(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Заяви і застереження до Конвенції про стягнення аліментів за кордоном

Австралія

Заява:

“Відповідно до статті 12 Австралія заявляє, що за винятком території острова Норфолк, Конвенція не застосовується до територій, за міжнародні відносини яких відповідає Австралія.”


Алжир

Демократична Народна Республіка Алжир не вважає себе зобов’язаною згідно з положеннями статті 16 Конвенції стосовно компетенції Міжнародного Суду ООН і заявляє, що є необхідною згода всіх заінтересованих сторін у кожному випадку, перш ніж спір буде переданий до Міжнародного Суду ООН.


Аргентина

(а) Відповідно до статті 10 Конвенції Республіка Аргентина зберігає за собою право обмежити застосування поняття “найвищий пріоритет” у зв’язку з положеннями, які регулюють контроль за переказами в Аргентині.

(b) У випадку якщо інша Договірна сторона поширює застосування Конвенції на територію, на яку поширюється суверенітет Аргентини, таке поширення жодним чином не впливає на права останньої (посилання згідно статті 12 Конвенції).

(с) Уряд Аргентини залишає за собою право не застосовувати процедуру, передбачену статтею 16 Конвенції, до будь-якого спору, який безпосередньо чи опосередковано пов’язаний з територіями, про які згадується у заяві згідно зі статтею 12.


Ізраїль

Стаття5: Орган, що передає, надсилає згідно з пунктом 1 будь-яке рішення, остаточне або попереднє, та будь-який інший судовий акт, отриманий позивачем для сплати аліментів у компетентному суді Ізраїлю, та, у разі необхідності й можливості, протокол засідання, у якому таке рішення було прийнято.

Стаття 10: Ізраїль зберігає за собою право:

“а) застосовувати необхідні заходи, щоб запобігти переказу грошових коштів згідно цієї Статті для цілей інших, ніж добросовісна оплата існуючих аліментних зобов’язань;

“б) обмежити суму, допустиму для переказів згідно цієї статті, до суми, яка необхідна для існування.”


Нідерланди

Уряд Королівства робить наступне застереження відповідно до статті 1 Конвенції: стягнення аліментів не повинно спрощуватись дією цієї статті, якщо позивач і відповідач, знаходячись у Нідерландах, або, відповідно, в Сурінамі чи на островах Нідерландів – Антілах чи Новій Гвінеї, і допомога була надана або подібна домовленість була досягнута відповідно до Assistance to the Needy Act, жодне відшкодування взагалі не здійснюється з боку відповідача, враховуючи обставини судової справи, про яку йдеться.

“Конвенція наразі ратифікується Королівством Нідерландів лише для застосування в Європі. Якщо, відповідно до статті 12, застосування Конвенції в будь-який час буде поширене на територію Королівства за межами Європи, Генеральний Секретар буде повідомлений про це належним чином. У такому випадку повідомлення повинно містити таке застереження, яке може бути зроблене в інтересах будь-якої такої території Королівства”.


Нова Зеландія

Конвенція не повинна поширюватися ні на острови Кука ні на Нуі чи Токелау. В комунікаційному повідомленні отриманому 30 червня 2000, уряд Нової Зеландії проінформував Генерального Секретаря про наступне:

“Згідно статті 58 Віденської Конвенції про право договорів, [уряд Нової Зеландії] має честь повідомити ООН, в його компетенції як депозитарія для [Конвенції про відшкодування аліментів закордоном] про намір заключити Угоду між Урядом Нової Зеландії і Урядом Австралії для аліментів дитини і подружжю (“Договір”), який тимчасово зупинить дії по Конвенції між Новою Зеландією і Австралію.

[Уряд Нової Зеландії] завірив ООН, що заключення угоди не впливатиме на використання іншими сторонами Конвенції прав згідно Конвенції сторонам Договору або виконання їх обов’язків перед іншими сторонами Конвенції. Надалі Договір, який заключений між урядом Нової Зеландії і Австралією, не буде вважатися ними як несумісний з об’єктом і метою Конвенції”


Республіка Молдова

Заява:

“До повного відновлення територіальної цілісності Республіки Молдова, положення Конвенції застосовуються лише до територій, які ефективно контролює влада Республіки Молдова”.


