(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Загальні засади укладання та реалізації спадкового договору

Реформування цивільного законодавства в умовах переходу України до ринкових відносин призвело до появи певних правових нововведень. Ці зміни також торкнулись і регулювання спадкових правовідносин. Так, у главі 90 книги шостої Цивільного кодексу України надана нормативна - правова регламентація спадкового договору, тобто з 01.01.2004р. спадкові правовідносини оформлюються за допомогою інституту спадкового договору.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Щодо класифікації цього виду договору висловлюються різні думки, чи є цей договір реальним чи консенсуальним. Виходячи з теорії права, консенсуальними вважаються договори, які виникають з моменту досягнення сторонами всіх істотних умов по договору, а реальними – договори, які визнаються укладеними з моменту, коли на основі згоди здійснюється передача стороною контрагенту визначеного майна.

Отже, з одного боку, його характеристики вказують на те, що він є консенсуальний, оскільки момент його укладання пов’язується з досягненням сторонами згоди за всіма істотними умовами, що, в свою чергу, тягне за собою виникнення цивільних прав та обов’язків між сторонами.

Але, разом з тим, можна віднести його і до реальних, оскільки якщо за умовами спадкового договору набувач повинен виконати певні дії після смерті відчужувача, то він буде вважатися укладеним з моменту передачі майна набувачеві.

Крім того, спадковий договір є і оплатним, оскільки набувач майна зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру в обмін на майно відчужувача, стосовно якого набуває право власності після смерті останнього. За цією ознакою спадковий договір відрізняється від заповіту, який є безоплатним правочином.

Необхідно наголосити, що до даного договору застосовуються як загальні вимоги щодо форми та змісту договорів, так і норми, які регулюють положення самого спадкового договору.

Виходячи з наведеного та з урахуванням абзацу другого частини першої статті 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами спадкового договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згоди, можна визначити наступні характеристики спадкового договору.

До істотних умов спадкового договору можна віднести його предмет, а саме, майно відчужувача. Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України таким майном можуть бути окрема річ або сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Суб’єктами спадкового договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем може бути подружжя, один з подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (стаття 1303 Цивільного кодексу України ). При укладенні спадкового договору набувач, якщо він є спадкоємцем за заповітом або за законом, не втрачає права на успадкування тієї частини майна, яке належить відчужувачу (спадкодавцю) і не є предметом спадкового договору.

Спадковий договір відноситься до двосторонніх, оскільки правами та обов’язками наділяються обидві сторони.

Набувач, з одного боку, набуває право власності на майно відчужувача, має право вимагати розірвання договору в разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача, і з іншого - зобов’язаний належним чином виконувати відповідно до умов договору розпорядження відчужувача. Відчужувач має право робити певні розпорядження, вимагати від набувача вчинення визначених умовами договору дій майнового або немайнового характеру. Він має право призначити особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору після його смерті, та вимагати розірвання договору за життя у разі невиконання набувачем його розпоряджень. З іншого боку, на нього покладається обов’язок не відчужувати майно, визначене спадковим договором. В силу того, що спадковий договір є двостороннім, його не можна розірвати або змінити в односторонньому порядку відчужувача, як це має місце при заповіті. Разом з цим необхідно зазначити, що заповіт може бути змінено особою спадкодавця у будь - який час. Поряд з цим, зважаючи на зазначене, законодавство надає додатковий захист спадкового договору, так заповіт, складений щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним, а тому пізніше вчинений спадковий договір скасовує заповіт.

Спадковий договір є правочином, тому на нього, як і на будь-який інший правочин, розповсюджуються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності. Так, з урахуванням вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст спадкового договору не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Це не зайве підкреслити у зв’язку з тим, що в останній час в юридичній літературі з’явилася точка зору, згідно з якою спадковий договір на підставі норм загальної частини є недійсним (стаття 27 Цивільного кодексу України), оскільки обмежує правосуб’єктність фізичних осіб. На підтвердження цієї позиції наводиться думка, що такий договір обмежує можливість відчужувача розпоряджатися за життя своїм майном, визначеним у договорі, і позбавляє його можливості розпорядитися ним на випадок смерті шляхом складання заповіту, бо цей заповіт буде недійсним. Можна погодитися з думкою авторів, які вважають дану точку зору не достатньо обґрунтованою, зазначаючи, що необхідно враховувати реальність прав на речі, оскільки право власності на річ може мати обмеження, визначені у законі або договорі. І тут йде мова про обмеження не правоздатності, а лише кількості майна, що може залишитися після смерті громадянина у спадщину. Якщо погодитися з першою точкою зору, то під обмеження цивільної правоздатності можна безпідставно підвести, наприклад, такі інститути, як застава нерухомого майна (іпотека) або ті ж самі речові права на чуже майно, які теж обмежують певні правомочності власника. Також можна не погодитися з думкою авторів, які вважають, що цей договір являє собою спробу позбавити певних спадкоємців (зокрема, тих же малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей) можливості одержання так званої "обов’язкової частки" і "обійти" зазначену норму, щоб залишити їх ні з чим.

Статтею 1304 Цивільного кодексу України визначено, що спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення спадкового договору він визнається нікчемним.

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р. № 20/5, визначено, що спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються нотаріусом з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження.

Тобто посвідчення договорів про відчуження житлового будинку, садиби, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна провадиться за місцезнаходженням указаного майна (стаття 55 Закону України „Про нотаріат").

При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження житлового будинку, а також іншого нерухомого майна, що підлягає реєстрації, нотаріус вимагає подання документів, які підтверджують право власності (довірчої власності) на вказане майно, та, у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують (пункт 61 зазначеної Інструкції).

