(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

27.11.2007. Дотримання прав людини в українських пенітенціарних закладах (Раіо свобода)

Гості Свободи: заступник міністра юстиції Валерія Лутковська, голова правління Міжнародної ліги захисту прав громадян Едуард Багіров, та на телефонному зв’язку координатор Вінницької правозахисної групи Дмитро Гройсман

Кирило Булкін: За повідомленням координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана, у колонії № 60 в Слов’яно-сербському районі Луганської області сталася спроба втечі довічно ув’язнених, під час якої одного з утікачів убили.

Дмитро Гройсман стверджує, що після цього до колонії ввели спецзагін, який вчинив масове насильство над засудженими.

Однак Луганська обласна прокуратура спростувала цю інформацію, стверджуючи, що перевірка встановила: жодних тілесних ушкоджень в осіб, що перебувають у секторі довічного ув’язнення, виявлено не було…

Але ситуація в Луганській області – це лише верхівка айсберга проблеми дотримання прав людини в українських пенітенціарних закладах. Тож спробуємо сьогодні бодай трохи зазирнути і в підводну частину цього айсберга у прямому ефірі "Вечірньої Свободи" з нашими гостями.

Шановні гості, крім випадку в Луганській області, нещодавно були повідомлення про те, що спецзагони для, так би мовити, силового впливу на в’язнів збиралися ввести до Сокальської колонії на Львівщині та Ізяславської у Хмельницькій області. Цю інформацію також спростовував держдепартамент виконання покарань.

Але хочу спитати, чому такий сплеск напруги у містах відбування покарань відбувається саме зараз? Чи можна сказати, що останнім часом ставлення до в’язнів у тюрмах та колоніях різко погіршилося?

Валерія Лутковська: Я думаю, що, по-перше, більша інформованість суспільства. При чому, я думаю, в даному випадку мова йде не про тільки ту досить велику роботу, яку роблять правозахисники, коли вони відкривають завісу над тим, що робиться за гратами. Мова йде ще також про те, що ті, хто за гратами, вони також мають доступ до певної інформації, і відповідно вони використовують будь-яку можливість для того, щоб повідомити про порушення своїх прав.

Це є дуже добре, тому що, якби ця система залишалась абсолютно закритою, і ми про це нічого не знали б, це було б значно гірше для нашої держави.

Крім того, мені здається, що ті особи, які знаходяться за гратами станом на сьогоднішній день, вони не можуть не розуміти той стан певної непевності, невизначеності стосовно того, що буде з ними, що буде з долею Державного департаменту з питань виконання покарань, тому що на сьогоднішній день його доля практично не вирішена.

Вже протягом 12 років існує зобов’язання держави Україна передати Департамент з питань виконання покарань під юрисдикцію Мін’юсту. Протягом 12 років, з моменту вступу України до Ради Європи, це намагається зробити держава Україна. Але ніяк, на жаль, зробити не може.

Станом на сьогоднішній день цей стан невизначеності в кінці-кінців отак і вибухає, вибухає такими речами.

В цій ситуації дуже доречним було б чути думку і представників Департаменту з питань виконання покарань, яких ми намагалися запросити на цю програму, власне, не вперше, але жодного разу нам цього не вдалося, не вдалося і сьогодні.

То ж чи є сьогодні погіршення, як це можна судити з того, що тільки інформації тривожної, чи, навпаки, є якесь поліпшення за останні роки?

Едуард Багіров: Є якісь поліпшення щодо умов утримання засуджених, але є й те, що Державний департамент своєю діяльністю не тільки керується, скажемо так, як режимна установа, але як установа, яка не дозволяє громадськості, ЗМІ, правозахисникам втручатися в їх, як вони вважають, особисті справи.

Тобто, які б там не були події в цій установі, ніхто не має права висловлювати свою думку або звертатися до ЗМІ. Дуже вони ображаються, що якісь там події, в тому числі і в Луганській 60-ій виправній установі, які мали місце, сьогодні, скажемо так, вони змушені співпрацювати з нами, тому що є і бажання, скажемо так, керівництва держави: Президента, прем’єр-міністра, Мін’юсту, тобто вимагають від них, скажемо так, відкритості до суспільства. Вони, не бажаючи, але крок за кроком відкривають ці двері, які були завжди зачиненими. Це по-перше.