Сейшели

Застереження:

“Республіка Сейшели зберігає за собою право, враховуючи статтю 10 Конвенції, обмежувати застосування виразу “найвищий пріоритет” у зв’язку з правовими положеннями, які регулюють контроль за переказами на Сейшелах”.


Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії

“Відповідно до статті 12 Конвенції, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії таким чином повідомляє, що положення Конвенції не повинні поширюватися на будь-яку з територій, за міжнародні відносини яких відповідальна Великобританія.”


Туніс

1) Особи, які проживають за кордоном, можуть тільки вимагати переваг, передбачених Конвенцією, якщо вони вважаються нерезидентами відповідно до чинних у Тунісі правил про обмін.

2) Спір може бути направлений до Міжнародного Суду ООН лише за згодою усіх сторін спору.


Франція

“(а) Що Конвенція повинна застосовуватися до територій Республіки Франція, а саме: територіальна область, яка відноситься до метрополії, область Алжиру, область Оази і Саоури, область Гваделупи, Гайяни, Мартінік і Реюньйон та заморські території (Сент Пьєр і Мікелон, Французьке Сомалі, архіпелаг Коморо, Нова Каледонія і Депеденсі та Французька Полінезія);

(б) Що її застосування може поширюватися шляхом повідомлення на інші держави Співдружності або на 1 чи більше таких держав.


Швеція

Стаття 1: Швеція зберігає за собою право відмовляти, коли обставини справи, яка розглядається, виявляють таку необхідність, у будь-якому наданні правової підтримки з метою стягнення аліментів з особи, яка в’їхала до Швеції як політичний біженець.

11 листопада 1988

Стаття 9: “У тих випадках, коли провадження триває в Швеції, звільнення від сплати судових витрат та пільги, передбачені пунктом 1, надаються лише фізичним особам-резидентам Держав-учасниць Конвенції або будь-якій іншій особі, яка іншим чином користується такими перевагами згідно домовленості, укладеної з державою його громадянства.”



Територіальне застосування

Сторона  Дата одержанная повідомлення Території
Австралія  12 лютого 1985  Острів Норфолк
Франція 24 червня 1960  Архіпелаг Комори, Французька Полінезія, Французька Сомалі, Нова Каледонія та залежні території, Сент П’єр та Мікелон
Нідерланди  12 серпня 1969  Нідерландські Антильські острови
Сполучене Королівство Великої Британії 29 листопада 1984  Острів Мен
  30 липня 2003  Округ Джерсі


Заперечення


Польща

5 лютого 1969

Уряд Народної Республіки Польща бажає висловити своє заперечення, згідно статті 17, параграфу 1 зазначеної Конвенції, стосовно двох перших застережень, зроблених Урядом Тунісу в документі про приєднання до Конвенції.

Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії

13 березня 1975

“Посилаючись на статтю 17(1) Конвенції......Уряд Сполученого Королівства заперечує проти застереження (b) і (с), зроблені Аргентиною до статей 12 і 16 під час приєднання до Конвенції.”



Повідомлення відповідно до статті 3 Конвенції


Колумбія

27 жовтня 2003

Провадження стосовно аліментів на неповнолітнього

Під “аліментами” слід розуміти будь-що, необхідне для підтримки, забезпечення житлом, одягом, медичним доглядом, відпочинком, всебічним вихованням і освітою або навчанням неповнолітнього. Аліменти повинні включати зобов’язання сплачувати витрати щодо вагітності матері та народження дитини. Стаття 133, постанова № 2737 від 1989, Minor’s Code.

Кожній неповнолітній особі надається право на захист, турботу і необхідну допомогу для досягнення відповідного фізичного, інтелектуального, морального та соціального розвитку, і такі права визнаються з часу зачаття дитини. Стаття 3 постанови № 2737, Minor’s Code.

У випадку недотримання аліментних зобов’язань стосовно неповнолітньої особи, запит про врегулювання спору може бути направлений до Омбудсмена у справах сім’ї, компетентних суддів, Уповноваженого комісара у справах сім’ї або до інспектора з виправлення місцем перебування неповнолітнього будь-яким з батьків, родичами дитини, опікунами або піклувальниками або за власної ініціативи motu proprio. Стаття 136, постанова № 2737 від 1989, Minor’s Code.

