(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Пріоритети у роботі Міністерства юстиції на 2008 рік

П Р І О Р ИТ Е Т И
в роботі Міністерства юстиції на 2008 рік




Пріоритетами у діяльності Міністерства є:

1. Реформування системи правосуддя.

2. Формування та координація державної політики у сфері запобігання та протидії корупції.

3. Реформування кримінальної юстиції та системи відбування покарань.

4. Забезпечення прозорої та ефективної системи примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) – впровадження недержавних форм виконання судових рішень.

5. Запровадження державної реєстрації нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

6. Формування системи безоплатної правової допомоги.

7. Реформування системи нотаріату з метою створення єдиного нотаріату та запровадження муніципальних форм діяльності.

8. Створення єдиної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень і визначення Міністерства юстиції спеціально уповноваженим органом у цій сфері.

9. Реформування системи захисту інтересів держави в судах України.

10. Здійснення адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

З метою реалізації визначених пріоритетів робота Міністерства спрямовуватиметься на виконання таких заходів і завдань:

Пріоритет 1. Реформування системи правосуддя.

Стан проблеми. Незалежна та ефективна судова влада є однією із фундаментальних складових кожної демократичної держави. Основним гарантом верховенства права є об’єктивний, неупереджений та незалежний суд.

Система правосуддя в Україні потребує докорінних змін як на рівні Основного Закону, так і на рівні законодавства у сфері судоустрою та судочинства.

Визначені Конституцією основні засади здійснення правосуддя є недосконалими і потребують перегляду з урахуванням європейських стандартів. Хибність окремих положень Основного Закону підтверджується також п’ятирічною практикою застосування Закону "Про судоустрій України", а також критичною ситуацією з якістю судових рішень в Україні. Тому необхідно внести зміни до розділу "Правосуддя" Конституції України.

Необхідно запобігти зловживанням з боку суддів судів загальної юрисдикції під час розгляду справ щодо оскарження нормативно-правових актів вищих органів державної влади. Тому, оскільки контроль за відповідністю правових актів вищих органів держави Конституції України є функцією конституційного судочинства, необхідним є перегляд видів правовідносин, на які не поширюватиметься компетенція судів загальної юрисдикції.

Змін потребують конституційні засади формування системи судів, зокрема в частині удосконалення принципу інстанційності, відповідно до якого суди мають бути організовані так, щоб забезпечити сталість судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, як того вимагає Європейська конвенція з прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини.

Потребує приведення у відповідність до європейських стандартів система органів, що відповідає за формування високопрофесійного суддівського корпусу. Головним органом, який відповідатиме за добір кандидатів на посаду суддів та їх призначення, має бути визначена Вища рада юстиції. При цьому, такий орган має очолювати Глава держави як гарант додержання Конституції та діяти на постійній основі. Також необхідно передбачити призначення (обрання) до її складу більшості її членів з числа найавторитетніших суддів, встановити обмеження щодо обрання народних депутатів до складу Вищої ради юстиції, підвищити нижню межу вікового цензу для обіймання посади члена Вищої ради юстиції та скоротити термін перебування на цій посаді. Дотримання таких принципів формування надасть змогу уникнути заполітизованості Вищої ради юстиції.

У законодавстві немає належних механізмів перевірки знань, умінь, навиків кандидатів у судді. Сучасна система перевірки можливості кандидата бути суддею чітко не визначена. Оцінювання знань кандидатів має проводитися шляхом тестування на конкурсних засадах. З метою забезпечення судових органів висококваліфікованими кадрами та належного опанування специфікою професії необхідно запровадити спеціальну дворічну підготовку кандидатів на посаду судді в Академії суддів України. Також необхідним є обмеження оскарження рішень щодо рекомендації (не рекомендації) кандидатів на посади суддів.

Потребують розмежування повноваження кваліфікаційних комісій суддів щодо кваліфікаційної атестації суддів та розгляду дисциплінарних справ.

Неефективним є механізм дисциплінарної відповідальності суддів, зокрема не визначено чітких підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Також проблемою є відсутність чіткого законодавчого регламентування в частині строків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, що призводить до зловживань кваліфікаційними комісіями при прийнятті відповідних рішень. Окрім того, необхідним є запровадження інституту дисциплінарних інспекторів для здійснення відповідних перевірок у дисциплінарних справах. Такі підходи сприятимуть забезпеченню розгляду дисциплінарних справ на засадах змагальності, оскільки функції дисциплінарного переслідування та притягнення до дисциплінарної відповідальності будуть зосереджені в різних інституціях.

З метою належного та ефективного адміністрування судів, а також раціонального витрачання бюджетних коштів необхідно Державну судову адміністрацію підпорядкувати Міністерству юстиції. Це відповідатиме світовим стандартам щодо організації забезпечення потреб судів, відповідно до яких забезпечення таких функцій здійснюється здебільшого Міністерством юстиції.

Необхідно удосконалити правове регулювання господарського судочинства з урахуванням європейських стандартів щодо судового захисту порушених прав і інтересів осіб та забезпечити уніфікацію з нормами інших процесуальних кодексів в частині основних засад здійснення судочинства шляхом прийняття Кодексу комерційного судочинства.

