(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Проблеми застосування санкцій до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків органами Державної податкової служби України

Для вітчизняної правової науки розробка проблем застосування санкцій за порушення валютного законодавства в умовах становлення та розвитку ринкової економіки значною мірою є новим напрямом наукового пошуку. Це зумовлює відсутність комплексних системних монографічних досліджень, а фрагментарне висвітлення зазначеної проблеми не вирішує її. В той же час правозастосовча практика державних органів, на які покладено здійснення контрольної діяльності за використанням валютних цінностей, свідчить про об’єктивну необхідність розробки та правового закріплення дієвого ефективного державного механізму здійснення контролю за використанням валютних цінностей, а також гарантій, спрямованих на прискорення процесу валютних надходжень та стримування вивозу валюти з країни, забезпечення виконання вимог законодавства щодо здійснення валютних операцій, запобіганню порушенням валютної дисципліни та удосконалення інституту юридичної відповідальності за валютні правопорушення.

Виходячи з поставленої проблеми, метою цієї статті є дослідження окремих питань застосування санкцій до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків саме органами Державної податкової служби України.

Для функціонування валютного контролю в Україні була створена система суб’єктів валютного контролю, тобто тих державних органів, а в деяких випадках і недержавних, які наділені повноваженнями, щодо провадження заходів по перевірці дотримання валютного законодавства. Органами валютного контролю є Національний банк України, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба України, Міністерство транспорту та зв’язку України1. Множинність органів валютного контролю не є виключенням і в загальносвітовій практиці. Наприклад, у Великобританії здійснення валютного контролю покладається на такі органи: Банк Англії, Казначейство, митні та акцизні органи, уповноважені банки2.

Шляхом встановлених в законодавстві методів і форм, органи валютного контролю виконують свої функції та реалізують повноваження в сфері валютних правовідносин, застосовують методи валютного регулювання та виконують діяльність, що за своїм змістом є розпорядчою. До загальних повноважень органів валютного контролю віднесено здійснення в межах їх компетенції контролю за валютними операціями, що здійснюються в Україні резидентами і нерезидентами, за відповідністю таких операцій законодавству та за дотриманням ними актів органів валютного контролю, а також можливість самостійного прийняття рішення про притягнення до відповідальності осіб, що порушили валютне законодавство.

В Законі України від 24 грудня 1993 року "Про державну податкову службу в Україні"3 на відміну від Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", де зазначено, що Державна податкова адміністрація України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями резидентів і нерезидентів на території України, визначено конкретні повноваження органів державної податкової служби у сфері валютного контролю, а саме здійснення контролю за дотриманням законодавства про валютні операції, контролю за законністю валютних операцій резидентів і нерезидентів та розгляд звернень громадян, підприємств, установ та організацій з питань валютного контролю.

Державна податкова адміністрація України в межах своїх повноважень також забезпечує виконання вимог законодавства, спрямованого на боротьбу зі злочинністю та взаємодіє з правоохоронними органами і видає роз’яснення з питань застосування санкцій за порушення валютного законодавства.

Як зазначалося вище, одним із перших нормативно-правових актів, що безпосередньо врегулював розрахунки в іноземній валюті, був Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті"4, яким встановлювалося, що "виручка резидентів у іноземній валюті підлягає перерахуванню з-за кордону в терміни виплати заборгованостей, зазначені у контракті, але не пізніше 90 календарних днів із моменту перетинання митного кордону України продукцією, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг) – з моменту підписання акта або іншого аналогічного документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг".

Недоліком цієї норми було не зовсім чітке визначення моменту, з якого розпочинався перебіг 90-денного строку, адже формулювання "з моменту перетинання митного кордону" можна було тлумачити по-різному: чи з дати митного оформлення експортованої продукції, чи з моменту фактичного перетинання такою продукцією митного кордону. Цю колізію було усунуто лише з прийняттям Закону України від 23.09.1994 р. "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі – Закон)5, ст. 1 якого уточнила зазначену норму таким чином: "з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції".

Перевищення цього терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Необхідність отримання ліцензії передбачено і в здійсненні імпортних операцій резидентів на умовах відстрочення поставки, що перевищує 90 календарних днів із моменту авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника, що здійснює імпорт продукції (робіт, послуг).

Порушення резидентами України вказаного порядку розрахунків при здійсненні імпортних та експортних операцій тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним валютним курсом Національного банку на день нарахування пені.

Крім того, стаття 4 Закону встановила, що у разі прийняття судом або господарським судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами чи законодавством України, перебіг термінів, необхідних для повернення валютної виручки, зупиняється, і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. Якщо рішення, прийняте судом, є не на користь резидента, то він відповідно до частини третьої статті 4 зазначеного Закону несе відповідальність у повному обсязі. Тим самим це дало можливість вітчизняним підприємцям захищати себе у судовому порядку в разі недобросовісного виконання їх контрагентами своїх зобов’язань.

