(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

10.10.2012. За правдою — в ООН ("День")

24 жовтня в Женеві український уряд та громадські організації розкажуть про ситуацію із дотриманням прав людини у країні

Немає нічого важливішого, ніж захищати свої права. Немає нічого складнішого, ніж захищати свої права. Принаймні в Україні. Це стосується практично всіх сфер нашого життя і майже всіх верств населення. Нині вітчизняні та зарубіжні правозахисники акцентують увагу на тому, що за останні роки й так невтішна ситуація ще більше погіршилася: монополізація влади Президента та парламенту дозволили підкорити судову систему, й це стосується не тільки справ відомих політиків, а й справ громадських активістів. Також з’явилася традиція використовувати правоохоронні структури як інструмент для боротьби із громадськими рухами. Соціологічні дослідження, проведені Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Інституту прав людини, боротьби з екстремізмом і ксенофобією (ІПЛЕКС) торік, свідчать про те, що 46% жителів України мають досвід переживання почуття страху і приниження через порушення в суспільстві своїх прав протягом останнього року. 56% громадян вважають найважливішим право на безкоштовну медицину, 41% відзначили важливість права на працю, 37% — права на соціальний захист.

24 жовтня цього року Україна звітуватиме в ООН про ситуацію з дотримання прав людини в рамках Універсального періодичного огляду (УПО). УПО проводиться раз на чотири роки, і ми вдруге виступатимемо перед світом із таким звітом. Причому звітів про порушення прав людини буде два: перший презентуватиме уряд, другий — громадські організації.

«ЛІДЕРИ ПРАВОЗАХИСНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УЖЕ ПОТРАПЛЯЮТЬ ДО КАТЕГОРІЇ... ЖЕРТВ»

Як зазначають експерти, за останні роки ситуація з дотриманням громадянських прав в Україні не покращилася. Є суттєві системні проблеми в абсолютно всіх сферах.

— По Універсальному періодичному огляду Україна звітувала 2008 року — там були загалом важливі речі, зазначалися певні системні проблеми. На той час це була нова процедура, й Україна її проходила як одна з перших країн. Цього разу неурядові організації змогли представити комплексний звіт у різних напрямах захисту прав людини. Вони підготували так звані альтернативні доповіді: з фундаментальних прав — свобода мирних зібрань, свобода виявлення поглядів, діяльність судової системи тощо; з соціально-економічних питань; із впровадження різних механізмів протидії катуванню тощо, — сказав юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Щербак. — Я б перш за все виділив проблему із незалежністю українських судів, проблему впровадження національного превентивного механізму, проблему політичних переслідувань громадських активістів. На все це впливає відсутність справедливої судової системи, так само — відсутність політичної волі провести реформу. Якщо взяти впровадження національного превентивного механізму, то, відповідно, потрібні й фінанси, й політична воля, й експерти, які б могли це зробити. Без цих умов важко робити системні речі... Треба пам’ятати, що є певні вразливі категорії, які дуже гостро відчувають на собі порушення своїх прав. Є люди з інвалідністю, представники менших (за національною ознакою та ін.), є люди, які живуть із ВІЛ — зрозуміло, що вони більше потрапляють до категорії жертв. До цієї категорії також можна віднести лідерів правозахисного руху, лідерів різних громадських організацій, робота яких спрямована на забезпечення прав людини, оскільки лунає критика на їхню адресу.

Окрім звіту громадських організацій та держави Управління Верховного комісара ООН з прав людини також підготувало документ про порушення прав українців. Великий аналітичний документ на 16 сторінок включає вже перераховані українськими експертами проблеми, також наголошується на високих показниках безробіття, зокрема серед жінок, суттєву різницею в зарплаті у жінок та чоловіків (в цій частині комітет експертів наполегливо закликає Україну внести поправки до законодавства, щоб закріпити таким чином принцип рівної зарплати). Багато уваги приділяється питанням недотримання гендерної рівності в Україні, трудової та сексуальної експлуатації дітей, дискримінації віл-позитивних дітей та дорослих, поширення торгівлі людьми, трудової експлуатації. Експерти висловлюють занепокоєння й щодо жорстокого поводження із затриманими, використання тортур. Особлива увага приділяється реформам у судовій системі, зокрема відсутності ювенальної юстиції в Україні. Комітет із прав людини висловив стурбованість повільними реформами, загрозою повернення карального підходу щодо дітей, які знаходяться в конфлікті із законом, високим процентом вироків до різних термінів (навіть тривалих) перебування за ѓратами для дітей 16—17 років. Загалом Комітет ООН із прав людини зробив 70 зауважень, які стосуються всіх сфер життя — від захисту права дитини жити в сім’ї до права на справедливий суд та екологічно чисте середовище.

НАЙКРАЩЕ ПРО СЕБЕ РОЗКАЖУТЬ САМІ ГРОМАДЯНИ

Аби дізнатися про думки щодо ситуації з дотриманням прав українців, громадські організації за підтримки ПРООН зараз проводять всеукраїнську кампанію «Права людини в Україні: твій голос важливий». Пропонується відповісти на 13 запитань, які стосуються різних аспектів дотримання прав людини, таких, наприклад, як «Чи забезпечене в Україні право проводити мирні мітинги?», «Чи є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини достатньо незалежним захисником прав людини в системі органів державної влади?», «Чи розповсюджене домашнє насильство в Україні?» Опитування проводиться в Інтернеті — на сторінці Центру інформації про права людини, у соціальних мережах, а також у шести містах України — Києві, Львові, Херсоні, Сімферополі, Сумах та Луганську. Результати будуть оприлюднені в Женеві 24 жовтня.