Також з метою забезпечення доступності до правосуддя потребує удосконалення законодавче регламентування цивільного та адміністративного судочинства з урахуванням практики застосування Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства.

Задля забезпечення доступності судових рішень для усіх заінтересованих осіб особливу увагу необхідно звернути на належне функціонування Єдиного державного реєстру судових рішень.

Основною метою реалізації пріоритету є забезпечення справедливого, незалежного, ефективного та доступного судочинства відповідно до визнаних європейських стандартів.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру:

сприяти прийняттю Верховною Радою України: закону про внесення змін до Конституції України; нових редакції про судоустрій та про статус суддів; нової редакції Кодексу комерційного судочинства;

організаційного характеру:

- забезпечити безумовне виконання Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006 - 2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2006 року № 918;

- запровадити інститут дисциплінарних інспекторів;

- вжити заходи щодо формування кадрового резерву на вакантні посади суддів загальних судів;

- забезпечити належне функціонування Єдиного державного реєстру судових рішень для доступності судових рішень для всіх заінтересованих осіб;

- вжити заходи щодо удосконалення системи навчання та підвищення кваліфікації суддів; забезпечити підготовку відповідних навчальних планів для навчання суддів та працівників апаратів судів; розробити спеціальні курси з етики суддів і питань запобігання корупції в судовій системі;

- розробити програму тестування для кваліфікаційного іспиту кандидатами на посаду судді.

Пріоритет 2. Формування та координація державної політики у сфері запобігання та протидії корупції.

І. Стан проблеми. Корупція в Україні, перетворившись на спосіб існування великої кількості населення, стала загрожувати існуванню демократії, верховенства права, завдає великих збитків економіці держави.

Для осмислення першочергових кроків, що необхідно зробити на шляху до зменшення рівня корупції, необхідно відзначити таке.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 року № 657-р затверджено План Заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції "На шляху до доброчесності", яким передбачено 53 заходи, які спрямовані на подолання корупції, у виконанні 43 заходів Міністерство юстиції бере участь та є відповідальним виконавцем у 20 з них.

Цей План в основному ґрунтується на рекомендаціях Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO), наданих Україні в березні 2007 року та які підлягають виконанню до 1 вересня 2008 року. Успішна реалізація як Плану заходів, так і виконання рекомендацій GRECO може стати запорукою успішних антикорупційних реформ.

Пріоритетними напрямками реформування є такі.

1. Прийняття нового антикорупційного законодавства на засадах світових стандартів, яке б встановило нові принципи запобігання та протидії корупції. Мова йде, перш за все, про прийняття антикорупційного пакету законів, поданого минулого року на розгляд Парламенту Президентом України. Їх прийняття дасть змогу визначити нові засади діяльності державних органів у питаннях запобігання корупції, привести питання кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію у відповідність до Кримінальної Конвенції Ради Європи проти корупції, встановити відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення.

Необхідно також прийняти закони щодо встановлення правил доброчесної поведінки та контролю за декларуванням доходів і їх витрачанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, членами їх сімей та близькими родичами".

Крім того, важливо також додатково визначитися з проектами інших нормативно-правових актів, необхідність у прийнятті яких виникне у зв’язку з прийняттям зазначених проектів Законів.

2. Створення антикорупційного органу.

З метою забезпечення реалізації державної антикорупційної політики важливим є надання Міністерству юстиції таких функцій:

- аналіз законодавства з метою виявлення системних вад, які створюють сприятливе середовище для корупції, та підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію корупції, розроблення проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з питань запобігання та протидії корупції;

- планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади заходів із реалізації державної антикорупційної політики та координація діяльності центральних органів виконавчої влади у виконанні цих заходів;

- збір та аналіз статистичних даних та іншої інформації щодо корупційних порушень, виявлення чинників, що сприяють чи полегшують вчинення корупційних порушень, та підготовка і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо їх усунення;

- здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України;

- здійснення заходів щодо залучення до реалізації державної антикорупційної політики інститутів громадянського суспільства;

- проведення інформаційної політики у сфері запобігання корупції у державному і приватному секторі.

Окрему увагу слід звернути на покращення координації між правоохоронними органами, зокрема, створити Національне антикорупційне бюро, яке матиме виключні повноваження щодо здійснення досудового розслідування кримінальних корупційних правопорушень, в тому числі вчинених суддями, прокурорами, співробітниками органів внутрішніх справ тощо. Даний орган також повинен координувати діяльність щодо виявлення та розслідування корупційних правопорушень іншими органами досудового розслідування. На постійній основі повинно здійснюватись навчання для особового складу правоохоронних органів щодо виявлення та розслідування корупційних правопорушень.

3. Реформування сектору державного управління.

Загальна неефективність органів публічного управління є одним із ключових чинників, що визначає рівень дієвості державних органів, до повноважень яких належать запобігання та протидія корупції.

Також, неповнота та нечіткість регламентації процесуальної сторони адміністративних процедур суттєво розширює можливості корупційної поведінки. Тому необхідно загалом завершити реформування системи органів виконавчої влади, врегулювати процедури взаємовідносин держави та громадян, забезпечити широкий доступ до інформації про діяльність органів державної влади. Також нагально необхідно вдосконалити систему державних закупівель відповідно до рекомендацій міжнародних експертів.

