінтересованими Сторонами. При погодженні таких домовленостей запитувана Сторона зобов’язується:

a) повідомити відповідного свідка або експерта про час та місце проведення слухання;

b) забезпечити встановлення особи свідка або експерта;

c) пересвідчитись у тому, що свідок або експерт дає згоду на проведення слухання шляхом телефонної конференції.

6. Запитувана Сторона може давати свою згоду частково або повністю залежно від відповідних положень пунктів 5 та 7 статті 9.

Стаття 11 - Інформація, яка надається на добровільній основі

1. Без шкоди для своїх власних розслідувань та проваджень компетентні органи будь-якої Сторони можуть без попереднього запиту надіслати компетентним органам іншої Сторони інформацію, отриману в рамках їхніх власних розслідувань, якщо вони вважають, що розкриття такої інформації могло б допомогти Стороні, яка одержує інформацію, у порушенні або проведенні розслідувань або проваджень або могло б привести до подання запиту з боку цієї Сторони згідно з Конвенцією або Протоколами до неї.

2. Сторона, яка надає інформацію, може відповідно до свого національного законодавства встановити умови використання такої інформації Стороною, яка її одержує.

3. Для Сторони, що отримує інформацію, такі умови є обов’язковими.

4. Проте кожна Договірна Держава у будь-який час шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може залишити за собою право не бути зв’язаною умовами, встановленими Стороною, що надає інформацію, відповідно до вищенаведеного пункту 2, якщо вона попередньо не отримає повідомлення про характер інформації, що надається, та не дасть згоду на передачу такої інформації.

Стаття 12 - Реституція

1. На прохання Сторони, що запитує, та без шкоди для прав bona fide третіх осіб запитувана Сторона може надати предмети, отримані злочинним шляхом, у розпорядження Сторони, що запитує, з метою їхнього повернення законним власникам.

2. При застосуванні статей 3 та 6 цієї Конвенції запитувана Сторона може відмовити у поверненні предметів до або після їхньої передачі у розпорядження Сторони, що запитує, якщо у такий спосіб може бути спрощена реституція таких предметів законному власнику. Права bona fide третіх осіб при цьому не зачіпаються.

3. У разі відмови до здійснення передачі предметів Стороні, що запитує, запитувана Сторона не здійснює жодних гарантійних прав або інших прав регресу, передбачених податковим або митним законодавством щодо цих предметів.

4. Відмова, про яку йдеться у пункті 2, не завдає шкоди праву запитуваної Сторони стягувати податки або мито з законного власника.

Стаття 13 - Тимчасова передача затриманих осіб запитуваній Стороні

1. Якщо є домовленість між компетентним органами заінтересованих Сторін, Сторона, яка запитала проведення розслідування, для цілей якого необхідна особиста присутність особи, утримуваної під вартою на території її держави, може тимчасово передавати цю особу на територію держави Сторони, де має проводитись розслідування.

2. Така домовленість повинна передбачати умови тимчасової передачі особи та дату, до якої особа повинна бути повернена на територію держави Сторони, що запитує.

3. У разі, якщо на передачу потрібна згода заінтересованої особи, заява про згоду або її копія негайно передається запитуваній Стороні.

4. Передана особа повинна залишатися під вартою на території держави запитуваної Сторони і, коли це необхідно, на території держави Сторони, територією якої запитаний транзит, якщо Сторона, яка передала особу, не попросить про її звільнення.

5. Строк перебування під вартою на території держави запитуваної Сторони не зараховується до строку утримання під вартою, який особа зобов’язана або буде зобов’язана відбути на території держави Сторони, що запитує.

6. Положення пункту 2 статті 11 та статті 12 цієї Конвенції застосовуються mutatis mutandis.

7. Кожна Договірна Держава у будь-який час шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може заявити, що до досягнення домовленості відповідно до пункту 1 цієї статті буде потрібна згода, про яку йдеться у пункті 3 цієї статті, або вона буде потрібна за певних умов, зазначених у заяві.

Стаття 14 - Особиста присутність засуджених осіб, які передаються

Положення статей 11 та 12 цієї Конвенції застосовуються mutatis mutandis також до осіб, які перебувають під вартою на території держави запитуваної Стороні після того, як вони були передані для відбуття покарання за вироком, винесеним у державі Сторони, що запитує, якщо Сторона, що запитує, просить про їхню особисту присутність для перегляду судового рішення.

