(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Правове регулювання „Інтернет – засобів масової інформації”

Як традиційне право людини свобода думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань постійно змінюється відповідно до розвитку нових технологій. Сучасний стан розвитку мережі Інтернет дозволяє реалізовуватися свободі слова і думки, а також забезпечує швидку передачу необмеженому колу осіб інформації.

Важливість цього питання підтверджується тим, що 6 жовтня 2009 року у м. Варшава (Польща) Агентством ЄС з основних прав людини в рамках Конференції ОБСЄ/БДІПЛ з людського виміру було проведено додатковий захід на тему „Свобода самовираження в Інтернеті – можливості та проблеми”. Під час цього заходу було зазначено, що свобода самовираження в Інтернеті є одним із пріоритетів шведського президентства в Європейському Союзі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій вітчизняних фахівців у сфері інформаційного права, зокрема, О. Баранова, В. Брижка, В. Горобцова, В. Іванова, Р. Романова, М. Чабаненко свідчить, що вони зробили значний внесок у дослідженні правового регулювання суспільних відносин, що виникають під час застосування мережі Інтернет. Разом з цим, більш глибокого дослідження потребує питання правового регулювання діяльності „Інтернет – засобів масової інформації”.

Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів налічує 164 найменування електронних варіантів друкованих видань, 17 назв сайтів, які стосуються телебачення, 23 – радіо і 66 назв виключно мережевих видань, тобто невелику частину того, що ми насправді сьогодні маємо, і лише з датами їх занесення до цього реєстру [1].

Слід зазначити, що назва цієї статті є умовною, оскільки чинне законодавство не містить визначення поняття яке відповідає засобам масової інформації в мережі Інтернет, а також спеціального нормативно–правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення та засади діяльності. Найчастіше для визначення зазначеного поняття застосовують словосполучення: „Інтернет – засоби масової інформації”, „засоби масової інформації в мережі Інтернет”, „Інтернет-видання”, „електронний засіб масової інформації”, „електронні видання”, „електронний журнал” та „веб-ресурс сегмента Інтернет”.

Так, Законами України „Про захист суспільної моралі”, „Про недержавне пенсійне забезпечення” застосовується термін „електронний засіб масової інформації”. У примітці до пункту 14 Положення про порядок акредитації журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при Верховній Раді України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 19 травня 2006 року № 420, визначено особливості подання заявки на акредитацію Інтернет-виданням.

З огляду на наведене, метою статті є дослідження передумов сучасного стану правового регулювання суспільних відносин у мережі Інтернет, а також формулювання пропозиції стосовно правового регулювання діяльності засобів масової інформації в ній.

Інтернет – всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами (стаття 1 Закону України „Про телекомунікації”).

Як стверджують у своїй публікації Б. Червак та І. Радзієвський до основних напрямів політики в інформаційній сфері віднесено надання статусу засобів масової інформації веб-ресурсам вітчизняного сегмента Інтернет [2].

Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України „Про інформацію” порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.

Сьогодні все частіше виникають ситуації, коли в Інтернеті розміщується неперевірена інформація, яка не відповідає дійсності. Таку інформацію передруковують газети з посиланням на відповідне джерело в мережі Інтернет. У зв’язку з цим, авторів таких матеріалів неможливо притягати до відповідальності, а честь, гідність та ділову репутацію осіб немає можливості захистити правовими засобами.

Оскільки проблема поширення недостовірної інформації в Інтернеті залишається не вирішеною, актуальність питання правового регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з використанням мережі Інтернет, не викликає сумнівів.

Поряд з цією проблемою актуальними залишаються: розповсюдження у мережі Інтернет порнографії, в тому числі дитячої, різноманітних закликів терористів, інформації, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, фашизм та неофашизм, наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

Необхідно підкреслити, що сьогодні Інтернет став найбільшважливим джерелом інформації, ніж періодичні друковані засоби масової інформації. Можливість доступу до мережі Інтернет дозволяє ознайомлюватися з новинами за допомогою електронних версій звичайних газет, телепередач або спеціалізованих сайтів. Існування власних сторінок друкованих та аудіовізуальних засобів масової інформації у мережі Інтернет робить інформаційні ресурси доступними майже з кожної точки світу 24 години на добу.

