(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Угода про незаконний обіг на морі, укладена на виконання статті 17 конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин

Страсбург, 31 січня 1995 року

ДАТА ПІДПИСАННЯ: 31.01.95 р.
ДАТА ПІДПИСАННЯ ВІД ІМЕНІ УКРАЇНИ: 20.12.2004 р.
ДАТА РАТИФІКАЦІЇ: 15.11.2006 р. (із застереженнями і заявами)

Офіційний переклад.

Держави - члени Ради Європи, висловивши свою згоду на обов’язковість для них Конвенції Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, учиненої у Відні 20 грудня 1988 року (далі - Віденська Конвенція),

ураховуючи те, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами;

будучи переконаними в необхідності проводити спільну кримінальну політику, спрямовану на захист суспільства;

ураховуючи те, що боротьба із серйозною злочинністю, яка стала значною мірою міжнародною проблемою, вимагає тісного співробітництва на міжнародному рівні;

прагнучи якомога більше розширити своє співробітництво в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин на морі відповідно до міжнародного морського права та з повним дотриманням принципу права свободи судноплавства;

ураховуючи, отже, що статтю 17 Віденської Конвенції слід доповнити регіональною угодою з метою виконання та підвищення ефективності положень цієї статті,

домовилися про таке:

Глава I

Визначення

Стаття 1

Визначення

Для цілей цієї Угоди:

a) "інтервенуюча Держава" означає Державу-Сторону, яка звернулась або має намір звернутися з проханням отримати дозвіл від іншої Сторони, щоб ужити заходів відповідно до цієї Угоди стосовно судна, що ходить під прапором або має на собі реєстраційні знаки такої іншої Держави Сторони;

b) "переважна юрисдикція" означає для Держави прапора, яка має конкуруючу юрисдикцію стосовно відповідного правопорушення з іншою Державою, право здійснювати свою юрисдикцію на пріоритетній основі, виключаючи здійснення такої юрисдикції будь-якою іншою Державою, якої стосується це;

c) "відповідне правопорушення" означає будь-який вид правопорушення, описаного в пункті 1 статті 3 Віденської Конвенції;

d) "судно" означає корабель чи будь-яку іншу плавучу споруду будь-якого виду, зокрема судно на повітряній подушці та підводні апарати.

Глава II

Міжнародне співробітництво

Розділ 1

Загальні положення

Стаття 2

Загальні принципи

1. Сторони якомога ширше здійснюють співробітництво для боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин на морі відповідно до міжнародного морського права.

2. Під час виконання цієї Угоди Сторони докладають зусиль для забезпечення своїми діями максимального підвищення ефективності правоохоронних заходів проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на морі.

3. Будь-які заходи, ужиті відповідно до цієї Угоди, здійснюються зважаючи на необхідність згідно з міжнародним морським правом не посягати на права й обов’язки, здійснення юрисдикції прибережними Державами та не змінювати цих прав, обов’язків або юрисдикції.

4. Ніщо в цій Угоді не повинно розумітися як таке, що порушує принцип <>.non bis in idem, як він застосовується в національному законодавстві.

5. Сторони визнають важливість збору інформації про судна, вантаж та факти й обміну нею, якщо вони вважають, що такий обмін інформацією може допомогти Стороні в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин на морі.

6. Ніщо в цій Угоді не зачіпає імунітетів військових кораблів та інших державних суден, що експлуатуються з некомерційною метою.

Стаття 3

Юрисдикція

1. Кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції стосовно відповідних правопорушень, коли правопорушення вчиняється на борту судна, що ходить під її прапором.

2. Для цілей застосування цієї Угоди кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції стосовно відповідних правопорушень, учинених на борту судна, що ходить під прапором або має реєстраційні знаки чи будь-які інші ознаки національної належності будь-якої іншої Сторони цієї Угоди. Така юрисдикція здійснюється лише відповідно до цієї Угоди.

3. Для цілей застосування цієї Угоди кожна Сторона вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції стосовно відповідних правопорушень, учинених на борту судна, що не має національної належності або що прирівнюється до судна без національної належності відповідно до міжнародного права.

4. Держава прапора має переважну юрисдикцію стосовно відповідного правопорушення, учиненого на борту її судна.

5. Будь-яка Держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання чи будь-коли після цього в заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може повідомити іншим Сторонам цієї Угоди про критерій, який вона має намір застосовувати для здійснення юрисдикції, установленої відповідно до пункту 2 цієї статті.