Стаття 15 - Мова процедурних документів і судових рішень, що мають бути вручені

1. Положення цієї статті застосовуються до будь-якого прохання про вручення документів відповідно до статті 7 цієї Конвенції або статті 3 Додаткового протоколу до неї.

2. Процедурні документи та судові рішення у будь-якому разі передаються мовою або мовами, якими вони були складені.

3. Незважаючи на положення статті 16 цієї Конвенції, якщо орган, який склав документи, знає або має підстави вважати, що адресат розуміє тільки якусь іншу мову, документи або принаймні їхні найважливіші частини повинні супроводжуватись перекладом такою іншою мовою.

4. Незважаючи на положення статті 16 цієї Конвенції, процедурні документи та судові рішення для зручності владних органів запитуваної Сторони супроводжуються стислим викладом їхнього змісту в перекладі мовою або однією з мов цієї Сторони.

Стаття 16 - Вручення документів шляхом поштового пересилання

1. Компетентні судові органи будь-якої Сторони можуть безпосередньо пересилати поштою процедурні документи та судові рішення особам, які знаходяться на території держави будь-якої іншої Сторони.

2. Процедурні документи та судові рішення супроводжуються повідомленням про те, що адресат може одержати від зазначеного у повідомленні органу інформацію про свої права та обов’язки стосовно вручення документів. Положення вищезгаданого пункту 3 статті 15 застосовуються до такого повідомлення.

3. Положення статей 8, 9 та 12 цієї Конвенції застосовуються mutatis mutandis щодо вручення документів шляхом поштового пересилання.

4. Положення пунктів 1, 2 та 3 статті 15 також застосовуються щодо вручення документів шляхом поштового пересилання.

Стаття 17 - Транскордонний нагляд

1. Співробітники поліції однієї зі Сторін, які в рамках кримінального розслідування здійснюють у своїй країні нагляд за особою, яка, як припускається, брала участь у вчиненні кримінального правопорушення, яке є підставою для екстрадиції, або за особою, щодо якої є обгрунтовані припущення вважати, що вона може визначити вищезгадану особу або вказати її місце знаходження, уповноважені продовжувати нагляд за нею на території держави іншої Сторони, якщо остання дозволила транскордонний нагляд у відповідь на попередньо подане прохання про надання допомоги. Дозвіл може супроводжуватися певними умовами.

На запит нагляд буде доручено співробітникам поліції тієї Сторони, на території держави якої він здійснюється.

Прохання про надання допомоги, про яке йдеться у першому пункті, має надсилатися до органу, призначеного кожною Стороною, який компетентний надавати або пересилати необхідний дозвіл.

2. У разі, якщо з причин особливої терміновості попередній дозвіл іншої Сторони не може бути запитаний, співробітники поліції, які здійснюють нагляд у рамках кримінального розслідування, уповноважені продовжувати за кордоном нагляд за особою, яка, як припускається, вчинила кримінальні правопорушення, перелічені у пункті 6, за умови, що виконуються такі вимоги:

a) призначені згідно з пунктом 4 органи Сторони, на території держави якої має продовжуватись нагляд, повинні бути негайно повідомлені під час здійснення нагляду про те, що кордон був перетнутий;

b) прохання про надання допомоги, яке подано відповідно до пункту 1 та визначає підстави для перетину кордону без попереднього дозволу, має подаватися без затримки.

Нагляд припиняється, як тільки про це попросить Сторона, на території держави якої він здійснюється, відповідно до повідомлення, згаданого у підпункті а), або прохання, про яке йдеться у підпункті b), або якщо дозвіл не був отриманий протягом п’ятьох годин після перетину кордону.

3. Нагляд, про який іде мова в пунктах 1 та 2, здійснюється лише за таких загальних умов:

a) Співробітники поліції, які здійснюють нагляд, повинні дотримуватись положень цієї статті та законодавства Сторони, на території держави якої вони діють; вони повинні виконувати інструкції місцевих відповідальних органів влади.

b) Крім ситуацій, передбачених у пункті 2, співробітники поліції протягом здійснення нагляду повинні мати при собі документ, який засвідчує, що дозвіл був отриманий.

c) Співробітники поліції, які здійснюють нагляд, повинні у будь-який час бути готові представити підтвердження того, що вони діють згідно з офіційними повноваженнями.

d) Співробітники поліції, які здійснюють нагляд, можуть мати при собі табельну зброю протягом здійснення нагляду, якщо запитувана Сторона не прийняла рішення про інше; її застосування забороняється, крім випадків законної самооборони.