4. Реформування державної служби.

Важливий компонент антикорупційних реформ - реформування інституту державної служби відповідно до світових стандартів. При цьому увагу необхідно звернути на створення прозорої системи добору кадрів незалежними комісіями, просування по службі на основі об’єктивних критеріїв, вдосконалення системи ротації кадрів на посадах, пов’язаних з підвищеними корупційними ризиками, прийняття правил доброчесної поведінки, зокрема, встановлення механізму вирішення конфлікту інтересів, перевірки майнового стану службовців, поширення принципів та вимог державної служби на всіх працівників публічної служби.

5. Підтримка антикорупційних реформ суспільством. Українське суспільство в своїй більшості не схвалює корупцію, але своїми діями часто сприяє її поширенню, що є однією з основних проблем. Від її вирішення залежить успіх реформ в цілому, тому держава має широко залучати суспільство до антикорупційних заходів, зокрема встановити механізм залучення представників неурядових організацій та громадянського суспільства до заходів щодо запобігання та протидії корупції.

ІІ. Заходи, нормотворчого характеру:

- супроводжувати у Верховній Раді проекти Законів України "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення";

- забезпечити доопрацювання та супроводження проектів Адміністративно-процедурного кодексу України, Закону України "Про нормативно-правові акти ";

- брати участь у розробленні проектів Законів України: "Щодо створення національного антикорупційного бюро", "Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування", "Про державну службу" (нова редакція); "Про державний фінансовий контроль за декларуванням доходів і їх витрачанням особами, уповноваженими на виконання функцій держави, членами їх сімей та близькими родичами".

Підготувати і подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо:

- покладання на Міністерство юстиції функцій з реалізації державної антикорупційної політики, введення посади Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики;

- створення прозорої системи вираження групових інтересів в органах державної влади та врегулювання правових засад лобістської діяльності;

- запровадження антикорупційної експертизи законопроектів під час проведення їх правової експертизи з метою запобігання виникненню можливих корупційних ризиків;

- проведення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів, виданих у сферах найбільшого корупційного тиску, з метою виявлення причин, що породжують корупцію;

- визначення на законодавчому рівні порядку участі громадських організацій та інших інститутів громадянського суспільства у здійсненні заходів щодо запобігання та протидії корупції;

- встановлення відповідальності за корупційні дії, пов’язані з фінансуванням або матеріальним забезпеченням органів державної влади з позабюджетних джерел (кошти благодійних фондів, спонсорська допомога тощо).

За результатами звітування центральних органів виконавчої влади про хід виконання рекомендацій Групи держав Ради Європи проти корупції переглянути План заходів з реалізації Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 року № 657, підготувати пропозиції Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до вказаного Плану з метою найповнішого врахування рекомендацій GRECO та міжнародних стандартів, а також скорочення строків виконання заходів Плану, безпосередньо пов’язаних із виконанням Україною вказаних рекомендацій.

Заходи організаційного характеру:

- реалізація в повній мірі Плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції "На шляху до доброчесності" з одночасним переглядом строків виконання заходів, передбачених Планом, з метою своєчасного виконання рекомендацій GRECO;

- забезпечення створення та діяльності Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики та його служби із забезпеченням належними ресурсами, укомплектуванням апарату служби кваліфікованими спеціалістами та створенням відповідних умов для їх праці;

- забезпечення широкого інформування громадськості про діяльність Міністерства юстиції та консультування з громадськістю при прийнятті суспільно важливих рішень.

Пріоритет 3. Реформування кримінальної юстиції та системи відбування покарань.

Стан проблеми. Сучасна система органів кримінальної юстиції не зазнала суттєвих змін з часу утворення незалежної Української держави і не може забезпечити реалізацію завдань справедливого і швидкого судочинства.

У зв’язку з цим необхідно прийняти Концепцію реформування кримінальної юстиції України, яка повинна визначити основні напрямки реформування кримінального, кримінального-процесуального законодавства, а також реформування органів, які здійснюють кримінальне переслідування.

Складовими реформи кримінальної юстиції повинні бути, зокрема, гуманізація невиправдано жорсткого кримінального законодавства, запровадження швидкої і справедливої, позбавленої обвинувального ухилу процедури розслідування та розгляду кримінальних справ на засадах рівноправності учасників, змагальності і диспозитивності.

Крім того, новий КПК повинен розширити сферу застосування відновних і примирних процедур.

Реформа КПК безсумнівно вимагатиме інституційних змін, адже органи, що реалізують функції кримінального переслідування, повинні бути пристосовані до виконання нових завдань.

Необхідно переглянути повноваження системи органів прокуратури, зосередивши їх діяльність на кримінальному переслідуванні. Крім того, має бути забезпечено незалежність органів прокуратури від політичного впливу при прийнятті рішень.

Важливе значення має реформування органів внутрішніх справ насамперед в частині відділення адміністративних функцій від поліцейських, покращення роботи з попередження, виявлення та розкриття злочинів.