6. Будь-яка Держава, яка не має у використанні військових кораблів, військових повітряних суден чи інших державних кораблів або повітряних суден, що використовуються з некомерційною метою, які надали б їй можливість стати інтервенуючою Державою відповідно до цієї Угоди, під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження чи приєднання, у заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може заявити, що вона не застосовує пунктів 2 й 3 цієї статті. Держава, яка зробила таку заяву, зобов’язана відкликати її в разі зникнення обставин, що виправдовують це застереження.

Стаття 4

Допомога Державам прапора

1. Сторона, яка має достатньо підстав підозрювати, що судно, яке ходить під її прапором, причетне до або використовується для вчинення відповідного правопорушення, може звернутися з проханням про надання допомоги іншими Сторонами в боротьбі з його використанням із цією метою. Сторони, які одержали таке прохання, надають таку допомогу в межах наявних у них засобів.

2. У своєму проханні Держава прапора може, inter alia, дозволити Стороні, яка одержала прохання надати допомогу, з урахуванням будь-яких умов чи обмежень, які можуть бути встановлені, уживати деяких або всіх із заходів, зазначених у цій Угоді.

3. Якщо Сторона, яка одержала прохання надати допомогу, погоджується діяти з дозволу Держави прапора, наданого їй відповідно до пункту 2, положення цієї Угоди стосовно прав та обов’язків інтервенуючої Держави та Держави прапора відповідно застосовуються до Сторони, яка одержала прохання надати допомогу, та Сторони, яка надіслала прохання надати допомогу, у випадках, коли це прийнятно, та якщо не вказано інакше.

Стаття 5

Судна без національної належності

1. Сторона, яка має достатньо підстав підозрювати, що судно без національної належності або таке, що прирівнюється до судна без національної належності відповідно до міжнародного права, є причетним до або використовується для вчинення відповідного правопорушення, повідомляє про це іншим Сторонам, яких ці обставини можуть безпосередньо стосуватись, та може звернутися з проханням про надання допомоги будь-якою Стороною в боротьбі з його використанням із цією метою. Сторона, яка одержала таке прохання, надає допомогу в межах наявних у неї засобів.

2. Якщо Сторона отримала інформацію згідно з пунктом 1 та вживає заходів, така Сторона визначає, які заходи є належними, та здійснює свою юрисдикцію стосовно будь-яких відповідних правопорушень, які могли бути вчинені будь-якими особами на борту судна.

3. Будь-яка Сторона, яка вжила заходів відповідно до цієї статті, повідомляє якомога швидше Стороні, яка надала інформацію або звернулася з проханням надати допомогу, про результати будь-яких дій, здійснених стосовно судна та будь-яких осіб на борту.

Розділ 2

Процедура надання дозволу

Стаття 6

Основні правила надання дозволу

Якщо інтервенуюча Держава має достатньо підстав підозрювати, що судно, яке ходить під прапором або має на собі реєстраційні знаки іншої Сторони або має будь-які інші ознаки національної належності судна, є причетним до або використовується для вчинення відповідного правопорушення, інтервенуюча Держава може звернутися з проханням надати дозвіл Держави прапора зупинити судно та піднятися на його борт у водах за межами територіального моря будь-якої Сторони та вжити деяких чи всіх зазначених у цій Угоді заходів. Жодних таких заходів не можна вживати на підставі цієї Угоди без дозволу Держави прапора.

Стаття 7

Рішення стосовно прохання надати дозвіл

Держава прапора негайно підтверджує одержання прохання надати дозвіл відповідно до статті 6 та повідомляє рішення стосовно нього якомога швидше та, якщо це практично можливо, протягом чотирьох годин після одержання прохання.

Стаття 8

Умови

1. Якщо Держава прапора задовольняє прохання, такий дозвіл може надаватися з відповідними умовами чи обмеженнями. Такі умови чи обмеження можуть, зокрема, передбачати, що явно виражений дозвіл Держави прапора повинен бути наданий до вжиття будь-яких спеціальних заходів інтервенуючою Державою.

2. Кожна Держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, схвалення або приєднання, у заяві на ім’я Генерального Секретаря Ради Європи може заявити, що, діючи як інтервенуюча Держава, вона може обумовлювати свою інтервенцію умовою, що особи, які мають її громадянство й були передані Державі прапора згідно зі статтею 15 і там засуджені за відповідне правопорушення, повинні мати можливість бути переданими в інтервенуючу Державу для відбування призначеного покарання.