Право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів, а саме, нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, свідоцтвом про право власності на об’єкти нерухомого майна, свідоцтвом про право на спадщину, договором про поділ спадкового майна, договором про виділення частки в натурі (поділ), рішенням суду тощо.

Право власності на земельну ділянку фізичних та юридичних осіб, а також право державної та комунальної власності підтверджуються державним актом (стаття 126 Земельного кодексу України).

Крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України "Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках" від 20 вересня 2002 року № 84/5, а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики відчужуваного нерухомого майна.

Коли з витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно видно, що власник, наприклад, житлового будинку здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, у тому числі перепланування житлового будинку, переобладнання нежитлового приміщення в житлове і навпаки, або звів чи зводить господарські, побутові будівлі та споруди без установленого дозволу або без належно затвердженого проекту чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, нотаріус вимагає подання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл здійснити перебудову, прибудову, перепланування чи звести господарські, побутові будівлі та споруди. При відсутності такого рішення нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку, власником якого здійснено таку перебудову, прибудову, переобладнання чи зведено господарські побутові будівлі та споруди (пункт 63 зазначеної Інструкції).

Правовстановлювальний документ на майно після його огляду нотаріусом повертається власнику майна (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього документа, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, яка його видала.

Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність його реєстрації у відповідному реєструвальному органі після смерті відчужувача.

Згідно із частиною першою статті 1307 Цивільного кодексу України та пунктом 236 зазначеної Інструкції на майно, яке є предметом спадкового договору, нотаріус накладає заборону відчуження у встановленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору.

У разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть нотаріус знімає заборону відчуження.

Після смерті відчужувача нотаріусу повертається первинний правовстановлювальний документ на нерухоме майно, що було предметом договору, який приєднується до примірника спадкового договору, що зберігається у справах нотаріуса. На повернутому примірнику правовстановлювального документа нотаріус робить відмітку про перехід права власності до набувача у зв’язку зі смертю відчужувача за спадковим договором (пункт 237 цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 238 зазначеної Інструкції у разі смерті фізичної особи - набувача або ліквідації юридичної особи - набувача за спадковим договором нотаріус, за письмовою заявою відчужувача, припиняє дію цього договору, про що на всіх його примірниках робиться відповідний напис.

Також слід зазначити, що якщо за життя відчужувача набувач помер до того, як виконав умови договору, спадковий договір вважається припиненим, за бажанням відчужувача ним може бути укладений новий спадковий договір із спадкоємцями набувача, який помер. Однак у кожному разі спадкоємці набувача мають право вимагати від відчужувача відшкодування витрат на виконання спадкового договору в тій частині зобов’язань, які були виконані набувачем до смерті останнього.

У разі коли виконанню обов’язків набувачем перешкодила його смерть, що сталася після смерті відчужувача, спадкоємці набувача можуть виконати зобов’язання щодо спадкового договору. В цьому випадку вони набувають прав набувача, передбачених спадковим договором. Якщо ж вони відмовляються виконати обов’язки набувача, встановлені договором, то його слід вважати розірваним.

Відомості про припинення дії договору та зняття заборони відчуження майна, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

Нотаріальна форма вчинення спадкового договору дозволяє найбільш адекватно, документально закріпити прояв волі контрагентів і тим самим забезпечити докази дійсної спрямованості їх намірів. Дійсність договору передбачає єдність волі та волевиявлення сторін, що його укладають. Тому якщо волевиявлення хоча б одного з учасників не буде вільним і не відповідатиме його внутрішній волі, за наявності визначених законом умов, договір може бути за позовом заінтересованої сторони визнаний судом недійсним (наприклад, якщо це сталося під впливом обману, насильства, тяжкої обставини або внаслідок істотної помилки стосовно предмета і умов правочину). З цієї ж причини не матиме значення дійсного правочину волевиявлення сторін, вчинене ними для приховання іншого правочину. Наприклад, якщо буде встановлено, що контрагенти насправді мали на меті вчинити договір довічного утримання, а не спадковий договір, то відповідно до частини другої статті 235 Цивільного кодексу України такий договір буде визнано удаваним і відносини сторін регулюватимуться правилами щодо договору, який сторони насправді вчинили. Ці два договори дуже схожі, однак мають досить суттєву різницю, яка полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання у спадковому договорі момент його укладення не пов’язується з передачею майна, а право власності на майно переходить лише у разі смерті відчужувача. Набувач за спадковим договором не набуває жодних прав на майно відчужувача за його життя, а лише можливість права на майно в майбутньому, тобто здійснення цього права відстрочене до моменту відкриття спадщини. На відміну від спадкоємця за законом чи за заповітом набувач не має потреби в особливому акті прийняття майна після смерті відчужувача, оскільки необхідне для цього волевиявлення вчинено вже безпосередньо при укладенні договору.

Для дійсності спадкового договору необхідно також, щоб кожна з його сторін була б у визначеній законом мірі правосуб’єктна, тобто володіла необхідною для вчинення даного правочину цивільною правоздатністю і у відповідному обсязі дієздатністю. Загальною умовою виникнення у контрагентів права укладати договір є наявність повної цивільної дієздатності.

Отже, незважаючи на те, що спадковий договір є досить новою для українського законодавства правовою конструкцією, будемо сподіватися, що його застосування дозволить громадянам реалізувати свої права щодо розпорядження своїм майном.


Провідний спеціаліст відділу
з питань сімейного та житлового
законодавства управління цивільного
законодавства Департаменту цивільного
законодавства та підприємництва
Міністерства юстиції України
Волкова Ірина Анатоліївна