Таким чином, основними завданнями Міністерства юстиції під час реалізації зазначеного пріоритету є:

- забезпечити прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України;

- завершити доопрацювання та забезпечити подання на розгляд Кабінету Міністрів України проектів законів щодо застосування процедури медіації (посередництва);

- забезпечити супроводження у Верховній Раді України проекту Закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо гуманізації кримінальної відповідальності)";

- розробити нову редакцію Закону України "Про прокуратуру" та проект Закону України "Про органи внутрішніх справ".

Реформування системи відбування покарань.

Реформування системи органів і установ відбування покарань здійснюється в Україні протягом усього часу розвитку нової Української держави. Однак, такі реформи відбувались за відсутності визначених напрямків її розвитку та чітких обрисів кримінально-правової політики держави. Тому не вдалося вирішити більшості проблем кримінально-виконавчої системи, зокрема, таких, як:

- постійні порушення прав людини в установах відбування покарань;

- переповненість місць тримання ув’язнених - Україна продовжує залишатися однією з держав з найвищими показниками щодо кількості ув’язнених;

- невідповідність умов тримання ув’язнених мінімальним європейським стандартам;

- критична ситуація із захворюваннями на ВІЛ-інфекцію, туберкульоз, інші епідемічні захворювання; при цьому незадовільним є рівень медичного забезпечення засуджених;

- високий рівень злочинності в установах виконання покарань;

- недостатній рівень матеріально-технічного та фінансового забезпечення кримінально-виконавчої системи;

- неналежний соціальний захист персоналу, що робить неможливим залучення кваліфікованих кадрів.

Крім того, не вирішеною є проблема повернення засуджених до нормального життя у суспільстві після відбування покарання.

Не закінчено остаточно і процеси демілітаризації і перетворення кримінально-виконавчої системи у цивільне відомство, відкрите для співпраці з громадськістю.

Така ситуація потребує перш за все поглибленого аналізу проблем та визначення концептуальних напрямків реформування кримінально-виконавчої системи, що мають бути реалізовані відповідно до схваленого плану дій.

Такими напрямками реформ повинні стати:

- перегляд засад державної політики у сфері кримінального права, зокрема у частині гуманізації кримінальних покарань, умов їх відбування, розширення можливостей для застосування запобіжних заходів, не пов’язаних з арештом, та мір покарання, альтернативних позбавленню волі;

- приведення умов та порядку відбування покарань до міжнародних стандартів;

- розвиток та зміцнення органів та установ виконання покарань, посилення соціального захисту персоналу кримінально-виконавчої служби, забезпечення добору кваліфікованих кадрів та їх навчання;

- ефективна організація системи соціальної адаптації громадян, які відбували покарання у місцях позбавлення волі.

Крім того, необхідно уже на даний момент переглянути підходи щодо комплектування кримінально-виконавчої системи кваліфікованими кадрами, забезпечення їх професійного навчання на засадах дотримання прав людини відповідно до європейських стандартів.

Також необхідно створити національний превентивний механізм щодо недопущення катувань в установах відбування покарань та слідчих ізоляторах.

З метою приведення умов тримання ув’язнених та засуджених у відповідність із міжнародними стандартами слід вирішити питання про будівництво нових та реконструкцію діючих приміщень установ виконання покарання, слідчих ізоляторів та протитуберкульозних лікувальних закладів із забезпеченням відповідного бюджетного фінансування.

Необхідно створити умови для більш широкого залучення неурядових організацій до співпраці з органами виконання покарань з метою встановлення громадського контролю за цими органами, поширення правових знань серед засуджених, сприяння їх реінтеграції у суспільство.

Для цього необхідно здійснити такі заходи:

- розробити проект Концепції реформування кримінально-виконавчої системи та план заходів з її реалізації;

- продовжити роботу над змінами до законів щодо подальшого реформування управління системою, перетворення її у цивільне відомство у складі Міністерства юстиції. Ці зміни також повинні передбачати посилення соціального захисту працівників кримінально-виконавчої системи;

- передбачити зміни до законів щодо гуманізації кримінальних покарань та умов відбування покарань, розширення можливостей застосування мір покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, зокрема, запровадження інституту пробації;

- охопити правовим регулюванням усі відносини, пов’язані із функціонуванням органів і установ виконання покарань, закріплення в законодавстві їх компетенції, яка відповідала б їх природі, призначенню і новим реаліям суспільного розвитку;

- взяти участь у розробці нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення надання медичної допомоги засудженим та ув’язненим, порядку застосування примусових заходів медичного характеру;

- визначити у законодавстві особливості господарської діяльності установ виконання покарань, зокрема, щодо оподаткування, закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти тощо;

- розробити нормативно-правові механізми залучення громадськості для допомоги установам виконання покарань та здійснення громадського контролю.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру:

- сприяти прийняттю нового Кримінального процесуального кодексу України;

- завершити доопрацювання та забезпечення подання на розгляд Кабінету Міністрів проектів законів щодо застосування процедури медіації (посередництва);

- забезпечити супроводження у Верховній Раді України проекту Закону "Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо гуманізації кримінальної відповідальності)";

- розробити та подати на розгляд Кабінету Міністрів законопроекти: "Про прокуратуру" (нова редакція); "Про органи внутрішніх справ".