Розділ 3

Правила, що регулюють вжиття заходу

Стаття 9

Дозволені заходи

1. Отримавши дозвіл Держави прапора, з урахуванням умов та обмежень, сформульованих згідно з пунктом 1 статті 8, якщо такі існують, інтервенуюча Держава може вжити таких заходів:

i) a) зупинити судно та піднятися на його борт;

b) здійснювати ефективний контроль над судном і будь-якими особами на його борту;

c) уживати будь-яких заходів, передбачених у підпункті "ii" цієї статті, які вважаються необхідними для з’ясування, чи було вчинено відповідне правопорушення, та збирати докази стосовно цього;

d) вимагати переміщення судна та будь-яких осіб на його борту на територію інтервенуючої Держави й утримувати там судно для проведення подальшого розслідування;

ii) та, встановивши ефективний контроль над судном:

a) обшукувати судно, будь-кого та будь-що на його борту, зокрема його вантаж;

b) відкривати або вимагати відкриття будь-яких контейнерів і перевіряти чи брати зразки будь-чого на судні;

c) вимагати від будь-якої особи на борту судна надавати інформацію про її саму чи будь-який об’єкт на бору судна;

d) вимагати пред’явлення документів, книг або записів, які стосуються судна чи будь-яких осіб або предметів на ньому, і фотографувати або копіювати будь-що, пред’явлення чого компетентні органи мають право вимагати;

e) збирати, опечатувати й захищати будь-які докази або матеріали, виявлені на судні.

2. Будь-який захід, ужитий згідно з пунктом 1 цієї статті, не шкодить праву підозрюваних осіб, що існує за законом інтервенуючої Держави, не свідчити проти себе.

Стаття 10

Примусові заходи

1. Якщо в результаті заходів, ужитих згідно зі статтею 9, інтервенуюча Держава має докази того, що було скоєно відповідне правопорушення, і цих доказів достатньо за її законом, щоб виправдати проведення нею арешту причетних осіб або затримки судна, або і того і того, вона може вжити заходів із цією метою.

2. Інтервенуюча Держава без зволікання повідомляє Державі прапора про заходи, ужиті згідно з наведеним вище пунктом 1.

3. Судно не заарештовується на період, довший, ніж той, що є цілком необхідним для завершення розслідування відповідних правопорушень. Якщо існують достатні підстави підозрювати, що власники судна безпосередньо причетні до відповідного правопорушення, арешт судна і його вантажу може бути продовжено після завершення розслідування. Особи, яких не підозрюють у будь-якому відповідному правопорушенні, і предмети, які не потрібні як докази, звільняються.

4. Незважаючи на положення попереднього пункту інтервенуюча Держава й Держава прапора можуть домовитися з третьою Державою, яка є Стороною цієї Угоди, що судно може бути доправлене на територію цієї третьої Держави; третя Держава вважається інтервенуючою Державою для цілей цієї Угоди з моменту досягнення судном її території.

Стаття 11

Виконання заходів

1. Застосування заходів, ужитих згідно зі статтями 9 й 10, регулюється законодавством інтервенуючої Держави.

2. Заходи, передбачені підпунктами "a", "b" та "d" пункту 1 статті 9, здійснюються лише військовими кораблями або військовими повітряними суднами, або іншими кораблями та літаками, які мають чіткі позначки, та ідентифікуються як такі, що належать до державної служби й мають відповідні повноваження.

3. a) Посадова особа інтервенуючої Держави не може притягатися до відповідальності в Державі прапора за будь-які дії, учинені під час виконання своїх обов’язків. У такому випадку ця посадова особа підлягає кримінальному переслідуванню в інтервенуючій Державі так, ніби елементи, що складають правопорушення, були вчинені в межах юрисдикції цієї Держави.

b) У будь-якому провадженні, розпочатому в Державі прапора, правопорушення, учинені проти посадової особи інтервенуючої Держави стосовно заходів, ужитих згідно зі статтями 9 й 10, розглядаються так, ніби вони були вчинені проти посадової особи Держави прапора.