Від права заявляти про стягнення аліментів не можна відмовитись або передати його у спадок у випадку смерті. Право отримання аліментів ніяким чином не може бути продане чи передане.

Особа, яка зобов’язана виплачувати аліменти (відповідач) не може вимагати відшкодування сум боргу з позивача.

Навіть якщо батьки позбавлені батьківських прав, їх аліментний обов’язок не припиняється. Цей обов’язок припиняє діяти якщо неповнолітню особу усиновили.

Доки відповідач не виконує або не погоджується виконувати аліментний обов’язок по відношенню до неповнолітньої особи, він не може подавати заяву щодо опіки, особистого піклування чи виконання інших прав по відношенню до неповнолітньої особи.

У разі потреби, суддя може прийняти рішення щодо того, хто матиме опіку і піклування над неповнолітньою особою, на користь якої почалося провадження, не наносячи шкоди судовим діям, що відносяться до справи. Стаття 150, постанова №2737 від 1989, Кодекс правовідносин неповнолітніх осіб.

Вагітна мати може подати заяву про стягнення аліментів на користь нащадка законного батька (чоловіка) або чоловіка, за яким визнано батьківство, якщо дитина народжується поза шлюбом. Стаття 135, постанова № 2737 від 1989, Кодекс правовідносин неповнолітніх осіб.

Узгоджувальна процедура примирення

Акт № 23 від 1991, Акт № 446 від 1998 і акт № 640 від 2001

Стаття 35 акту № 640 від 2001. “Критерий допустимості. У випадку можливого примирення, позасудове примирення щодо прав є необхідною умовою прийнятності застосування цивільного, адміністративного права, судів з трудових і сімейних справ, так і щодо точно встановлених в цьому Акті для кожної з цих галузей.”

Тому в заяві про встановлення аліментів для неповнолітньої особи, мати або батько дитини або родичі дитини або посадові особи, які займаються цією справою, можуть ініціювати примирення з особою, яка зобов’язана платити такі аліменти.

В цьому випадку (незгодна) особа, зобов’язана платити аліменти, викликається до офісу Уповноваженого комісара у справах сім’ї, Сімейного Омбудсмена або компетентного судді, щоб спробувати досягнути згоди щодо сум аліментів, які слід сплачувати, кошти, з яких це буде здійснюватись, їх періодичність та гарантії дотримання. Відповідач може дозволити вираховувати з його окладу суму, про яку домовились.

Якщо примирення спричинило угоду щодо суми аліментів, способу оплати, їх періодичності та відповідних гарантій, то запис про це готується до підпису головуючою посадовою особою та сторонами. Посадова особа затверджує це письмово, і тоді примирення стає таким, що підлягає виконанню; іншими словами, у випадку невиконання відповідачем буде розпочато провадження щодо примусової виплати аліментів.

Якщо особа, яку викликали, не з’явилась, після виклику вдруге і після пояснення виклику або якщо процедура примирення закінчилась невдало, то посадова особа може встановити тимчасову форму аліментів і таке письмове розпорядження буде підлягати виконанню. Посадова особа має направити заяву про аліменти до компетентного судді для того, щоб тимчасово встановлена форма була підтверджена суддею.

Процедура примирення щодо аліментів може змінюватися в залежності від обставин, які виникли у особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти, та потреб особи, яка отримуватиме фінансову підтримку. Крім того, судове рішення про стягнення аліментів може бути переглянуте для того, щоб змінити розмір аліментів у випадку, якщо відповідач є батьком іншої неповнолітньої особи чи інших неповнолітніх осіб.

Запис про примирення повинен містити таку інформацію:

Місце, дату, час судових слухань щодо примирення;

Ім’я посередника;

Ім’я осіб, які викликались у справі про примирення і вказівка про те, хто був присутній під час засідання;

Короткий зміст вимог, які є предметом розгляду з метою примирення;

Угода, досягнута сторонами під час засідання.

Кожна зі сторін, яка взяла участь у процедурі примирення, повинна отримати копію протоколу.