e) Вхід до приватних будинків та на території, куди немає публічного доступу, забороняється.

f) Співробітники поліції, які здійснюють нагляд, не можуть зупиняти, допитувати або заарештовувати особу, яка перебуває під наглядом.

g) Про всі дії повідомляються органи влади Сторони, на території держави якої вони були вчинені; може вимагатись особиста присутність співробітників поліції, які здійснюють нагляд.

h) Органи влади Сторони, з якої прибули співробітники поліції, які здійснюють нагляд, допомагають у проведенні розслідування, яке відбувається після операції, в якій вони брали участь, включаючи судочинство, якщо про це просять органи влади Сторони, на території держави якої здійснювався нагляд.

4. Сторони під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи можуть визначати як співробітників поліції, так і органи влади, яких вони призначають для цілей пунктів 1 та 2 цієї статті. Вони згодом можуть у будь-який час і у такий самий спосіб змінити умови своєї заяви.

5. Сторони можуть на двосторонньому рівні розширювати сферу дії цієї статті та вживати додаткових заходів для її виконання.

6. Нагляд, про який йде мова у пункті 2, може здійснюватись лише за одне з таких кримінальних правопорушень:

- убивство з політичних мотивів;

- убивство;

- зґвалтування;

- підпал;

- фальшивомонетництво;

- збройне пограбування та скупка крадених речей;

- вимагання;

- викрадення людей та взяття заручників;

- торгівля людьми;

- незаконна торгівля наркотичними та психотропними речовинами;

- порушення законів стосовно зброї та вибухових речовин;

- використання вибухових речовин;

- незаконне перевезення отруйних та небезпечних відходів;

- ввіз нелегальних мігрантів;

- розтління неповнолітніх.

Стаття 18 - Контрольована передача

1. Кожна Сторона зобов’язується забезпечити, щоб на прохання іншої Сторони контрольовані передачі дозволялися на території її держави у рамках кримінальних розслідувань правопорушень, які є підставою для екстрадиції.

2. Рішення про здійснення контрольованих передач приймається у кожному окремому випадку компетентними органами запитуваної Сторони згідно з національним законодавством цієї Сторони.

3. Контрольовані передачі відбуваються відповідно до процедур запитуваної Сторони. Компетентні органи цієї Сторони уповноважені здійснювати та контролювати дії з таких передач, а також управляти такими діями.

4. Сторони під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання шляхом направлення відповідної заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи визначають органи, які є компетентними органами для цілей цієї статті. Вони згодом можуть у будь-який час і у такий самий спосіб змінити умови своєї заяви.

Стаття 19 - Таємні розслідування

1. Сторона, що запитує, та запитувана Сторона можуть домовитись надавати одна одній допомогу в проведенні розслідувань злочину співробітниками поліції, які діятимуть таємно або за вигаданими прізвищами (таємні розслідування).

2. Рішення за запитом приймається у кожному окремому випадку компетентними органами запитуваної Сторони відповідно до її національного законодавства та процедур. Тривалість таємного розслідування, детальні умови та правовий статус заінтересованих співробітників поліції під час здійснення таємних розслідувань погоджуються Сторонами відповідно до їхнього національного законодавства та процедур.

3. Таємні розслідування проводитимуться відповідно до національного законодавства та процедур Сторони, на території держави якої вони здійснюються. Залучені Сторони співпрацюють для забезпечення того, щоб таємне розслідування було підготовлене та контролювалося, а також вживають заходів для безпеки співробітників поліції, які працюють таємно або під вигаданими прізвищами.

4. Сторони під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи визначають органи, які є компетентними органами для цілей пункту 2 цієї статті. Вони згодом можуть у будь-який час і у такий самий спосіб змінити умови своєї заяви.

Стаття 20 - Спільні розслідувальні групи

1. За взаємною згодою компетентні органи двох або більше Сторін можуть створити спільну розслідувальну групу для конкретних цілей на обмежений період часу, який може бути продовжений за взаємною згодою, для проведення кримінальних розслідувань на території держави однієї або декількох Сторін, що створили групу. Склад групи визначається в угоді.

Спільна розслідувальна група може, зокрема, бути створена у разі, якщо:

a) розслідування кримінальних правопорушень Стороною вимагає проведення складних нагальних розслідувань спільно з іншими Сторонами;

b) декілька Сторін проводять розслідування кримінальних правопорушень, обставини яких вимагають вжиття скоординованих спільних дій залучених до розслідування Сторін.