Зазначені норми не є досконалими і потребують зміни, тому вважаю, що обмеження термінів повернення валютної виручки чи поставки товарів за імпортними контрактами 90 календарними днями обмежує певним чином принцип свободи підприємницької діяльності, що призводить до позбавлення насамперед вітчизняних підприємців можливості з найбільшою вигодою експортувати свою продукцію, а крім того, ця норма не дає змоги ефективно і в повному обсязі використовувати поширену у світовій практиці і визнану в Україні таку форму кредитування, як товарний кредит. Доцільно, використавши світовий досвід, зазначені терміни збільшити до 120–180 календарних днів, оскільки, це дасть змогу застосовувати не лише фіскальні методи, які є в основі нинішньої системи регулювання валютно-розрахункових відносин і на які держава спирається при захисті своїх економічних інтересів, а й економічні методи, зокрема стимулювання експорту, та ін. Такий висновок підтверджується і тим, що станом на 1 вересня 2000 року сума неповернутих валютних коштів за фактично здійснений експорт становила 1,6 млрд дол. США6. А тому нині конче необхідно цю проблему вирішувати крізь призму комплексного підходу до правового врегулювання процесу розрахунків. Одним із способів вирішення цієї проблеми і є збільшення терміну здійснення розрахунків за експортно-імпортними контрактами. Щодо штрафних санкцій, то при встановленні терміну повернення валютної виручки чи поставки товарів за експортно-імпортними операціями в 120–180 календарних днів доречно встановити, що його порушення тягне за собою накладення пені в розмірі 0,5% від суми неодержаної виручки або недопоставленої продукції.

Отже, нині в Україні норми чинного Закону "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в частині термінів розрахунків не повною мірою відповідають реаліям сьогодення і потребують певних змін. Відповідно до проекту Закону України "Про валютне регулювання", який має стати єдиним законодавчим актом у сфері регулювання валютних відносин, передбачається зберегти існуючий на сьогодні порядок щодо термінів проведення розрахунків за експортно-імпортними операціями. Вважаю за необхідне не погодитися з таким терміном розрахунків і запропонувати збільшити його до 120 календарних днів.

Аналізуючи зазначену норму, варто вказати на те, що актуальною проблемою валютного законодавства є проблема встановлення строків накладання фінансових санкцій в цій сфері, зокрема органами державної податкової служби. Виникнення цієї проблеми зумовлено тим, що строки притягнення до відповідальності, що закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), не придатні для застосування по відношенню до юридичних осіб. Такий висновок випливає з аналізу рішення Конституційного суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 зі справи № 1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб), де сказано, що положення частини першої статті 38 КУпАП, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня виявлення. Це слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного законодавства (підпункт 1.3)7.

Аналогічне рішення міститься і в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 27 листопада 2001 року № 01-8/1289 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням валютного законодавства"8 (пункт 1). Хоча вважаю, що саме ці строки застосування фінансових санкцій, що мають адміністративно-правову природу, і повинні застосовуватись до фізичних і юридичних осіб, при притягненні їх до відповідальності за правопорушення в сфері валютного законодавства, оскільки останні, про що свідчать наведені обґрунтування, є ні чим іншим, як видом адміністративних правопорушень.

Тому вважаю, що застосування процесуальних строків, передбачених КУпАП до правопорушень в сфері валютного законодавства, є цілком можливим і доречним, особливо з огляду на те, що норми Кодексу про адміністративні правопорушення мають поширюватися не лише на громадян та посадових осіб, а й на юридичних осіб.

Такий висновок випливає і з того, що застосування інших строків, які містяться в різних галузях права до правопорушень в сфері валютного законодавства, є неможливим. Так, зокрема строки передбачені статтею 258 Цивільного кодексу України не можуть застосуватися до правопорушень в сфері валютного законодавства, оскільки норми зазначеного Кодексу не поширюються на майнові відносини, які засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також на податкові і бюджетні відносини (частина друга статті 1 ЦКУ).

