(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Деякі аспекти започаткування діяльності з перевезення пасажирів та їх багажу

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу здійснюється за договором перевезення. Договір перевезення – вид цивільно-правового договору про надання послуг.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має права на одержання багажу, а пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд у разі здавання багажу – також за його провезення.

Залежно від видів транспорту, яким перевозяться вантажі, пасажири і багаж, перевезення поділяються на: залізничні, внутрішніми водними шляхами (річкові), морські, повітряні, автомобільні. Правові відносини у цій галузі регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України "Про транспорт", нормами транспортних статутів і кодексів, а також іншими нормативно-правовими актами.

Перевезення конкретного вантажу оформляється спеціальним перевізним документом, який звичайно пересилається разом з вантажем і вважається письмовою формою договору. Такими документами при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним – товарно-транспортна накладна, морським – рейсовий чартер або коносамент.

Договір перевезення пасажирів укладається усно. Доказом укладення договору перевезення пасажира та оплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізникові багажу посвідчується багажною квитанцією.

Таким чином, для здійснення перевезення пасажиру необхідно укласти відповідний договір (усно або письмово) з перевізником.

Тепер більш детально зупинимось на розкритті питання хто може надавати послуги з перевезення пасажирів та їх багажу автомобільним транспортом.

За Законом України "Про автомобільний транспорт" перевізник - це особа, яка надає послуги з перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Особи, які бажають займатися перевезенням пасажирів та багажу мають бути зареєстровані як суб’єкти господарювання, що надасть їм право бути учасниками господарських відносин та здійснювати господарську діяльність.

Державна реєстрація суб’єкта господарювання (отримання свідоцтва про державну реєстрацію) є першим кроком на шляху започаткування бізнесу. Після цього, суб’єкт розпочинає ведення господарської діяльності, яку він обрав. Але при цьому, він зобов’язаний отримати дозвільний документ (ліцензію) на ведення виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

Суб’єкт господарювання – це зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, а також фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, яка провадить господарську діяльність.

Ліцензування - один із засобів і механізмів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання. Ліцензія – це документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання, який одержав ліцензію, на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензування здійснюється у добровільному порядку виключно за волевиявленням суб’єкта господарювання. Таким чином, для суб’єктів господарювання ліцензування можливо розглядати і як угоду, спрямовану на отримання необхідного елемента підприємницької дієздатності.

Види господарської, що підлягають ліцензуванню, встановлюються статтею 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Цей Закон також визначає порядок ліцензування, відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Так, відповідно до зазначеної статті ліцензуванню підлягає надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі); надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі.

Ліцензування перевезень автомобільним транспортом введено, зокрема, з метою забезпечення безпеки перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування, запобігання дорожньому травматизму та посилення контролю за додержанням законодавства.

Для отримання ліцензії з перевезення суб’єкту господарювання необхідно звернутися до органу ліцензування, яким на даний час (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 14 листопада 2000 р. N 1698 „Про затвердження переліку органів ліцензування") є Головна державна інспекція на автомобільному транспорті, утворена у вересні 2004 року. Головавтотрансінспекція є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку і йому підпорядковується. Органом ліцензування зазначених видів господарської діяльності до створення Головавтотрансінспекції було визначено Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс).

Головавтотрансінспекція здійснює державний контроль за додержанням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів, що регулюють організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування; здійснює державний нагляд за забезпеченням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, безпеки автомобільних перевезень

Документи, які необхідно подати до органу ліцензування, визначені у Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 року № 756.

Кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності з перевезення пасажирів, вантажів автомобільним транспортом встановлено Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі. Вказані ліцензійні умови затверджені спільними наказами Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерством транспорту України від 18 грудня 2003 р. N 136/985 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2003 р. за N 1259/8580 та за N 1260/8581).

Ліцензійні умови є обов’язковими для виконання суб’єктами господарювання, незалежно від їх організаційно-правової форми власності, які надають послуги з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування і отримали ліцензію на цей вид господарської діяльності.

Водії автомобільних транспортних засобів, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів, повинні відповідати умовам допуску до керування транспортними засобами, що передбачені Законом України "Про дорожній рух", постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993р № 340 "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян для керування транспортними засобами".

Автомобільні транспортні засоби, які використовуються для внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів, повинні бути зареєстровані згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388 "Про затвердження Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок" і повинні мати: свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, видане органами Державтоінспекції; талон про проходження державного технічного огляду; тимчасовий реєстраційний талон, виданий підрозділами ДАІ (якщо транспортний засіб переданий його власником у встановленому порядку в користування і (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі).

Окремо слід відмітити, що Законом України „Про автомобільний транспорт" (прийнято 5 квітня 2001 року) було введено поняття ліцензійна картка. Цим Законом внесено відповідні зміни і до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Це врегулювало питання щодо наявності дозвільного документу на кожний автомобільний транспорт.

На сьогодні передбачається, що на кожний автомобільний транспортний засіб до ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування і з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі додаються ліцензійні картки на термін дії ліцензії. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані ліцензії та автомобільного транспортного засобу.

Контроль за додержанням суб’єктом господарювання Ліцензійних умов здійснюється шляхом проведення планових та позапланових перевірок за місцезнаходженням суб’єкта господарської діяльності і безпосередньо в транспортних засобах, які використовують ліцензіати під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування або перевезень пасажирів та їх багажу на таксі.

Планові перевірки додержання ліцензіатом Ліцензійних умов проводиться органами контролю згідно з квартальними планами перевірок, які затверджуються наказом органу контролю. Позапланові перевірки здійснюються органами контролю лише на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом Ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов.

Для проведення перевірки органи контролю видають розпорядчий документ про створення комісії. Термін проведення перевірки становить не більше п’яти робочих днів, у разі необхідності, за рішенням керівника органу контролю, термін перевірки може бути продовжено до десяти робочих днів.

Порушення, які були виявлені при перевірці додержання ліцензіатом Ліцензійних умов мають бути викладені в акті перевірки з посиланням на конкретні пункти, статті, розділи нормативно-правових документів, які були порушені ліцензіатом.

Орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування не пізніше десяти робочих днів з дати складання акта перевірки порушень ліцензійних умов видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов або орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії.

Ліцензіат, який одержав розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, зобов’язаний у встановлений в розпорядженні термін усунути порушення та подати в письмовій формі органу контролю, який видав розпорядження, інформацію про усунення порушень.

Також необхідно зазначити, що відповідно до пункту 3 статті 69 Закону України "Про автомобільний транспорт" перевезення пасажирів та їх багажу на таксі без ліцензії; відсутність документів, обов’язкових для надання послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом загального користування є порушеннями законодавства про автомобільний транспорт, за вчинення якого особа притягується до відповідальності із застосуванням до неї відповідної санкції (санкцій).

На останок, слід зазначити, що здійснення суб’єктом господарювання перевезень пасажирів і вантажів виключно для задоволення власних потреб підприємства не потребує отримання ліцензії.

Головний спеціаліст
Управління комерційного законодавства
Департаменту цивільного законодавства
та підприємництва
Яблонська А.С.