4. Капітан судна, яке було оглянуто відповідно до цієї Угоди, має право спілкуватися з органами Держави прапора судна, а також з власниками або операторами судна для повідомлення їм про огляд судна. Однак, органи інтервенуючої Держави можуть перешкодити або відкласти будь-яке спілкування з власниками або операторами судна, якщо вони мають серйозні підстави вважати, що таке спілкування може завадити розслідуванню відповідного правопорушення.

Стаття 12

Оперативні заходи безпеки

1. Під час застосування цієї Угоди заінтересовані Сторони приділяють належну увагу необхідності не створювати загрози для безпеки людей у морі, безпеки судна й вантажу та не шкодити жодним комерційним або правовим інтересам. Зокрема, вони повинні враховувати:

a) небезпеку, пов’язану з висадкою на судно в морі, і розглянути можливість здійснення цього безпечніше в наступному порту призначення судна;

b) необхідність звести до мінімуму будь-яке втручання в законну комерційну діяльність судна;

c) необхідність уникати неналежного арешту або затримання судна;

d) необхідність обмежити використання сили до мінімуму, необхідного для забезпечення виконання наказів інтервенуючої Держави.

2. Про застосування вогнепальної зброї проти судна або на ньому якнайшвидше повідомляється Державі прапора.

3. Про смерть або поранення будь-якої особи на борту судна якнайшвидше повідомляється Державі прапора. Органи інтервенуючої Держави повною мірою співробітничають з органами Держави прапора в будь-якому розслідуванні, яке Держава прапора може здійснювати у випадку такої смерті або поранення.

Розділ 4

Правила, що регулюють здійснення юрисдикції

Стаття 13

Докази правопорушення

1. Для надання можливості Державі прапора вирішити, чи здійснювати свою переважну юрисдикцію відповідно до положень статті 14, інтервенуюча Держава без зволікання передає Державі прапора стислу інформацію про докази будь-яких правопорушень, виявлених у результаті заходів, ужитих згідно зі статтею 9. Отримання такої інформації Держава прапора підтверджує негайно.

2. Якщо інтервенуюча Держава виявляє докази, які переконують її в можливості скоєння правопорушень, які не входять до сфери застосування цієї Угоди, або в тому, що на борту судна знаходяться особи, причетні до таких правопорушень, вона повідомляє про це Державі прапора. Якщо необхідно, заінтересовані Сторони із цього приводу проводять консультації.

3. Положення цієї Угоди повинні розумітися як такі, що дозволяють інтервенуючій Державі вживати інших заходів, зокрема затримання осіб, ніж ті, що спрямовані на розслідування та переслідування відповідних правопорушень, тільки коли:

a) Держава прапора надає свою явно виражену згоду; або

b) такі заходи мають на меті розслідування й переслідування правопорушень, учинених після того, як особу було доправлено на територію інтервенуючої Держави.

Стаття 14

Здійснення переважної юрисдикції

1. Держава прапора, яка бажає здійснити свою переважну юрисдикцію, діє відповідно до положень цієї статті.

2. Вона повідомляє про це інтервенуючій Державі якнайшвидше, але не пізніше чотирнадцяти днів з моменту отримання викладу доказів згідно зі статтею 13. Якщо Держава прапора не зробила цього, вона вважається такою, що відмовилася від здійснення своєї переважної юрисдикції.

3. Якщо Держава прапора повідомила інтервенуючій Державі про те, що вона має намір здійснювати свою переважну юрисдикцію, здійснення юрисдикції інтервенуючої Держави припиняється, крім випадків, які стосуються передачі осіб, суден, вантажу та доказів відповідно до цієї Угоди.

4. Держава прапора негайно передає справу на розгляд своїм компетентним органам для здійснення судового переслідування.

5. Заходи, ужиті інтервенуючою Державою проти судна й осіб на борту, можуть уважатися такими, що були застосовані як частина процедури Держави прапора.

Стаття 15

Передача суден, вантажу, осіб та доказів

1. Якщо Держава прапора повідомила інтервенуючій Державі про свій намір здійснити свою переважну юрисдикцію і якщо Держава прапора просить про це, заарештовані особи, судно, вантаж та зібрані докази передаються цій Державі відповідно до положень цієї Угоди.

2. Прохання про передачу заарештованих осіб стосовно кожної особи підтверджується оригіналом або засвідченою копією постанови про арешт або іншої постанови, яка має таку саму силу, виданої судовим органом у порядку, передбаченому законодавством Держави прапора.

3. Сторони докладають максимальних зусиль, щоб прискорити передачу осіб, суден, вантажу та доказів.