Запит про створення спільної розслідувальної групи може подаватися будь-якою із заінтересованих Сторін. Група створюється на території держави однієї зі Сторін, де, як передбачається, проводитимуться розслідування.

2. На додаток до інформації, передбаченої у відповідних положеннях статті 14 цієї Конвенції, запити про створення спільної розслідувальної групи мають включати пропозиції про склад групи.

3. Спільна розслідувальна група здійснює свою діяльність на території держав Сторін - засновників групи за таких загальних умов:

a) керівник групи є представником компетентного органу, який бере участь у кримінальному розслідуванні від Сторони, на території держави якої працює група. Керівник групи діє в межах своїх повноважень за національним законодавством;

b) група здійснює свою діяльність відповідно до законодавства тієї Сторони, на території держави якої вона працює. Члени та відряджені члени групи виконують свої завдання під керівництвом особи, про яку йдеться у підпункті а), з урахуванням умов, визначених їхніми власними органами влади в угоді про створення групи;

c) Сторона, на території держави якої працює група, вживає всіх необхідних організаційних заходів для забезпечення її роботи.

4. У цій статті члени спільної розслідувальної групи від Сторони, на території держави якої працює група, визначаються як "члени", у той час як члени від інших Сторін, крім Сторони, на території якої працює група, визначаються як "відряджені члени".

5. Відряджені члени спільної розслідувальної групи мають право бути присутніми під час здійснення розслідувальних заходів на території держави Сторони, де працює група. Проте керівник групи може з особливих причин відповідно до законодавства Сторони, на території держави якої діє група, прийняти рішення про інше.

6. Відрядженим членам спільної розслідувальної групи відповідно до законодавства Сторони, на території держави якої діє група, її керівник може доручити вжити певних розслідувальних заходів, якщо таке рішення було схвалено компетентними органами Сторони, на території держави якої діє група, та Сторони, яка відряджає.

7. У разі, якщо для спільної розслідувальної групи необхідним є здійснення розслідувальних заходів на території держави однієї зі Сторін, що створили групу, члени групи, відряджені цією Стороною, можуть звернутися із проханням про здійснення таких заходів до своїх власних компетентних органів. Такі заходи розглядаються у цій Стороні на таких умовах, які б застосовувалися при поданні прохання про їхнє вжиття при проведенні внутрішнього розслідування.

8. Якщо спільній розслідувальній групі необхідна допомога іншої Сторони, крім тих, що створили групу, або третьої держави, прохання про надання допомоги може надсилатися компетентними органами держави, на території якої діє група, до компетентних органів іншої заінтересованої держави згідно з відповідними документами або домовленостями.

9. Відряджений член спільної розслідувальної групи може відповідно до національного законодавства своєї держави та в межах своєї компетенції надавати групі інформацію, наявну у Сторони, яка його відрядила, для цілей кримінальних розслідувань, що проводяться групою.

10. Законно отримана членом або відрядженим членом спільної розслідувальної групи інформація, до якої в іншому випадку компетентні органи заінтересованих Сторін не мають доступу, може використовуватися для таких цілей:

a) для цілей, задля яких була створена група;

b) за умови отримання попередньої згоди Сторони, на території держави якої з’явилась така інформація, для виявлення, розслідування і переслідування у судовому порядку інших кримінальних правопорушень. У такій згоді може бути відмовлено тільки у разі, якщо використання такої інформації може зашкодити кримінальному розслідуванню, що проводиться на території держави заінтересованої Сторони, або якщо Сторона могла б відмовити у наданні взаємної допомоги щодо використання такої інформації;

c) для негайного запобігання серйозній загрозі суспільній безпеці та без шкоди для підпункту b), якщо згодом було розпочато кримінальне розслідування;

d) для інших цілей у тій мірі, в якій це погоджено Сторонами, що створили групу.

11. Ця стаття не завдає шкоди будь-яким іншим існуючим положенням або домовленостям щодо створення або діяльності спільних розслідувальних груп.

12. У тій мірі, в якій це дозволяє законодавство заінтересованих Сторін або положення будь-яких інших правових документів, які застосовуються між ними, може бути досягнута домовленість щодо участі у діяльності групи інших осіб, які не є представниками компетентних органів Сторін, що створюють спільну розслідувальну групу. Права, надані членам або відрядженим членам групи на підставі цієї статті, не надаються цим особам, якщо домовленість прямо не передбачає інше.