Заходи організаційного характеру:

- вжити заходів щодо належного фінансування потреб системи виконання покарань, зокрема будівництва нових та реконструкції вже існуючих установ відбування покарань;

- здійснити аналіз проблем, пов’язаних із порушенням прав людини при виконанні покарань, та розробити заходи щодо покращення стану справ;

- створити національний превентивний механізм із запобігання катувань;

- створити системи діагностики та запобігання поширенню захворювання на туберкульоз серед засуджених і ув’язнених;

- забезпечити тісну взаємодію із Державним департаментом з питань виконання покарань.

Пріоритет 4. Забезпечення прозорої та ефективної системи примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) – впровадження недержавних форм виконання судових рішень.

Стан проблеми. Належне виконання судових рішень є одним з основних завдань правової держави, створення якої задекларовано Конституцією України. Право на судовий захист та відновлення порушених прав громадян є одними з основних норм Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Проте, ще є низка об’єктивних та суб’єктивних чинників, які перешкоджають належному виконанню органами державної виконавчої служби рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Серед таких чинників треба виділити прогалини в законодавстві та недостатнє регулювання певних правовідносин, що призводить до неоднозначного тлумачення норм законодавства, породжує умови для уникнення від виконання рішення. При цьому, більшість осіб, які не виконують рішення суду, не несуть за це достатньої відповідальності (на сьогодні немає кримінальної відповідальності фізичних осіб за ухилення від виконання судових рішень).

Частиною п’ятою статті 124 Конституції встановлений обов’язок виконання рішень судів, що набрали законної сили. Тому жодними законами не можуть встановлюватися норми, які обмежують повноваження державного виконавця щодо виконання таких рішень (проте, в Україні існують норми законодавства, які прямо забороняють звернення стягнення на певні види майна, наприклад, встановлення мораторію щодо звернення стягнення на державне майно, заборони стягнення певних коштів, чим унеможливлюють виконання значної частини рішень).

Ускладнений доступ державних виконавців до інформації про майновий стан боржників, що призводить до затягування строків виконання рішень, а в багатьох випадках до неможливості їх виконання.

Суттєвою проблемою є те, що немає дієвого механізму виконання рішень про стягнення коштів з держави та бюджетних установ, що породжує численні звернення громадян України за захистом своїх прав до Європейського суду з прав людини.

Значну кількість рішень, що перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби, становлять рішення про стягнення адміністративних штрафів невеликих розмірів, стягнення яких відповідно до статті 67 Закону "Про виконавче провадження" можливо звернути виключно на заробітну плату чи інший вид доходу боржника. При цьому, отримання інформації про місце роботи боржника є ускладненим або й унеможливленим. Крім того, немає норм законодавства, які б спонукали боржника до добровільного виконання зазначеної категорії рішень.

Сторонам виконавчого провадження та керівництву органів державної виконавчої служби необхідно мати можливість оперативного доступу до інформації про виконавче провадження, що потребує ефективного функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Суттєвою проблемою є невиконання рішень про стягнення аліментів, що призводить до соціальної незахищеності та порушення прав дітей.

Реалізація майна у виконавчому провадженні має бути проведена на максимально вигідних умовах для забезпечення прав та законних інтересів як стягувача, так і боржника. Для цього необхідно запровадити поряд з проведенням прилюдних торгів також комісійну торгівлю.

В Україні функціонує тільки державна виконавча служба. Однак, як показує досвід інших країн, ефективними є й приватні форми організації відповідних служб, на які покладено обов’язки з виконання судових рішень.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру:

розробити проекти:

- законів про скасування Закону "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", а також норм Законів "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" та "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні", які забороняють державним виконавцям звертати стягнення на певні види майна та коштів зазначених підприємств;

- постанови Кабінету Міністрів України про підвищення посадових окладів працівникам органів державної виконавчої служби;

- запровадження поряд із державною виконавчою службою сектору приватних виконавців;

- нормативно-правових актів, якими надати державним виконавцям вільний доступ до електронних реєстрів, які містять інформацію про майно та кошти боржників;

- порядку списання коштів з Державного бюджету України та бюджетних установ; прийняти:

- закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень та підвищення соціальних гарантій працівників органів державної виконавчої служби", розроблений Міністерством юстиції з метою вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) та підвищення правового і соціального статусу працівників органів державної виконавчої служби;

- закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безпеки дорожнього руху", яким запровадити систему нарахування штрафних балів для оцінки порушення правил дорожнього руху та, відповідно, визначення міри покарання за порушення. Крім того, треба передбачити можливість стягнення штрафів безпосередньо органом Державної автомобільної інспекції України, якщо боржник не заперечує проти такого способу сплати штрафу.

Крім того, необхідно внести зміни до законодавства з питань виконання рішень про стягнення аліментів щодо заборони виїзду за кордон особам, які мають заборгованість зі сплати аліментів;

організаційного характеру:

забезпечити:

- наповнення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень інформацією про відкриті виконавчі провадження та всі виконавчі дії, здійснені державними виконавцями, а також надати доступ до інформації з Реєстру сторонам виконавчого провадження;

- систематичне навчання та постійне підвищення кваліфікації державних виконавців;

- роботу з удосконалення порядку реалізації майна у виконавчому провадженні, зокрема надання додаткових повноважень державному виконавцю щодо контролю за реалізацією майна на всіх стадіях, а також запровадження механізмів реалізації певних видів майна на комісійних умовах.