4. Ніщо в цій Угоді не повинно розумітися як таке, що позбавляє будь-яку затриману особу її права, згідно з законом інтервенуючої Держави, на розгляд правомірності її затримання судом цієї Держави в порядку, установленому її національним законодавством.

5. Замість прохання про передачу затриманої особи або судна, Держава прапора може вимагати їхнього негайного звільнення. У разі надіслання такого прохання, інтервенуюча Держава негайно звільняє їх.

Стаття 16

Смертна кара

Якщо за будь-яке правопорушення, стосовно якого Держава прапора вирішує здійснити свою переважну юрисдикцію відповідно до статті 14, згідно із законом цієї Держави передбачено смертну кару і якщо за таке правопорушення законом інтервенуючої Держави смертна кара не передбачається або зазвичай не виконується, у передачі будь-якої особи може бути відмовлено, якщо Держава прапора не надасть достатніх, з погляду інтервенуючої Держави, гарантій того, що смертної кари не буде виконано.

Розділ 5

Процедурні та інші загальні правила

Стаття 17

Компетентні органи

1. Кожна Сторона визначає орган, на який покладається обов’язок надсилати прохання й відповіді на них згідно зі статтями 6 й 7 цієї Угоди. Наскільки це є практично можливим, кожна Сторона вживає заходів для того, щоб цей орган міг отримувати прохання й відповідати на них у будь-який час дня або ночі.

2. Крім цього, Сторони призначають центральний орган, відповідальний за повідомлення про здійснення переважної юрисдикції згідно зі статтею 14 і за всі інші зносини або повідомлення на підставі цієї Угоди.

3. Кожна Сторона під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, схвалення або приєднання, повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назву та адресу органів, призначених відповідно до цієї статті, а також будь-яку іншу інформацією, що спрощує обмін інформацією на підставі цієї Угоди. Будь-яка подальша зміна назви, адреси чи будь-якої іншої інформації, яка стосується таких органів, так само повідомляється Генеральному секретарю.

Стаття 18

Спілкування між призначеними органами

1. Органи, призначені згідно зі статтею 17, зносяться один з одним безпосередньо.

2. Якщо з будь-яких причин безпосередні зносини практично не можливі, Сторони можуть погодитися використовувати комунікаційні канали Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу або Ради митного співробітництва.

Стаття 19

Форма прохання й мови

1. Усі повідомлення відповідно до статей 4 - 16 здійснюються письмово. Можуть використовуватися сучасні засоби телекомунікації, такі як телефакс.

2. Згідно з положеннями пункту 3 цієї статті переклади прохань, інших повідомлень і підтвердних документів не вимагаються.

3. Під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання будь-яка Сторона може передати на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заяву про те, що вона залишає за собою право вимагати, щоб ці прохання, інші повідомлення та підтвердні документи, надіслані їй, були перекладені або супроводжувались перекладом її мовою або однією з офіційних мов Ради Європи, або такою із цих мов, яку вона визначить. У цьому разі вона може заявити про свою готовність приймати переклади будь-якою іншою мовою, яку вона визначить. Інші Сторони можуть застосувати правило взаємності.

Стаття 20

Засвідчення та легалізація

Документи, передані під час застосування цієї Угоди, звільняються від усіх формальних процедур засвідчення та легалізації.

Стаття 21

Зміст прохання

Прохання, передбачене статтею 6, містить:

a) назву органу, який надсилає прохання, й органу, який проводить розслідування або судовий розгляд;

b) інформацію про відповідне судно, зокрема, наскільки це можливо, його назву, опис судна, будь-які реєстраційні знаки або інші ознаки, які визначають національну належність, а також його місце знаходження, разом з проханням про підтвердження того, чи судно має національну належність Сторони, до якої звернулися з проханням;

c) детальну інформацію про підозрюване правопорушення, а також про підстави для такої підозри;

d) заходи, яких передбачається вжити, і гарантію, що таких заходів було б ужито, якби відповідне судно ходило під прапором інтервенуючої Держави.

Стаття 22

Інформація для власників і капітанів суден

Кожна Сторона вживає необхідних заходів з метою інформування власників і капітанів суден, які ходять під її прапором, про можливість надання Державам - Сторонам цієї Угоди дозволу оглянути судно за межами територіальних вод будь-якої Сторони для цілей, визначених у цій Угоді, а також про їхній обов’язок, зокрема, дотримуватись інструкцій, наданих уповноваженими для здійснення такого огляду органами інтервенуючої Держави.