Стаття 21 - Кримінальна відповідальність щодо посадових осіб

Під час здійснення діяльності, згаданої у статтях 17, 18, 19 та 20, якщо заінтересовані Сторони не домовились про інше, посадові особи іншої Сторони, ніж Сторона, на території держави якої має місце така діяльність, розглядаються як посадові особи останньої щодо правопорушень, вчинених проти них або ними.

Стаття 22 - Цивільна відповідальність щодо посадових осіб

1. У разі, якщо відповідно до статей 17, 18, 19 або 20 посадові особи Сторони здійснюють діяльність на території держави іншої Сторони, перша Сторона несе відповідальність за будь-яку шкоду, завдану ними під час такої діяльності, відповідно до законодавства Сторони, на території держави якої вони діють.

2. Сторона, на території якої завдано шкоду, згадану в пункті 1, компенсує таку шкоду на умовах, які застосовуються щодо шкоди, заподіяної її власними посадовими особами.

3. Сторона, посадові особи якої завдали шкоду будь-якій особі на території держави іншої Сторони, повністю відшкодовує останній будь-які суми, які вона сплатила жертвам або особам, які мають право отримувати такі суми від їхнього імені.

4. Без шкоди для здійснення своїх прав по відношенню до третіх осіб за винятком пункту 3 кожна Сторона у випадку, передбаченому в пункті 1, утримується від подання вимоги про компенсацію шкоди, завданої їй іншою Стороною.

5. Положення цієї статті застосовуються із застереженням, що Сторони не домовились про інше.

Стаття 23 - Захист свідків

Якщо Сторона звертається по допомогу за цією Конвенцією або за одним з Протоколів до неї щодо свідка, який перебуває під загрозою залякування або потребує захисту, то компетентні органи Сторони, що запитує, та запитуваної Сторони намагаються домовитись про заходи захисту згаданої особи відповідно до свого національного законодавства.

Стаття 24 - Тимчасові заходи

1. На прохання Сторони, що запитує, запитувана Сторона відповідно до свого національного законодавства може вживати тимчасових заходів з метою збереження доказів, підтримання існуючої обстановки або захисту законних інтересів, яким загрожує небезпека.

2. Запитувана Сторона може виконувати запит частково або з певними умовами, зокрема щодо обмеження часу.

Стаття 25 - Конфіденційність

Сторона, що запитує, може вимагати, щоб запитувана Сторона зберігала конфіденційність факту та суті запиту, і надавала інформацію в тій мірі, в якій вона є необхідною для виконання запиту. Якщо запитувана Сторона не може виконати вимог щодо конфіденційності, вона негайно повідомляє про це Сторону, що запитує.

Стаття 26 - Захист даних

1. Дані особистого характеру, передані однією Стороною іншій в результаті виконання запиту, зробленого відповідно до Конвенції або будь-якого з Протоколів до неї, можуть використовуватися Стороною, якій такі дані були передані, тільки:

a) для цілей провадження, до якого застосовується ця Конвенція або будь-який з Протоколів до неї;

b) для інших судового та адміністративного провадження, безпосередньо пов’язаного із провадженням, згаданим у підпункті a);

c) для негайного запобігання серйозній загрозі суспільній безпеці.

2. Проте такі дані можуть використовуватися для будь-яких інших цілей, якщо попередня згода на це була надана або Стороною, яка передала ці дані, або суб’єктом цих даних.

3. Будь-яка Сторона може відмовитись передавати дані особистого характеру, отримані в результаті виконання запиту, зробленого відповідно до Конвенції або будь-якого з Протоколів до неї, якщо

- такі дані захищаються згідно з її національним законодавством, та

- Сторона, якій мають передаватися дані, не є учасницею Конвенції про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру, укладеної у Страсбурзі 28 січня 1981 року, і якщо остання Сторона не зобов’язується надавати даним такий захист, який вимагається іншою Стороною.

4. Будь-яка Сторона, яка передає дані особистого характеру, отримані в результаті виконання запиту, зробленого відповідно до Конвенції або будь-якого з Протоколів до неї, може просити Сторону, якій були передані ці дані, надати інформацію щодо того, як вона використала ці дані.

5. Будь-яка Сторона шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може вимагати, щоб у рамках процедур, щодо яких вона могла б відмовити в передачі або використанні даних особистого характеру або обмежити їх відповідно до положень Конвенції або одного з Протоколів до неї, дані особистого характеру, передані іншій Стороні, використовувались останньою для цілей пункту 1 лише з її попередньої згоди.