Пріоритет 5. Запровадження державної реєстрації нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Стан проблеми. На сьогодні, крім нормативно-правових актів органів виконавчої влади, на місцевому рівні застосовуються прийняті у межах повноважень, визначених законом, нормативно-правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до статті 144 Конституції України є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Такі нормативно-правові акти безпосередньо зачіпають права й законні інтереси громадян, проте їх правова експертиза на відповідність Конституції і законам України та державна реєстрація органами юстиції не здійснюється. Однак до цього часу не зжита практика застосування таких нормативно-правових актів у різних сферах діяльності.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру:

- прийняти Закон "Про нормативно-правові акти", в розділі V якого визначити серед підзаконних нормативно-правових актів, державна реєстрація яких здійснюється відповідними територіальними органами юстиції, нормативно-правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

- внести зміни до Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині доповнення статті 59 цього Закону новою правовою нормою щодо порядку набрання чинності нормативно-правовими актами органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також доповнення цього Закону новою статтею 591, в якій визначити процедуру державної реєстрації нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування;

- внести зміни до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в частині надання органам юстиції права на оскарження нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Пріоритет 6. Формування системи безоплатної правової допомоги.

Стан проблеми. Україна є учасником низки міжнародних договорів у сфері прав людини, які містять положення щодо надання правової допомоги (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція про права дитини, Конвенція про статус біженців тощо).

Право на правову допомогу закріплено Конституцією України. Відповідно до частини першої статті 59 Конституції України кожний має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Крім того, частиною другою статті 63 Конституції України закріплено право підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист.

Оскільки частиною першою статті 59 Конституції України передбачено, що правова допомога може надаватися безоплатно лише у випадках, передбачених законом, для забезпечення реалізації права на правову допомогу необхідно прийняти спеціальний закон.

На сьогодні законодавство України передбачає безоплатне надання правової допомоги лише в кримінальному процесі в окремих випадках.

Після закріплення Конституцією України права на правову допомогу в багатьох законах України передбачено право на правову допомогу для різних категорій осіб, значна частина яких відноситься до вразливих (закони України "Про охорону дитинства", "Про судоустрій України", "Про соціальні послуги", "Про біженців", "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", Кримінально-виконавчий кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України). Однак через те, що немає закону "Про безоплатну правову допомогу", не забезпечується право на таку допомогу ще деяких вразливих категорій осіб.

Підпунктом 4 пункту 2 Плану заходів з виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України №39 від 20 січня 2006 року, передбачено такі заходи:

- внесення в установленому порядку Президентові України проекту Концепції реформування системи безоплатної правової допомоги;

- забезпечення реалізації пілотних проектів щодо створення експериментальних центрів з надання безоплатної правової допомоги;

- підготовка за участю заінтересованих центральних органів виконавчої влади та інших державних органів та подання в установленому порядку Кабінету Міністрів України проекту Закону про безоплатну правову допомогу.

Ці заходи частково виконані. Так, Указом Президента України "Про Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні" від 9 червня 2006 року № 509 затверджено Концепцію реформування системи безплатної правової допомоги. Упродовж 2006-2007 років створені й розпочали роботу центри з надання безоплатної правової допомоги.

Результатом формування системи безоплатної правової допомоги, за умови прийняття Закону "Про безоплатну правову допомогу", стане створення дієвого механізму реалізації конституційного права кожного на правову допомогу, належне виконання Україною її міжнародних зобов’язань у сфері прав людини, запровадження європейських стандартів у сфері надання правової допомоги та доступу до правосуддя.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру:

- доопрацювати проект Закону "Про безоплатну правову допомогу", передбачивши в ньому різні джерела фінансування для надання правової допомоги, зокрема, кошти державного бюджету, кошти місцевих бюджетів, благодійні внески, пожертвування юридичних та фізичних осіб, гранти міжнародних організацій і фондів, інші не заборонені законодавством джерела;

- забезпечити супроводження у Верховній Раді України проекту Закону "Про безоплатну правову допомогу";

організаційного характеру:

- завершити проведення експерименту з утворення центрів з безоплатного надання правової допомоги з метою апробації різних моделей їх функціонування;

після прийняття Закону України "Про безоплатну правову допомогу":

розробити:

- положення про порядок надання безоплатної правової допомоги та відповідні методичні рекомендації;

- систему доступу суб’єктів надання безоплатної правової допомоги до надання такої допомоги (порядок проведення конкурсу та вимоги до професійного рівня адвокатів та фахівців у галузі права, які можуть залучатися для надання правової допомоги, тощо);

- стандарти якості з надання безоплатної первинної та вторинної правової допомоги;

- пропозиції щодо збільшення оплати праці адвокатів, які беруть участь у кримінальній справі за призначенням.



Пріоритет 7. Реформування системи нотаріату з метою створення єдиного нотаріату та запровадження муніципальних форм діяльності.

