(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Передача засуджених осіб

Співробітництво між державами у кримінальних справах здійснюється задля досягнення цілей правосуддя. Воно може існувати як на стадії розслідування і розгляду кримінальної справи, так і після набрання законної сили рішенням (вироком) суду, і має багато аспектів.

Вирішуючи питання передачі засуджених осіб, держави намагаються сприяти забезпеченню найбільшої ефективності при виконанні вироку суду, оскільки саме ця форма співпраці спрямована на краще досягнення цілей покарання: виправлення особи.

Таким чином, особа, засуджена за вчинення одного або декількох злочинів до покарання у виді позбавлення волі в іноземній державі (в державі винесення вироку), може бути передана з цієї держави до держави, громадянином якої є ця особа, і яка забезпечить подальше виконання покарання (у державу виконання вироку).

Слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 10 Кримінального кодексу України іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами.

Таким чином, на сьогодні для вирішення питання про передачу іноземця, засудженого в Україні, обов’язковою є наявність відповідного міжнародного договору з цих питань. При цьому має бути дотримано умов, визначених відповідним договором.

Для врегулювання цього співробітництва на сьогодні Україною укладено ряд дво- і багатосторонніх міжнародних договорів. Так, з 1 січня 1996 року застосовується Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 року; її учасницями є 44 європейських держави та 16 неєвропейських (серед них Канада, США, Австралія, Ізраїль, Японія).

Крім того, Україна має 7 двосторонніх міжнародних договорів про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання - з Республікою Узбекистан, Азербайджанською Республікою, Республікою Казахстан, Вірменією, Грузією, Китайською Народною Республікою та Таджикистаном.

Наявність зазначених міжнародних договорів дає можливість для громадян, засуджених на території іноземної держави, відбувати на батьківщині покарання, пов`язане з позбавленням волі, і одночасно є правовою підставою для Міністерства юстиції як центрального органу України, розглядати та вирішувати ці питання.

Вищезазначені договори про передачу засуджених насамперед мають на меті захист прав власних громадян, сприяння соціальній реабілітації позбавлених волі осіб шляхом надання іноземним громадянам, засудженим за вчинення злочину, можливості відбувати призначене їм покарання у близькому їх суспільстві, яким є держава їхнього громадянства. Ці договори ґрунтуються на принципі гуманності, оскільки труднощі спілкування внаслідок мовних бар’єрів і відсутність контактів з родиною можуть мати негативні наслідки для особи, позбавленої волі в іноземній країні, і в особливості, це стосується неповнолітніх правопорушників.

На підставі положень зазначених договорів засуджений іноземець має бути проінформований про можливість бути переданим до держави свого громадянства для продовження відбування покарання у виді позбавлення волі. При цьому роз’яснюються правові наслідки такої передачі. Держави зобов’язуються письмово інформувати одна одну про засудження до позбавлення волі громадян іншої держави, а також про їхнє місцезнаходження, роз’ясняти і реально забезпечувати засудженим, їх законним представникам або близьким родичам можливість звертатися до компетентних органів будь-якої з цих держав із заявою про передачу.

Як визначають договори, засуджений у разі передачі відбуває покарання на підставі законодавства держави виконання вироку. Разом з тим, право перегляду, скасування чи зміни вироку залишається виключною юрисдикцією органів держави винесення вироку. Разом з тим, міжнародні договори надають для обох держав – як держави винесення вироку, так і держави виконання вироку - право розгляду питань про помилування або застосування амністії.

Із запитом про передачу засудженої особи може звернутися як держава винесення вироку, так і держава виконання вироку. Як правило, передача здійснюється за згодою обох держав, а також засудженої особи, або, у разі необхідності, законного представника цієї особи. При цьому обов’язково враховується добровільність згоди з повним розумінням особою правових наслідків при здійсненні передачі. Держава виконання вироку має право перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи добровільність такої згоди.

Розгляд питання про передачу засудженого триває, як правило, декілька місяців, оскільки для прийняття остаточного рішення центральним органам слід обмінятися рядом документів, які підтверджують відсутність перешкод для позитивного вирішення та забезпечують належне виконання вироку у подальшому. Таким чином, як правило, питання про передачу не може бути порушено, якщо до завершення строку призначеного покарання залишилося менш ніж шість місяців (у деяких випадках – один рік).

Необхідно зауважити, що при вирішенні питання про передачу особи, засудженої в Україні, значна увага приділяється відшкодуванню засудженим збитків, які були завдані злочином, оскільки при передачі засудженого держава виконання вироку зобов’язується виконувати вирок лише у частині покарання. Відповідно, двосторонні договори України визначають відсутність такої заборгованості як одну з основних умов для передачі засудженого.

Перевезення засудженої особи по території України та сама її передача на кордоні України забезпечують Державний департамент України з питань виконання покарань разом з Міністерство внутрішніх справ України в порядку, передбаченому відповідною міжвідомчою Інструкцією.

Після передачі в Україну засудженого відбувається процедура, яка забезпечує виконання вироку іноземного суду на території України. У зв’язку з цим, застосовується процедура, передбачена, зокрема, підпунктом "б" пункту 1 ст. 9 Конвенції про передачу засуджених осіб, тобто визнання вироку іноземної держави з використанням судової процедури нашої держави шляхом заміни міри покарання, передбаченої в державі винесення вироку, мірою покарання, передбачену законодавством України за такий самий злочин.

Поряд з цим слід також відзначити, що з 1 листопада 2003 року для України набув чинності Додатковий протокол до Конвенції про передачу засуджених осіб, 1997 р., який має на меті полегшує застосування самої Конвенції та доповнює її в певних аспектах.

Додатковим протоколом встановленні правила, що можуть застосовуватися при передачі виконання вироку у випадках, неврегульованих Конвенцією про передачу засуджених осіб 1983 року, а саме:

  • коли особа, відносно якої винесено вирок, втекла з Держави винесення вироку до Держави свого громадянства, тим самим або повністю унеможливлюючи у більшості випадків виконання вироку Державою винесення вироку, або намагаючись уникнути повного відбування покарання (стаття 2 Протоколу);
  • коли особа, відносно якої винесено вирок, підлягає висланню чи депортації внаслідок винесення вироку (стаття 3 Протоколу).

Якщо згода засудженого відповідно до Конвенції про передачу засуджених осіб є невід’ємною та обов’язковою частиною процесу передачі, то, коли особа свідомо намагається уникнути покарання шляхом втечі від нього, Додатковий протокол до Конвенції скасовує потребу отримання згоди такої особи на передачу. У даному випадку застосовується презумпція наявності згоди, що підтверджує добровільний приїзд особи у державу свого громадянства.

Підсумовуючи вищевикладене, можна відзначити, що, незважаючи на урегульованість цих правових відносин загалом, все ще існують певні труднощі, головною з яких залишається відсутність міжнародних договорів про передачу засуджених осіб з певними країнами.

Так, на сьогодні, залишається актуальним питанням укладення Україною таких міжнародних договорів з Російською Федерацією, Білорусією, а також деякими іншими державами, робота по укладенню яких зараз ведеться Міністерством юстиції України.

Начальник відділу
Департаменту міжнародного співробітництва
Міністерства юстиції України
Т. Шорстка