Заяви про стягнення аліментів для неповнолітніх

Заяви про стягнення аліментів для неповнолітніх розглядаються в порядку, який встановлений декретом № 2272 від 1989 (Кодекс про неповнолітніх осіб); як це зазначено у згаданому декреті, рішення у цих справах не є предметом апеляції.

Заяви про стягнення аліментів повинні містити імена сторін, їх адресу для цілей вручення повідомлень (місце перебування, постійне місце проживання, місцезнаходження або місце роботи), заявлену суму аліментів, обґрунтування заяви та наявні докази, які повинні супроводжуватися будь-якими документами, що є у позивача. Заяви можуть бути надані усно або письмово. Якщо будь-якого документу не вистачає, оскільки позивач не може залучити його до справи, суддя може на вимогу сторони або відповідно до своїх повноважень запитати документ.

Якщо суддя вважає за необхідне, він може розпорядитися про арешт зарплати відповідача (в сумі, яку він вважає підходящою) письмовим приписом до заяви (для того, щоб гарантувати виконання аліментного зобов’язання), і для цього він повинен зв’язатися офіційно з роботодавцем відповідача. Він також має право розпорядитися про утримання суми, яку він вважає підходящою, із вихідного утримання відповідача, щоб гарантувати аліменти для неповнолітньої особи у разі, коли відповідач відмовляється платити або звільнений з місця роботи.

Докази

Будь-яке судове рішення повинно бути засноване на доказах, поданих належним чином та відповідно до вимог законодавства. Стаття 174 Цивільно-процесуального кодексу.

Доказів. Докази - це заяви сторін, відповіді під присягою, свідчення третіх осіб, висновки експертів, фізичний огляд речових доказів, документи, докази обставинами та будь-які інші засоби, які можуть допомогти судді сформувати думку. Стаття 175 Цивільно-процесуального кодексу.

Докази, які знаходяться за кордоном

Якщо цивільне судочинство потребує дотримання норм і правил, встановлених на іноземній території, суддя може в залежності від природи і невідкладності справи:

1. Посилати листи з проханням про допомогу через міністерство закордонних справ до одного з судових органів у країні, де має бути дотримано встановлених правил, а тому вони мають здійснити їх та переслати докази через дипломатичного або консульського агента Колумбії або дружньої країни.

2. Напряму запитувати консула або дипломатичного агента Колумбії в країні стосовно здійснення спеціальної процедури відповідно до національного законодавства та прямого надходження доказів. Консули і дипломатичні агенти Колумбії за кордоном уповноважені здійснювати всі судові формальності в цивільних справах, які доручені їм згідно статті 193 Цивільно-процесуального кодексу.

Докази надаються на вимогу сторін або відповідно до наказів судді, якщо він вважає це за необхідне для підтвердження фактів, на які посилаються сторони. Витрати щодо надання доказів розподіляються рівномірно між сторонами без шкоди рішенню судді стосовно судових витрат.

Свідчення під присягою. Твердження, сказані перед суддею, який виконує свої функції. Інші заяви є позасудовими.

Опитування. Суддя може офіційно викликати сторони відповідати під присягою на будь-які запитання, які він забажає їм поставити. Він може викликати також одну із сторін на вимогу іншої, якщо запит зроблений в належній формі.

Присяга. Якщо закон уповноважує суддю вимагати від будь-якої сторони прийняти присягу, то присяга повинна бути прийнята тоді, коли надані докази, у визначений день та час.

Свідчення третіх осіб. Всі особи зобов’язані давати показання, якщо це вимагається, крім випадків, визначених в законі.

Висновки експертів. Висновки, які вимагають участі експертів чи осіб, які спеціалізуються в особливій галузі, в технічних чи мистецьких дисциплінах.

Фізичний огляд речових доказів. Підтвердження, встановлені пересвідченням точних фактів, що мають відношення до провадження.

Докази обставинами. Для того щоб факт вважали доказом обставинами, його слід повністю довести під час судового засідання. Суддя уповноважений вивести докази обставинами з поведінки сторін.