Стаття 27 - Адміністративні органи

Сторони можуть у будь-який час шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи визначити органи, які вони вважатимуть адміністративними органами для цілей пункту 3 статті 1 Конвенції.

Стаття 28 - Відношення до інших договорів

Положення цього Протоколу не завдають шкоди більш містким положенням двосторонніх або багатосторонніх угод, укладених між Сторонами відповідно до пункту 3 статті 26 Конвенції.

Стаття 29 - Мирне врегулювання

Європейський комітет з проблем злочинності постійно інформується щодо тлумачення та застосування цієї Конвенції та Протоколів до неї, а також докладає всіх необхідних зусиль для сприяння мирному врегулюванню будь-яких розбіжностей, які можуть виникнути у процесі їхнього застосування.

Глава III

Стаття 30 - Підписання та набуття чинності

1. Цей Протокол відкритий для підписання державами - членами Ради Європи, які є Сторонами цієї Конвенції або підписали її. Він підлягає ратифікації, прийняттю або схваленню. Сторона, яка підписала Протокол, не може ратифікувати, приймати або схвалювати його, якщо вона попередньо або одночасно не ратифікувала, не прийняла або не схвалила Конвенцію. Ратифікаційні грамоти та документи про прийняття або схвалення здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Цей Протокол набуває чинності у перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду після здачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття або схвалення.

3. Для будь-якої держави, яка підписала Протокол та згодом здає на зберігання ратифікаційну грамоту або документ про прийняття або схвалення, Протокол набуває чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду після здачі на зберігання згаданих документів.

Стаття 31 - Приєднання

1. Будь-яка держава, яка не є членом Ради Європи та приєдналася до Конвенції, може приєднатися до цього Протоколу після того, як він набуде чинності.

2. Таке приєднання здійснюється шляхом здачі документа про приєднання на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

3. Для будь-якої держави, яка приєднується до Протоколу, він набуває чинності у перший день місяця після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про приєднання.

Стаття 32 - Територіальне застосування

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання може визначити територію або території, до яких застосовуватиметься цей Протокол.

2. Кожна держава може у будь-який час після цього направити заяву на ім’я Генерального секретаря Ради Європи щодо поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, визначену в заяві. Для такої території Протокол набуває чинності у перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, щодо будь-якої території, визначеної у такій заяві, може бути відкликана шляхом направлення повідомлення Генеральному секретарю. Відкликання заяви набуває чинності у перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 33 - Застереження

1. Застереження, зроблені Стороною до будь-якого положення Конвенції або Протоколу до неї, застосовуються також до цього Протоколу, якщо Сторона не зробить заяву про інше під час підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання. Така сама процедура застосовується до будь-якої заяви, зробленої щодо або на підставі будь-якого положення Конвенції або Протоколу до неї.

2. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання може заявити, що вона користується правом не приймати повністю або частково одну або всі статті 16, 17, 18, 19 та 20. Жодні інші застереження не допускаються.

3. Будь-яка держава може цілком або частково відкликати застереження, яке вона зробила відповідно до попередніх пунктів, шляхом направлення заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи, яка набуває чинності з дати її отримання.

4. Будь-яка Сторона, яка зробила застереження до будь-якої зі статей цього Протоколу, згаданих вище у пункті 2, не може вимагати застосування цієї статті іншою Стороною. Проте якщо її застереження є частковим або умовним, вона може вимагати застосування такої статті у тій мірі, в якій вона прийняла її.

Стаття 34 - Денонсація

1. Кожна Сторона може, наскільки це її стосується, денонсувати цей Протокол шляхом направлення повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Така денонсація набуває чинності у перший день місяця, який наступає після закінчення тримісячного періоду від дня отримання повідомлення Генеральним секретарем.

3. Денонсація Конвенції автоматично передбачає денонсацію цього Протоколу.

Стаття 35 - Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени Ради Європи та всі держави, які приєдналися до цього Протоколу, про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення або приєднання;

c) будь-яку дату набуття чинності цим Протоколом відповідно до статей 30 і 31;

d) будь-який інший акт, заяву, повідомлення або інформацію, що стосується цього Протоколу.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі восьмого листопада 2001 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти є рівно автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архівах Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає завірені копії цього Протоколу кожній державі - члену Ради Європи і державам, які не є членами Ради Європи, але приєдналися до Конвенції.