Стаття 23

Обмеження використання

Держава прапора може під час надання дозволу, згаданого в статті 6, установити умову, що отримані інформація або докази не використовуватимуться або не передаватимуться без її попередньої згоди органами інтервенуючої Держави у зв’язку з розслідуваннями або судовими розглядами іншими, ніж ті, що стосуються відповідних правопорушень.

Стаття 24

Конфіденційність

Заінтересовані Сторони, якщо це не суперечить основним принципам їхнього національного законодавства, дотримуються конфіденційності стосовно будь-яких доказів та інформації, наданих іншою Стороною відповідно до цієї Угоди, за винятком випадків, коли її розкриття є необхідним для застосування Угоди або для будь-якого розслідування чи судового розгляду.

Розділ 6

Витрати й відшкодування збитків

Стаття 25

Витрати

1. Якщо заінтересовані Сторони не домовилися про інше, витрати на проведення будь-якого заходу згідно зі статтями 9 та 10 покриває інтервенуюча Держава, а витрати на проведення заходу згідно зі статтями 4 і 5 зазвичай покриває Сторона, яка надає допомогу.

2. Якщо Держава прапора здійснила свою переважну юрисдикцію відповідно до статті 14, вона покриває витрати на повернення судна та перевезення підозрюваних осіб і доказів.

Стаття 26

Відшкодування збитків

1. Якщо під час вжиття заходів відповідно до наведених вище статей 9 й 10, будь-якій фізичній чи юридичній особі завдано втрат, збитків або шкоди в результаті недбалості або іншої винної дії інтервенуючої Держави, така Держава повинна сплатити у зв’язку із цим компенсацію.

2. Якщо заходів ужито в спосіб, який не обґрунтований положеннями цієї Угоди, інтервенуюча Держава зобов’язана сплатити компенсацію за будь-які втрати, збитки чи шкоду, що виникли в результаті цих дій. Інтервенуюча Держава зобов’язана також сплатити компенсацію за будь-які такі втрати, збитки чи шкоду, якщо її підозри виявилися безпідставними та за умови, що оглянуте судно, його власник або екіпаж не вчинили жодних дій, які виправдовували б виникнення таких підозр.

3. Відповідальність за будь-які збитки, що виникли в результаті заходів, ужитих відповідно до статті 4, покладається на Державу, що звернулася з проханням, яка може вимагати компенсації від Держави, що одержала прохання, якщо збитки заподіяно в результаті недбалості або певної іншої винної дії такої Держави.

Глава III

Заключні положення

Стаття 27

Підписання та набрання чинності

1. Цю Угоду відкрито для підписання Державами - членами Ради Європи, які вже висловили свою згоду на обов’язковість для них Віденської Конвенції. Вони можуть висловити свою згоду на обов’язковість для них цієї Угоди шляхом:

a) підписання без застереження стосовно ратифікації, прийняття чи затвердження; або

b) підписання із застереженням стосовно ратифікації, прийняття чи затвердження, з подальшою ратифікацією, прийняттям чи затвердженням.

2. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження передаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

3. Ця Угода набирає чинності в перший день місяця, наступного після закінчення тримісячного строку від дати, коли три Держави - члени Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цієї Угоди згідно з положеннями пункту 1.

4. Стосовно Держави, яка підписала Угоду і яка пізніше висловлює свою згоду на її обов’язковість, Угода набирає чинності в перший день місяця, наступного після закінчення тримісячного строку після дати надання її згоди на обов’язковість для неї цієї Угоди згідно з положеннями пункту 1.

Стаття 28

Приєднання

1. Після набрання цією Угодою чинності Комітет Міністрів Ради Європи після консультацій з Договірними Державами цієї Угоди може рішенням, прийнятим більшістю голосів, установленою в пункті "d" статті 20 Статуту Ради Європи, та одностайним голосуванням представників Договірних Держав, які мають право засідати в Комітеті, запросити будь-яку Державу, яка не є членом Ради, але яка висловила свою згоду на обов’язковість для неї Віденської Конвенції, приєднатися до цієї Угоди.

2. Стосовно будь-якої Держави, що приєднується, Угода набирає чинності в перший день місяця, наступного після закінчення тримісячного строку від дати передачі документа про приєднання на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 29

Територіальне застосування

1. Будь-яка Держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію або території до яких застосовується її згода на обов’язковість для неї цієї Угоди.