По-друге, на жаль, відмова співпраці з громадськими організаціями, зі ЗМІ, в тому числі з вашою поважною радіостанцією, то це говорить про те, що вони не хочуть змін на краще. Тобто, вони задоволені тим, яка ситуація, який стан має місце зараз.

Я вважаю, що, на жаль, це проблеми, які постійно останнім часом слухаємо, бачимо, це наслідок, як я вважаю особисто, непрофесіоналізму керівництва департаменту, це небажання, невміння або інша, можливо, причина того, що вони довели до того стану проблеми Державного департаменту з питань виконання покарань.

Дмитро Гройсман: Я хотів би сказати, що на сьогодні в діяльності Державного департаменту з питань виконання покарань є дві великі проблеми і наслідки цих проблем.

Почну з великих проблем. Це відсутність прозорості діяльності організації державної цієї структури. І дурна проблема – це фактично на сьогодні тотальна корумпованість структури.

Наслідками цих двох проблем є все решта: і незаконне насильство, і приниження людської гідності, і фактичне вимагання певних послуг чи грошей від засуджених або від їхніх родичів, фактично торгівля такими питаннями, як дослівно умовне звільнення чи переведення на виправні роботи і так далі.

Це все має місце тільки тому, що у нас немає прозорості в діяльності цієї структури.

Фактично державі бракує політичної волі для того, щоби повністю демілітаризувати цю структуру.

Військові люди, так звані атестовані особи мають виключно стояти по периметру пенітенціарних установ і ніяким боком навіть не заходити на їхню територію. Це повністю має бути цивільна структура.

У нас не воєнний час, у нас немає таких тюрем, як на Кубі. І держава, цивільне суспільство мають перейматися цими проблемами...

Я хотів би запитати у вас, шановні гості, про проблему дефіциту місць в установах виконання покарань, яка була деякий час тому дуже серйозною.

Чи є у вас якась інформація, чи існує нині там дефіцит місць, чи не існує?

Едуард Багіров: ...В Україні є 33 слідчих ізолятори. Що стосується Київського СІЗО, то там 2850 засуджених чи підслідних. Але це зі слів виконуючого обов’язки начальника слідчого ізолятора. За українськими нормами, на кожного підслідного десь 1 кв. м., а по умовах, 2,5 метри. Тобто, на 600 чоловік... Там більше утримуються в СІЗО.

Для того, щоби цю проблему ліквідувати, треба будувати новий СІЗО. Це ж для Києва і для Київської області єдина установа.

Це реально? Є якісь перспективи?

Едуард Багіров: Це реально. Була постанова Кабміну в 1994 році щодо будівництва 9 СІЗО. На даний час, на жаль, ніхто не виконує умови постанови Кабміну, укази Президента.

Валерія Лутковська: Міністерство юстиції нещодавно розробило проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів з тим, щоб якраз покращити умови утримання в СІЗО, в місцях позбавлення волі і передбачити, що на кожну особу має бути, принаймні, 7 кв.м.

Зрозуміло, що в даному випадку виникає питання, що робити, що робити з тими людьми, які вже зараз знаходяться в камерах на досудовому слідстві, яких треба якимсь чином розселяти відповідно до норм.

Тут є два виходи в ситуації: або будувати нові СІЗО, що в принципі для держави, для якої не вистачає шкіл, то це завелика проблема, або змінювати наше законодавство таким чином, щоб люди просто рідше потрапляли за грати.

Пане Гройсман, що громадські організації роблять? Чи мають вони потенціал змінити цю ситуацію?

Дмитро Гройсман: Громадські організації не можуть змінити ситуацію щодо дотримання прав людини. Це завдання держави. Громадські організації можуть привертати увагу на те, що відбувається, надавати державі допомогу.