З огляду на наведене, можна вести мову про необхідність підготовки проекту закону про „засоби масової інформації в мережі Інтернет”.

Окремої уваги заслуговує питання держаної реєстрації відповідних засобів масової інформації, необхідність правового регулювання їх діяльності як суб’єктів підприємницької діяльності.

У своїй публікації на тему „Інтернет в Україні в контексті відносин людини, суспільства та держави” Р. Романов підкреслює, що якщо йдеться про можливість отримання електронними виданнями статусу засобів масової інформації за бажанням самого видання, то такий підхід може бути прийнятним. Працівники Інтернет-видань матимуть повноцінний статус журналістів, а на самі видання будуть поширюватися права та обов’язки засобів масової інформації. Однак, якщо держава буде вимагати реєстрації всіх українських Інтернет-видань, встановлюючи в разі відмови різного роду обмеження щодо їх діяльності, то такі дії однозначно слід вважати спробою поширити державний контроль над інформаційною діяльністю, включно із цензурою, на досі не вражений цим Інтрнет-простір [3, с. 20].

Необхідно зазначити, що неодмінною умовою діяльності в Україні друкованих засобів масової інформації є їх державна реєстрація (стаття 11 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”). Для здійснення телерадіомовлення необхідно отримати відповідну ліцензію (стаття 23 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”). Іншими словами, діяльність засобів масової інформації в Україні можлива лише після отримання встановлених законодавством дозволів. З огляду на наведене, можна вести мову про необхідність визначення статусу „засобів масової інформації в мережі Інтернет”, порядку їх функціонування та легалізації (реєстрації або ліцензування). Головним є те, щоб порушене питання не трактувалося як спроба встановлення політичного контролю над інформаційними Інтернет ресурсами.

Пунктом 8 статті 3 Указу Президента України від 31 липня 2000 року № 928 „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” Кабінету Міністрів України доручено підготовку законопроекту з питання особливостей діяльності засобів масової інформації, створення, одержання, використання, поширення та зберігання інформації, забезпечення охорони інтелектуальної власності та авторського права у мережі Інтернет.

Необхідно зазначити, що Кабінетом Міністрів України неодноразово ініціювалася підготовка проектів нормативно-правових актів з питань регулювання правовідносин під час розповсюдження інформації в українському сегменті Інтернет. Проте, враховуючи специфіку питання, та невирішеність його у світі, зазначена робота триває і досі.

Так, пунктом 65 Орієнтовного плану законопроектних робіт на 2009 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2009 року № 185-р, Службі безпеки України передбачено підготовку проекту Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації Інтернет-видань”, яким слід врегулювати процедуру державної реєстрації Інтернет-видань шляхом надання їм статусу засобів масової інформації.

Вважаємо, що до цієї роботи слід залучити також Міністерство транспорту та зв’язку, Національну комісію з питань регулювання зв’язку, Державний комітет інформатизації, Державний комітет телебачення та радіомовлення та Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі.

Як зазначає В. Іванов, деякі суди США (бо, Інтернет, як відомо, має американське походження), прийняли рішення вважати провайдерів видавцями [4]. Це, на його думку, має означати, що саме вони несуть відповідальність за зміст інформаційного продукту.

Необхідно звернути увагу на те, що про інформаційний ресурс в мережі Інтернет, зареєстрований в установленому законом порядку як засіб масової інформації, мова вже йде в абзаці четвертому пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 „Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи”. Так, Верховний Суд України роз’яснив, що у разі якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Спосіб правового регулювання суспільних відносин завжди відповідає рівню їх усвідомлення суспільством.

Аналіз суспільних відносин, що виникають у сфері функціонування засобів масової інформації, дає можливість прослідкувати наступну тенденцію: науково-технічний прогрес – зміна потреб суспільства – удосконалення правового регулювання відповідної сфери.

Розвиток технологій, що застосовуються у мережі Інтернет сьогодні дозволяє скористатися можливістю перегляду телебачення з монітору комп’ютера. Такі переваги в отриманні інформації не викликають сумніву, оскільки користувач отримує можливість одночасного перегляду великої кількості телевізійних програм різних країн світу.