Стан проблеми. 2 вересня 1993 року прийнято Закон "Про нотаріат". Практика його застосування виявила низку проблем, які потребують вирішення на законодавчому рівні. Обмеження повноважень приватних нотаріусів щодо вчинення нотаріальних дій, а також значне зростання їх кількості, водночас зі зменшенням кількості державних, призводить до соціальної напруги в суспільстві, зокрема у зв’язку з неможливістю отримання громадянами окремих видів нотаріальних послуг щодо оформлення спадкових прав та вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Крім того, зазначеним Законом на Міністерство юстиції та його територіальні органи покладено контроль за законністю виконання нотаріусами своїх обов’язків, проте не передбачено гнучкої системи заходів впливу на нотаріусів у разі порушення ними законодавства під час вчинення нотаріальних дій.

Залишаються майже не врегульованими питання допуску громадян до нотаріальної професії, зокрема, питання стажування, складання кваліфікаційного іспиту та функції органів, які уповноважені приймати рішення про допуск до нотаріальної діяльності.

З метою забезпечення функціонування нотаріату як публічно-правового інституту, який забезпечує позасудову охорону та захист прав та законних інтересів суб’єктів права і побудований на єдиних принципах, формах і методах організації та здійснення нотаріальної діяльності, а також державного регулювання цієї діяльності, необхідно провести реформування системи нотаріату і створити систему єдиного нотаріату.

Створення єдиного нотаріату можливе у два етапи.

Перший етап. Урівняти державних і приватних нотаріусів в повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій при збереженні існуючих форм нотаріату (державного та приватного), що надасть можливість громадянам більш широкого доступу до отримання нотаріальних послуг. З цією ж метою вжити такі заходи: врегулювати на законодавчому рівні питання оплати за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами та організації їх роботи, встановивши час прийому громадян не менше п’яти годин на день та п’ятиденний робочий тиждень; підвищити кваліфікаційні вимоги до професійного рівня осіб, які мають намір займатися нотаріальною практикою; посилити контроль за діяльністю нотаріусів, їх відповідальність, передбачивши як підставу для анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю знищення нотаріусом з його вини архіву чи окремих документів або втрату з його вини спеціальних бланків нотаріальних документів.

Для врегулювання порядку оплати за вчинення нотаріальних дій з метою їх здешевлення необхідно: розробити проект Закону про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито"; переглянути діючі ставки державного мита; визначити новий розмір ставок державного мита за вчинення нотаріальних дій державними нотаріусами; забезпечити збереження пільг для окремих платників державного мита, встановлених Декретом, та доповнити (за умови належного обґрунтування) перелік пільг.

Особливого значення має набути робота з розроблення проекту концепції щодо створення та функціонування муніципальних форм нотаріату.

Другий етап. Реалізація цього етапу полягає:

- у розробленні та прийнятті Закону, який урегулює питання організації та діяльності нотаріату, на законодавчому рівні закріпить муніципальні форми нотаріату, прозорий доступ до професії нотаріуса, забезпечить ефективне державне регулювання діяльності нотаріату, створення органів професійного самоврядування нотаріусів, створення єдиного страхового фонду нотаріусів для виплат сум на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок недбалого виконання нотаріусом своїх обов’язків;

- у прийнятті низки нормативно-правових актів для удосконалення системи нотаріату з метою виключення корупційних ризиків у цій сфері діяльності.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру:

- сприяти прийняттю Закону "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат" та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на його реалізацію;

- підготувати проект Закону про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 "Про державне мито";

- підготувати проект Закону "Про нотаріат" в новій редакції та забезпечити належне його супроводження;

- розробити проекти підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Закону "Про нотаріат" у разі його прийняття;

- розробити проект концепції створення та функціонування муніципального нотаріату;

організаційного характеру:

- організувати проведення іспиту зі спадкового права нотаріусами, які допускаються до оформлення спадкових прав та вжиття заходів до охорони спадкового майна;

- запровадити анонімну систему кваліфікаційного тестування осіб, які бажають бути допущені до зайняття нотаріальною діяльності;

- розробити методику встановлення єдиних тарифів за надання нотаріальних послуг;

- організувати скликання і проведення зборів нотаріусів відповідних регіонів з метою створення регіональних нотаріальних палат, обрання керівних органів нотаріальних палат та делегатів на з’їзд нотаріусів України;

- забезпечити розроблення статуту Української нотаріальної палати та провести перший з’їзд нотаріусів України;

- провести роботу зі створення Єдиного страхового фонду нотаріусів для виплат сум на відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок недбалих або незаконних дій нотаріуса.

Пріоритет 8. Створення єдиної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень і визначення Міністерства юстиції спеціально уповноваженим органом у цій сфері.

Стан проблеми. 1 липня 2004 року прийнято Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Відповідно до Закону повноваження по забезпеченню реалізації державної політики у сфері державної реєстрації прав покладено на Держземагентство. Законом передбачається, що державна реєстрація прав має здійснюватись у складі державного земельного кадастру. Заходи Держземагентства щодо запровадження єдиної системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень з урахуванням покладених на нього не властивих йому функцій стали нерезультативними.

До створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (пункт 5 Прикінцеві положення цього Закону).

