(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Деякі аспекти вирішення майнових питань релігійних організацій на сучасному етапі державотворення

Сучасна Україна вступила в період духовного піднесення. Вільна людина у справедливій державі – найвища цінність сучасної України. Головні пріоритети діяльності держави – це людський розвиток і гідність, духовність і свобода, рівність і солідарність, громадянське суспільство та демократія, єдність і правова держава, міжнаціональна і міжконфесійна злагода, взаємна повага і толерантність, справедливість і добро.

Програмою діяльності Уряду України «На зустріч людям» передбачено створення державою рівних умов для діяльності релігійних організацій, недопущення чинення на них тиску, не допущення міжконфесійних конфліктів з метою піднесення та розвитку духовності української нації.

У рекомендаціях Парламентської асамблеї Ради Європи з питань захисту власності релігійних громад №1556 (2002 р.), рекомендовано – гарантувати релігійним інститутам, власність яких була націоналізована в минулому, реституцію цієї власності у визначений термін чи якщо це неможливо, справедливу компенсацію; необхідно стежити за тим, щоб націоналізована церковна власність не приватизувалася (пункт 8).

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Тобто, вирішення майнових питань релігійних організацій можливе:

  • шляхом передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціями, на балансі яких вони знаходяться у безоплатне користування;
  • шляхом реституції – повернення у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим культових будівель і майна, які становлять державну власність.

У разі передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування релігійних організацій слід враховувати наступне.

Згідно з пунктом 4 роз’яснення Вищого арбітражного Суду України від 29.02.96 № 02-5/109 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. Тому, зокрема, не можуть бути визнані культовими будівлями ті приміщення, що пристосовані для проживання священнослужителів та інших служителів культу, якщо вони не є невід’ємною частиною культової споруди і не знаходяться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди (сторожка тощо). Зазначені обставини можуть встановлюватись документами служби технічної інвентаризації. У разі виникнення сумнівів щодо належності будівлі або майна до категорії культових, господарські суди повинні призначати експертизу.

Крім того, Типовий договір про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 р. № 1699, визначає механізм передачі і користування таким майном.

Обов’язковою передумовою для такої передачі є відповідне рішення державної організації.

Відповідно до вимог зазначеного договору державна організація передає, а користувач приймає у безоплатне користування культову будівлю, інше майно, що є державною власністю і перебуває на балансі державної організації (далі - майно).

Для передачі і повернення майна сторони утворюють комісію, головою якої призначається представник державної організації.

Набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, який є невід’ємною частиною цього договору.

Вартість майна, що повертається, визначається на підставі передатного балансу, складеного за даними інвентаризації майна на дату його повернення, звіреного з актом приймання-передачі майна, складеного на дату його передачі. Майно вважається переданим з дати підписання сторонами акта приймання-передачі.

Крім того, згідно з положеннями частини восьмої статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Законодавцем також передбачено порядок почергового користування культовими будівлями та майном двома або більше релігійними громадами. Так, згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» культова будівля і майно, що є державною власністю, може передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. При відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

У випадку повернення у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим культових будівель і майна, які становлять державну власність, слід враховувати наступне.

Пунктом 6 Постанови Верховної Ради України від 23.04.91 № 988-XII "Про порядок введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручено забезпечити відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням:

  • прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави;
  • прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку;
  • вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею;
  • наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань;
  • інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Рішення відповідного державного органу (у даному випадку обласної держадміністрації) має буди мотивованим.

При цьому слід враховувати наступне. Відповідно до пунктів 9.3 та 9.4 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 29.02.96 № 02-5/109 "Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" під поверненням культових будівель і майна слід розуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви, Римо-католицької церкви тощо. Доказами належності культового майна або будівель тій чи іншій релігійній організації можуть бути довідки державних архівних установ, Державного комітету України у справах релігій, архівні документи церковних організацій (шематизми), рішення місцевих органів влади та інші письмові докази.

Враховуючи вищезазначені вимоги законодавства України, майно повертається релігійній організації на підставі рішення відповідного місцевого органу виконавчої влади.

Тобто, законодавством України врегульовано механізм щодо повернення у власність релігійних організацій культових будівель і майна, а також їх передачі відповідним релігійним організаціям у безоплатне користування.

Проте, можливе виникнення певних проблем у тих випадках, коли культові будівлі та майно, передані на законних підставах до сфери управління органів державної влади чи до комунальної власності, до того, як будь-яка релігійна організація висувала свої законні вимоги щодо такого майна. Такі органи державної влади чи органи місцевого самоврядування є добросовісними набувачами (стаття 330 Цивільного кодексу України). У такому випадку можливо здійснити передачу у безоплатне користування релігійної організації відповідного майна відповідним державним органом, у сфері управління якого воно знаходиться. Повернення у власність релігійних організацій культових будівель і майна, за таких умов, можливе лише після вирішення питання щодо передачі відповідних об’єктів до сфери управління місцевих органів виконавчої влади.

Разом з тим, виникають питання щодо користування релігійними організаціями земельними ділянками, необхідними для обслуговування культових будівель та майна, що належить релігійній громаді на праві власності чи передано в користування.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (тобто, зміст права власності полягає у сукупності таких його складових як право володіння, користування та розпоряджання своїм майном).

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, суб’єктами права власності на землю є:

  • громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
  • територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;
  • держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини першої статті 82 ЗКУ, юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

  • придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
  • внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
  • прийняття спадщини;
  • виникнення інших підстав, передбачених законом.

Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено лише користування релігійною організацією земельною ділянкою.

Разом з тим, згідно зі статтями 93 і 124 ЗКУ, для провадження підприємницької та іншої діяльності земельні ділянки можуть передаватися громадянам та юридичним особам в оренду.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Зазначені статті ЗКУ поширюються також і на релігійні організації, що є юридичними особами.

У зв’язку з наведеними нормами законодавства України, земельні ділянки можуть знаходитися у користуванні релігійних організацій лише у користуванні на умовах оренди.

Частиною дев’ятою статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

У випадку виникнення будь-яких спорів щодо користування культовими будівлями і майном, земельними ділянками, необхідними для користування цими будівлями та майном, кожна особа, відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України, має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

  1. визнання права;
  2. визнання правочину недійсним;
  3. припинення дії, яка порушує право;
  4. відновлення становища, яке існувало до порушення;
  5. примусове виконання обов’язку в натурі;
  6. зміна правовідношення;
  7. припинення правовідношення;
  8. відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
  9. відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
  10. визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною десятою статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Так, відповідно до пункту 31 частини першої статті 236 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи, зокрема, по скаргах на рішення, прийняті відносно релігійних організацій.

Положеннями статей 24811 та 24812 зазначеного Кодексу встановлено, що у судовому порядку можуть бути оскаржені рішення державних органів, зокрема, з питань володіння та користування культовими будівлями та майном.

Скаргу може бути подано в суд релігійною організацією, права якої порушено.

Скарги на рішення місцевих державних органів подаються до Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, а на рішення державного органу України у справах релігій - до Верховного Суду України.

Скаргу може бути подано в суд у місячний строк, обчислюваний з дня прийняття рішення державним органом.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, сучасна українська держава стоїть на захисті інтересів усіх релігійних організацій на шляху демократизації суспільства, налагодження конструктивного співробітництва держави і релігійних організацій, неухильного дотримання проголошеної Конституцією України свободи сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.