2. Будь-яка Держава будь-коли пізніше заявою на ім’я Генерального секретаря Ради Європи може поширити свою згоду на обов’язковість цієї Угоди на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Стосовно такої території Угода набирає чинності в перший день місяця, наступного після закінчення тримісячного строку від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Стосовно будь-якої території, зазначеної в заяві відповідно до наведених вище пунктів 1 та 2, можуть бути призначені органи на підставі пунктів 1 і 2 статті 17.

4. Будь-яка заява, зроблена відповідно до попередніх пунктів, може стосовно будь-якої території, зазначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря. Таке відкликання набирає чинності в перший день місяця, наступного після закінчення тримісячного строку від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 30

Стосунок до інших конвенцій та угод

1. Ця Угода не зачіпає прав та обов’язків, що випливають з Віденської Конвенції або з будь-яких міжнародних багатосторонніх конвенцій стосовно окремих питань.

2. Сторони цієї Угоди можуть укладати двосторонні чи багатосторонні угоди між собою з питань, про які йдеться в цій Угоді, з метою доповнення чи зміцнення її положень або сприяння застосуванню принципів, які містяться в ній та в статті 17 Віденської Конвенції.

3. У разі, коли дві чи більше Сторін уже уклали угоду чи договір стосовно предмета, що розглядається цією Угодою, або іншим чином урегулювали свої відносини стосовно такого предмета, вони можуть погодитися застосувати таку угоду чи договір або регулювати такі відносини відповідним чином замість цієї Угоди, якщо це сприяє міжнародному співробітництву.

Стаття 31

Застереження

1. Будь-яка Держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити, що вона користується одним чи більше застереженнями, передбаченими в пункті 6 статті 3, у пункті 3 статті 19 та в пункті 5 статті 34. Жодних інших застережень не може бути зроблено.

2. Будь-яка Держава, яка висловила застереження згідно з попереднім пунктом, може повністю або частково відкликати його шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи. Таке відкликання набирає чинності від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

3. Сторона, яка зробила застереження стосовно будь-якого положення цієї Угоди, не може вимагати застосування цього положення будь-якою іншою Стороною. Однак, вона може, якщо це застереження є частковим або залежить від певних обставин, вимагати застосування цього положення настільки, наскільки вона сама його прийняла.

Стаття 32

Комітет з моніторингу

1. Після набрання чинності цією Угодою на прохання будь-якої з її Сторін Генеральний секретар Ради Європи скликає Комітет з моніторингу у складі експертів, які є представниками Сторін.

2. Комітет з моніторингу вивчає практику застосування Угоди та вносить відповідні пропозиції для забезпечення її ефективного функціонування.

3. Комітет з моніторингу може приймати власні процесуальні правила.

4. Комітет з моніторингу може приймати рішення про запрошення Держав, що не є членами Угоди, а також міжнародних організацій або органів залежно від ситуації, на свої засідання.

5. Кожна Сторона через кожні два роки надсилає звіт про застосування Угоди Генеральному секретарю Ради Європи у формі та в спосіб, визначені Комітетом з моніторингу або Європейським Комітетом з питань злочинності. Комітет з моніторингу може прийняти рішення про передачу отриманої інформації або складеного на її основі звіту тим Сторонам та міжнародним організаціям або органам, яким уважає за необхідне.

Стаття 33

Поправки

1. Поправки до цієї Угоди можуть пропонуватися будь-якою Стороною. Такі пропозиції повідомляються Генеральним секретарем Ради Європи Державам - членам Ради Європи та будь-якій Державі, яка не є членом Ради Європи, але яка приєдналася або яку запрошено до приєднання до Угоди згідно з положеннями статті 28.

2. Будь-яка поправка, запропонована однією зі Сторін, повідомляється Європейському Комітетові з питань злочинності, який подає на розгляд Комітетові Міністрів свій висновок стосовно запропонованої поправки.

3. Комітет Міністрів розглядає запропоновану поправку та висновок, наданий Європейським Комітетом з питань злочинності, та може прийняти поправку.

4. Текст будь-якої поправки, прийнятої Комітетом Міністрів згідно з пунктом 3 цієї статті, передається Сторонам для прийняття.