Ми поцікавилися думками учасників опитування. Ось деякі з них. Ігор: «В Україні немає правосуддя взагалі, свої права неможливо захистити ні в суді, ні в прокуратурі й т.ін. Хіба це держава?.. Я так говорю тому, що сам займаюся чесною практикою у сфері права» ; Luck: «Найбільше порушення — це відсутність справедливого суду. Я не тільки про процеси Тимошенко чи Луценка. Система судів просякнута корупцією, хабарами. Подивіться, на яких машинах їздять судді й де вони живуть??? Це — правосуддя?»; Оксана Кісь: «Продажність суддів, через що громадяни позбавлені змоги відстоювати свої порушені права й карати порушників»; Наталя Беліцер: «Порушення є численними та системними, на цю тему можна написати цілий трактат. Ситуація з правами і свободами людини суттєво погіршилася, починаючи з 2010 року»; Олена: «Вважаю, що права дитини порушуються з самого народження. Коли граєшся на дитячих майданчиках, жах охоплює, як матері принижують, ображають словами своїх дітей, кричать на дітей, що вони забруднять одяг, в той час коли дитині потрібно дати право пізнати світ. Погрози та залякування дитини — на кожному кроці, й ідуть від самих батьків. Потім у дитсадку починається нав’язування стереотипів, що вихователь головний, а дитина не має права висловити свої бажання, потреби, дитина повинна підлаштовуватися під суспільство, а має бути навпаки!!!

КОЖНА ДРУГА ДИТИНА ГОВОРИТЬ ПРО ПОРУШЕННЯ ЇЇ ПРАВ

Якщо ми хочемо будувати демократичну правову державу, якщо ми хочемо, щоб діти росли вільними, з незалежним мисленням, то необхідно їх цього вчити, і — не формально. Адже до того, що порушення прав — це норма, привчають із дитинства. В Україні освітня кампанія ніби проводиться: все більше дітей стверджують, що їхні права захищені Конвенцією ООН. Але, згідно з результатами дослідження «Права дітей в Україні: реалії та виклики після 20 років незалежності» (виконане на замовлення Уповноваженого Президента України з прав дитини Українським інститутом соціальних досліджень імені О. Яременка за технічної підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України»), кожна друга українська дитина зазначає порушення або недотримання тих чи інших прав.

56% дітей вважають, що в нашій країні порушуються їхні права на захист від жорстокості, знущання, брутального поводження, 54% вказали про порушення права на повноцінне харчування (при цьому основними порушниками діти вважають батьків!). Ще 53% опитаних дітей відзначили порушення права на отримання медичної допомоги (найчастіше — з боку медичних працівників), а 52% знають випадки сексуальної експлуатації дітей. Цікаві дані отримані від дітей щодо свободи слова: 48% вважають, що порушується право дітей висловлювати власну думку (кожен третій зазначив, що це право порушується батьками, кожен четвертий — вчителем/викладачем). І — найгірше — 48% опитаних засвідчили порушення права дітей на любов та піклування з боку батьків.

Вже коли зовсім — край, у таких випадках діти пишуть до Уповноваженого Президента з питань захисту дитини — дитячого омбудсмена Юрія Павленка.

— Найчастіше діти пишуть, що їх не чують: що їхня думка не береться до уваги під час прийняття рішень щодо них — чи то в суді, чи то органом влади. Починаючи від сімейних проблем — із ким із батьків після розлучення проживати — і закінчуючи проблемами у школі, коли дитину, проти якої вчинили насильство, роблять винною. Найчастіше це стосується порушень їхніх прав під час конфліктів між батьками, або — невиконання батьками визначених законом рішень суду щодо їхніх обов’язків по відношенню до дитини. В першу чергу — це аліменти, також це конфлікти щодо визначення місця проживання дитини після розлучення. Батьки звикли ділити під час розлучення дітей як майно й не поважають її як людину зі своєю точкою зору. Бо тільки дитину, яку поважають батьки, поважають і лікарі, й учителі, й міліціонери. Також є велика кількість скарг відносно бездіяльності місцевих органів влади щодо насильства над дітьми, права на охорону здоров’я, — розповів Юрій Павленко.

На жаль, з такими результатами Україна поїде звітувати в ООН. Нещодавно Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська запевнила представників офісу Верховного комісара ООН із прав людини, що вже найближчим часом виступить з ініціативою щодо створення стратегічного плану розвитку в сфері захисту прав людини. На думку експертів, єдиний стратегічний план є дуже важливим — це загальний документ на виконання рекомендацій для того, щоб громадськість могла стежити за виконанням державою її зобов’язань. Також він дає можливість встановлювати конкретні завдання конкретних виконавців та конкретні терміни, щоби робити певні зрушення в напрямку реформ.

— В нас були плани, але не пов’язані з універсальним періодичним оглядом. Вони існували незалежно від нього, і проблемою було те, що вони не виконувалися. Дуже часто — з причин відсутності фінансування. Наприклад, в Міністерстві юстиції було п’ять планів з реалізації своїх різноманітних зобов’язань. Проблема не в тому, щоб прийняти план, а в тому, щоб його зреалізувати, — говорить юрист Максим Щербак.

Разом із тим захист прав залишається справою кожної людини. Наприклад, газета «День» писала, як 25-річна жителька Макіївки (Донецька область) самостійно пішла проти системи: нині вона судиться із місцевою владою за те, щоб провести в квартирі автономне опалення... Хочеться вірити, що випадків, коли люди не боятимуться бути сміливими, ставатиме все більше. Адже ніхто згори не забезпечить ані наших прав, ані демократії загалом, якщо ми залишатимемося пасивними.