У зв’язку з викладеним та з метою врегулювання проблемних питань було б доцільно прийняти Закон України „Про валютне регулювання", в якому передбачити склад суб’єктів правопорушення в сфері валютного законодавства, види зазначених правопорушень, розміри фінансових санкцій (штраф, пеня) за вчинення таких правопорушень, підстави звільнення від відповідальності. Відповідні зміни щодо видової приналежності проаналізованого правопорушення, пропонуємо внести і до Кодексу України про адміністративні правопорушення, де замість існуючих статей 155-1, 162 передбачити нову статтю, яка б визначала які саме дії і складають правопорушення в сфері валютного законодавства, що буде зроблено нами в цій роботі далі. З огляду на це, пропонуємо вважати, що строки притягнення до адміністративної відповідальності, передбачені статтею 38 КУпАП, застосовуються у випадку притягнення громадян, посадових осіб та юридичних осіб до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Особливого аналізу заслуговує і такий вид фінансових санкцій як пеня за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків в іноземній валюті. Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" встановлено, що розмір пені за порушення строків розрахунків складає 0,3% за кожний день прострочення від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості (стаття 4). В редакції цього Закону України від 23 вересня 1994 року, крім розміру пені, було встановлено і максимальний обсяг її нарахування, тобто загальний розмір нарахованої пені не міг перевищувати розміру заборгованості, але 7 травня 1996 року стаття 4 зазначеного Закону була викладена в новій редакції і норма відносно загального обсягу нарахування пені за такий вид правопорушення врахована не була. Відсутність зазначеної норми призвела до істотних зловживань з боку органів валютного контролю, які стали вважати, що санкції за "неповернення" валютної виручки можна застосовувати вічно, тобто якщо кошти не повернулись, то з рахунку суб’єкта підприємницької діяльності можна списувати 0,3 % від суми, що не повернулась за кожний день прострочки до того часу, поки підприємство не стане банкрутом. Така ситуація є неприйнятною, оскільки держава уже не тільки карає порушників, але й фактично знищує або спонукає до ліквідації господарюючого суб’єкта, чим наносить в кінцевому результаті шкоду суспільним і державним інтересам. А якщо зважити на те, що в діях суб’єкта могло і не бути умислу, як ми зазначали вище стягнення цього виду фінансових санкцій не ставиться в залежність від наявності винності діяння, то таке покарання носить вкрай ще й несправедливий характер і не тільки не сприяє зміцненню законності, а й породжує такі негативні явища як корупція, тіньовий бізнес і ін.

Також, слід звернути увагу на те, що вищезазначена норма порушує головний принцип підприємництва – принцип свободи здійснення підприємницької діяльності9.

Крім того, Державна податкова адміністрація України в листі від 13 червня 2002 року № 9433/7/23-5317 "Щодо окремих питань валютного законодавства, що встановлює порядок розрахунків в іноземній валюті"10 передбачила, що враховуючи норми Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" пеня за порушення резидентами законодавчо встановлених термінів розрахунків у розмірі 0,3 відсотки за кожний день прострочки, нараховується без обмежень до моменту зарахування коштів на валютний рахунок експортера в уповноваженому банку при здійсненні експортної операції та до моменту здійснення поставки товару в Україну при здійсненні імпортної операції (пункт 2). Тобто, якщо нерезидент з поважних причин (наприклад, незадовільний фінансовий стан підприємства, ліквідація підприємства внаслідок повені, що призвела до втрати його основних засобів виробництва і, на кінець, банкрутство підприємства) не розрахується з резидентом або не поставить йому товар взагалі, резидент буде змушений сплачувати пеню невизначений період часу: 5 років, 10 років і т.д. Наявність такої норми, на наш погляд, є неправомірним і безпідставним обмеженням прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, тому потребує негайного вирішення, адже навіть строк притягнення до кримінальної відповідальності за скоєні злочини обмежується терміном до 10 років.

Виходячи з цього, пропонуємо внести зміни до Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме доповнити Закон статтею 4-1 і викласти її в такій редакції: „загальний розмір пені за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону не може перевищувати розміру основного боргу".

Головний спеціаліст
Департаменту фінансового законодавства
Міністерства юстиції України
Кравченко Людмила Миколаївна




1 - Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 // Відом. Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184; Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю: Постанова КМУ і НБУ від 26.12.1995 р. № 1044 (зі змінами та допов.) // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 34. – Ст. 1440.

2 - Валютный рынок и валютное регулирование / Под ред. И.Н. Платоновой. – М.: БЕК, 1996. – С. 234–286.

3 - Про державну податкову службу: Закон України від 24.12.1993 р. № 3813-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 15. – Ст. 84.

4 - Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 17-93 // Відом. Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 186.

5 - Валютное регулирование в Украине: Систематизир. сб.: В 2 ч. Ч. 2І. – К.: Экобуд, 1995. – С. 43–44.

6 - Богун В.П. Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті у зовнішньоекономічних відносинах: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / Ін-т екон.-прав. досліджень НАН України. – Донецьк, 2001. – С. 14.

7 - Рішення Конституційного суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 зі справи № 1-22/2001 // Офіційний вісник України. – 2001.- № 24. – Ст. 57.

8 - Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням валютного законодавства: оглядовий лист Вищого господарського суду України від 27.11.2001 р. № 01-8/1289 // Бухгалтерія. – 2001. - № 52/2.

9 - Красіліч Н. Конкурентні відносини як об’єкт правового регулювання // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. – 2002. - № 1. - С. 17.

10 - Щодо окремих питань валютного законодавства, що встановлює порядок розрахунків в іноземній валюті: лист Державної податкової адміністрації України від 13.06.2002 р. № 9433/7/23-5317 // Баланс. – 2002. - № 26.