Телебачення міжмережевого протоколу (англ. Internet Protocol Television, скорочено IPTV) – система, що використовує двосторонній цифровий сигнал радіопередачі, який посилається через перемкнуту телефонну або кабельну мережу за допомогою широкосмугового підключення. Воно базується на декодуванні відео IP і перетворюванні його в стандартні телевізійні сигнали. Технологія IPTV (англ. Internet Protocol Television) (IP-TV, ip-телебачення) — цифрове інтерактивне телебачення в мережах передачі даних по протоколу IP, нове покоління телебачення [5].

З’являються нові терміни, які потребують визначення чинним законодавством. До таких термінів можна віднести, зокрема, такі: „чат”, „форум”, „блог”, „блогер” (блогер – людина, що веде електронний журнал).

Як ілюструює М. Чабоненко сьогодні будь-який школяр може завести блог і почати інформувати через нього громадськість про те, що йому наснилось чи що він вранці смачного з’їв, і це буде фактично ніщо інше, як масова комунікація, а блог слугуватиме засобом масової комунікації. Він може навіть подавати там суспільно значущі новини, скопійовані звідкись, грамотно застосовуючи гіперлінки, і досягти пристойного рівня відвідування. Чим не електронна газета? Правильно. Але це не означає, що неможливо чітко окреслити коло Інтернет-ресурсів, які становлять медіасектор Інтернету, що прирівнюється до преси, радіо й телебачення, просто треба добре продумати цей момент [6].

Насправді, проблема полягає у тому, що всі учасники Інтернет підлягають законам своїх країн. Але незаконний зміст може бути виявлений не на території тієї країни, де він зберігається на сервері. Тому для врегулювання відповідних суспільних відносин, на думку В. Іванова, необхідні відповідні міжнародні угоди [4, с. 25].

У зв’язку з цим, пропозиції стосовно правового регулювання діяльності засобів масової інформації в мережі Інтернет сформулювати дійсно не легко.

Оскільки порушене питання є невирішеним в усьому світі, відповідному правовому регулюванню має передувати дослідження та узагальнення міжнародного досвіду. Про що можна говорити з впевненістю, це про необхідність підготовки проекту закону про порядок створення та організації діяльності засобів масової інформації в мережі Інтернет. Прийняття цього нормативно-правового акту може вирішити багато питань:

– надання співробітникам Інтернет-видань статусу журналістів;

– отримання підстав акредитації відповідних засобів масової інформації;

– відшкодування шкоди, завданої порушенням авторських прав;

– притягнення до відповідальності за порушення законодавства про інформацію та про захист суспільної моралі.

На нашу думку, зазначене вище підлягає врахуванню під час законотворчої діяльності, що в подальшому сприятиме вдосконаленню інформаційного законодавства та відповідному забезпеченню державної інформаційної політики.



Література

1. Мирослава Чабаненко для „Телекритики” 18-02-2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://telekritika.ua/media-rinok/virobnitstvo/internet/2008-04-16/37855

2. Богдан Червак, Ігор Радзієвський. Глухий кут інформаційної політики // Телекритики, 02.03.2009 [Електронний ресурс] – Режим доступа : http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/2009-03-02/44127

3. Роман Романов. Інтернет в Україні в контексті відносин людини, суспільства та держави // Свобода висловлювань і приватність. – 2002. – № 3. – С. 4 – 20.

4. Валерій Іванов. Правове регулювання Інтернет. Деякі аспекти // Свобода висловлювань і приватність. – 2002. – № 3. – С. 21 – 27.

5. IPTV (Internet Protocol Television, IP-TV, IP-телевидение) [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.mystic-news.com/online-tv-history

6. Мирослава Чабаненко для „Телекритики” 18-02-2009 [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://telekritika.ua/media-suspilstvo/view/2009-02-13/43750



Ганна Красноступ,
головний спеціаліст відділу з питань
законодавства про інформацію
Департаменту соціального, трудового
та гуманітарного законодавства Мін‘юсту