Документи. Документи можуть бути офіційними або приватними. Офіційні документи - це такі, які походять від посадових осіб під час виконання їх посадових обов’язків або завдяки їх посередництву. Приватні документи - це такі, які не вважаються офіційними документами.

Автентичні документи. Документ, який безумовно існує у відношенні особи, яка його розробила, склала чи підписала його. Офіційний документ презюмується автентичним, поки інше не доведено доказами про фальшування. Приватні документи є автентичними, у разі якщо вони відповідають вимогам, встановленим законом.

З метою відкриття провадження щодо стягнення аліментів на неповнолітнього, мають бути доведені відносини між неповнолітнім, який потребує утримання, і особою, яка зобов’язана здійснювати таке утримання. Це має бути зроблено шляхом передачі цього питання на розгляд до Цивільного реєстру, де зафіксоване народження неповнолітньої дитини. Фінансова платоспроможність відповідача надати аліменти повинна також бути доведена, навіть у спрощеному порядку (підстави вважати). Якщо така платоспроможність не може бути доведена, то аналіз повинен бути зроблений на основі соціального статусу відповідача та його звичок, і тоді відповідач має платити неповнолітньому мінімальну зарплату.

Для того, щоб підтвердити платоспроможність відповідача може вимагатися як доказ (письмовий чи усний) довідка про заробіток і законне грошове утримання - якщо він працює. Можна направити запит до Земельного Реєстратру, щоб дізнатися про нерухоме майно, що має відповідач. В Секретаріаті з питань транспорту і транзиту можна дізнатися про власність на автомобіль, зареєстрований за відповідачем. В Торгівельній Палаті можна дізнатися про встановлення його власності або участі в комерційних фірмах. В Національній податковій службі можна дізнатися про повернення податку на додану вартість відповідачу, а в кредитні або банківські установи можна направити запит про фінансовий стан відповідача та про обороти на кредитній картці. Також можна шукати усні докази, по яких потім допитують осіб про дохід відповідача.

Аліменти стягуються з моменту першої заяви і повинні виплачуватись як аванс щомісячно, протягом перших 5 днів відповідного місяця. Стаття 421 Цивільного кодексу, у відповідності з пунктом 2 статті 498 Цивільно-Процесуальнего кодексу, постанова № 2282 від 1989.

Наказ щодо аліментів може визначити:

Суму, що має сплачувати відповідач, яка не може перевищувати 50 відсотків його місячного заробітку. Встановлення активів, дохід з яких має використовуватися для сплати визначеної суми аліментів.

Конкретну суму грошей в залежності від заявленої платоспроможності відповідача.

Аліментні платежі збільшуватимуться щорічно щоб відобразити збільшення прожиткового мінімуму або у порядку, узгодженому сторонами під час процедури примирення.

Провадження щодо примусового стягнення аліментів

У разі незгоди з аліментним зобов’язанням, погодженим під час процедури примирення, або визначеним у рішенні судді, відповідний суддя у справах сім’ї може ініціювати судове провадження щодо примусового стягнення аліментів, з правовими наслідками, якщо це необхідно, шляхом арешту коштів і через продаж власності.

Скарги на відмову у сплаті аліментів

“Будь-яка особа, яка без поважних причин не сплачує аліменти, по закону належних його родичам по висхідній лінії, нащадкам, усиновителю або усиновленому, або подружжю повинна бути ув’язнена на строк від 1 до 3 років та покарана штрафом від 10 до 20 мінімальних заробітних плат.”

“Якщо аліменти не сплачуються на неповнолітню дитину, яка не досягнула 14 років, покаранням повинно бути ув’язнення від 2 до 4 років та від 15 до 25 мінімальних заробітних плат згідно закону.” Стаття 233 Кримінального Кодексу.

“Обтяжуючі обставини. Покарання, визначене у попередній статті, повинно бути збільшене на третину, якщо відповідач обманним шляхом приховував, зменшував або заставляв свої надходження або майно як збанкрутілий боржник, з метою уникнути сплати аліментів.” Стаття 234 Кримінального кодексу.

“Рецидив. Винесення вироку не виключає можливості подальшого судочинства, якщо відповідна особа знову не буде сплачувати аліменти.” Стаття 235 Кримінального кодексу.