19 квітня 2007 р. Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", у якому передбачається, зокрема, визначити Міністерство юстиції спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Закон спрямований на створення системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та передбачає створення Державного реєстру прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав здійснюватиметься за принципом "єдиного вікна", який полягає у тому, що в одному органі будуть реєструватися всі права та обтяження на нерухоме майно як на земельні ділянки, так і на об’єкти, розташовані на них. Проте 13 червня 2007 року Президент України повернув вказаний Закон до Верховної Ради України зі своїми пропозиціями.

З метою забезпечення належного захисту прав власності фізичних та юридичних осіб на нерухоме майно, гарантованих Конституцією України, та враховуючи існуючий стан справ щодо розгляду проекту Закону, підготовленого Мін’юстом, виходимо з наступною пропозицією. Змінити підхід до побудови системи реєстрації прав на нерухоме майно та розробити її нову модель, яка базуватиметься на елементах діючих в Україні на даний час реєстраційних систем.

Окремо слід зауважити:

на сьогодні в Україні окремо одне від одного реєструються права на земельні ділянки та нерухоме майно, розташоване на них, а також обмеження цих прав. Для того щоб продати земельну ділянку та будинок, розташований на ній, необхідно отримати витяги: з Реєстру земель в органах Держземагентства; з Реєстру прав власності на нерухоме майно, права на яке реєструється в БТІ; з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек; Державного реєстру правочинів у нотаріуса;

Міністерство юстиції є державним органом, який забезпечує реалізацію правової політики у державі. Здійснення реєстрації прав на нерухоме майно є суто юридичною діяльністю, яка потребує юридичних знань, оскільки є функцією перевірки юридичних фактів виникнення, зміни та припинення прав на нерухоме майно;

створення системи реєстрації можливе у найкоротші строки. Основна частина складових системи реєстрації, крім відомостей про права на земельні ділянки, необхідних для її формування, уже створена і функціонує у Міністерстві юстиції. Такими складовими є: Єдиний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна (1999 рік); Спадковий реєстр (2000 рік); Реєстр прав власності на нерухоме майно (2002 рік); Державний реєстр правочинів (2004 рік); Державний реєстр іпотек (2004 рік). Ці реєстри ведуться Міністерством, починаючи з 1999 року, на єдиній централізованій базі даних. Адміністрування реєстрів здійснює Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції; єдина система державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень не може створюватись у складі державного земельного кадастру. Складові земельного кадастру мають зовсім іншу правову природу і не стосуються питань державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру:

- забезпечити розроблення проекту Закону, що відтворить модель побудови реєстраційної системи, що базуватиметься на елементах діючих в Україні на даний час реєстраційних систем;

організаційного характеру:

- забезпечити протягом визначеного у проекті Закону строку створення системи державної реєстрації прав на нерухоме майно та введення в дію державного реєстру прав.

Пріоритет 9. Реформування системи захисту інтересів держави в судах України.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

організаційного характеру:

- розробити і подати на розгляд Кабінету Міністрів України комплексні заходи щодо підвищення ефективності захисту інтересів держави та її органів в судах України та проект відповідної постанови Уряду;

- запровадити єдиний реєстр проваджень за участю держави;

- внести Кабінету Міністрів України на затвердження порядок фінансування витрат, пов’язаних із захистом прав та інтересів держави в судах України, та пропозиції щодо змін до Державного бюджету України на 2008 рік на ці цілі;

- залучати на тендерній основі приватних юридичних фірм та адвокатів;

- внести Кабінету Міністрів України пропозиції щодо запровадження відповідальності керівників юридичних служб міністерств, центральних органів виконавчої влади за результати виконаної роботи.

Пріоритет 10. Здійснення адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Стан проблеми. Проведення поступової адаптації законодавства України до acquis ЄС з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього, зокрема виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, дозволить забезпечити як подальшу інтеграцію України у європейський та світовий економічний простір, так і створить сприятливі умови для її подальшого соціально-економічного розвитку.

У 2008 році одним із пріоритетних напрямів у роботі Міністерства юстиції буде питання адаптації в контексті укладання нової базової угоди між Україною та ЄС, оскільки основним засобом її реалізації має стати регуляторна конвергенція, яка полягає у постійній адаптації законодавства України до acquis.

З огляду на те, що Україна не має досвіду зі створення та реалізації проектів економічної інтеграції такого масштабу, а економічна інтеграція є основною передумовою для переходу на новий рівень інтеграції України до ЄС, не тільки імплементація, але й підготовка до укладання такої угоди потребують значних зусиль.

Для реалізації пріоритету необхідно вжити заходи:

законотворчого характеру,

зокрема внести зміни до Закону "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", спрямовані на забезпечення безперервності роботи з адаптації законодавства на період до укладення нової базової угоди між Україною та ЄС;

організаційного характеру:

- визначити пріоритети державної політики у сфері адаптації законодавства та запровадити стратегічне планування роботи з адаптації законодавства;

- створити механізми проведення аналізу результативності запровадження норм acquis communautaire в законодавство України та моніторингу ефективності імплементації положень законодавства;

- організувати належне науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Програми та перебування делегації України на переговорах з ЄС щодо нової базової угоди між Україною та ЄС;

- проводити експертизу проектів законів України та інших нормативно-правових актів, які за предметом правового регулювання належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу, на відповідність acquis communautaire.