5. Будь-яка поправка, прийнята згідно з пунктом 3 цієї статті, набирає чинності на тридцятий день після того, як усі Сторони Угоди поінформували Генерального секретаря про її прийняття.

Стаття 34

Вирішення спорів

1. Європейський Комітет з питань злочинності Ради Європи постійно інформуватиметься про тлумачення та застосування цієї Угоди.

2. У випадку виникнення спору між Сторонами стосовно тлумачення або застосування цієї Угоди Сторони прагнуть вирішити такий спір шляхом переговорів чи будь-якими іншими мирними засобами за їхнім вибором, зокрема шляхом передачі спору на розгляд Європейського Комітету з питань злочинності, арбітражного суду, чиї рішення є обов’язковими для Сторін спору, процедури посередництва, примирення або судової процедури за погодженням між заінтересованими Сторонами.

3. Будь-яка Держава може під час підписання або передачі на зберігання своїх ратифікаційних грамот, документів про прийняття, затвердження або приєднання чи будь-коли пізніше в заяві на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що стосовно будь-якого спору, який стосується тлумачення або застосування цієї Угоди, вона визнає як обов’язкову, без попередньої угоди, та на умовах взаємності передачу спору до арбітражу згідно з процедурою, установленою в додатку до цієї Угоди.

4. Будь-який спір, який не було вирішено згідно з пунктами 2 або 3 цієї статті, передається на прохання одного з учасників спору до Міжнародного Суду для вирішення.

5. Будь-яка Держава може під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання за допомогою заяви на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що вона не вважає себе зобов’язаною пунктом 4 цієї статті.

6. Будь-яка Сторона, яка зробила заяву згідно з пунктами 3 або 5 цієї статті, може будь-коли відкликати таку заяву за допомогою повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 35

Денонсація

1. Будь-яка Сторона будь-коли може денонсувати цю Угоду шляхом передачі повідомлення на ім’я Генерального секретаря Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, наступного після закінчення тримісячного строку з моменту отримання повідомлення Генеральним секретарем.

3. Однак, ця Угода залишається чинною стосовно будь-яких заходів або проваджень, що ґрунтуються на заявах або проханнях, отриманих під час її чинності стосовно Сторони, що її денонсувала.

Стаття 36

Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє Державам - членам Ради, будь-якій Державі, що приєдналася до цієї Угоди, та Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй про таке:

a) будь-яке підписання;

b) передачу на зберігання ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання;

c) назву будь-якого органу та будь-яку іншу інформацію, передану відповідно до статті 17;

d) будь-яке застереження, висловлене відповідно до пункту 1 статті 31;

e) дату набрання чинності цією Угодою відповідно до статей 27 та 28;

f) будь-яке прохання, з яким звернулися відповідно до пункту 1 статті 32, а також дату проведення будь-якого засідання, що скликається відповідно до цього пункту;

g) будь-яку заяву, зроблену відповідно до пунктів 5 та 6 статті 3, пункту 2 статті 8, пункту 3 статті 19 та пунктів 3 й 5 статті 34;

h) будь-яку іншу дію, повідомлення або інформацію стосовно цієї Угоди.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те вповноважені, підписали цю Угоду.

Учинено в Страсбурзі 31 січня 1995 року англійською та французькою мовами, обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який передається на зберігання до архіву Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи передає засвідчені копії кожній з Держав - членів Ради Європи та кожній Державі, що запрошена приєднатися до цієї Угоди.

Додаток

1. Сторона в спорі, що вимагає арбітражного розгляду відповідно до пункту 3 статті 34, інформує іншу Сторону в письмовій формі про вимогу та підстави, на яких ця вимога ґрунтується.

2. Сторони, яких це стосується, утворюють арбітражний суд.

3. Арбітражний суд складається з трьох членів. Кожна Сторона висуває арбітра. Обидві Сторони, за погодженням, призначають головуючого арбітра.

4. Якщо таке висунення або призначення за спільною згодою не відбулося протягом чотирьох місяців від дати, коли вимогу стосовно арбітражного розгляду було отримано, необхідне висунення або призначення покладається на Генерального секретаря Міжнародного арбітражного суду.

5. Якщо Сторони не домовилися про інше, суд визначає власну процедуру.

6. Якщо Сторони між собою не домовилися про інше, суд виносить рішення на основі застосовних норм міжнародного права, а за відсутності таких норм - ex aequo et bono.

7. Суд приймає рішення більшістю голосів. Його рішення є остаточним та обов’язковим.