(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Історія розвитку законодавчої техніки стародавніх часів

Історія безперечно свідчить про необхідність досконалого правового регулювання суспільних відносин. Ще Аристотель дійшов до висновку: "Благополуччя держави залежить від якості законів". Скрізь, де суспільне життя було законодавчо врегульоване на високому рівні – у будь-якій країні і в будь-яку епоху – спостерігався прогрес.

Київський князь Ярослав Мудрий створив звід законів "Руська Правда" і цим надав могутнього поштовху соціально-економічному розвитку Київської Русі. Наполеон Бонапарт замінив плутані авторитарні закони ясними і чіткими кодексами – і Франція за три роки перевищила за своєю могутністю всю Європу. Росія з 1825 по 1913 роки провела п’ять правових реформ – і вона стрімливо виросла з феодально-аграрної країни у розвинуту індустріальну державу.

З самого початку своєї професійної діяльності нормопроектувальник повинен пам’ятати слова російського реформатора Петра І, який говорив (подається мовою оригіналу): "Все прожекты зело исправны должны быть, дабы казну изрядно не разорять и отечеству ущерба не чинить. Кто прожекты будет абы как ляпать, того чина лишу и кнутом драть велю – в назидание потомкам". Петром І були створені значні законодавчі акти, перш за все у військовій області – устав Військовий та устав Морський , а також в сфері управління вперше створені регламенти. В них можна побачити подальший глибинний розвиток законодавчої техніки. До поділу тексту на глави та статті, які у Військовому уставі називаються артикулами, додається ще поділ на книги в Морському уставі. Нормативність речень частіше виражена словосполученнями: "Ежели.., то…", хоча в деяких випадках прийменник "то" заміняється двокрапкою чи навіть комою.

Вперше застосовується такий прийом законодавчої техніки, як посилання. Для мови законодавчих актів петровського періоду характерне сполучення старих слів з новими іноземними, що вливаються в тексти. Деякі слова настільки влились в нашу сучасну мову, що адже не сприймаються як іноземні (наприклад "офіцер", "процес", "контора").

В правову термінологію петровські законодавчі акти внесли багато нового. Для позначення закону став використовуватись термін "регламент" чи "устав". З’явились терміни "громадянство", "громадянин". Як і тепер, одночасно стали використовуватись терміни "правосуддя" і "юстиція", остання частіше в сполученні з терміном "колегія", що означала тоді міністерство.

У середині 18 століття (14 грудня 1766 р.) Катерина ІІ видала маніфест про обрання депутатів в комісію по складанню нового уложення і наказів. Поряд з обраними депутатами свій наказ написала і Катерина ІІ. Але якщо Петро І орієнтувався на голландське, німецьке та шведське законодавство, то в основі Наказу Катерини ІІ (який не був законом) покладені ідеї Монтеск’є, Бекарія і деяких французьких енциклопедистів.

З точки зору законодавчої техніки Наказ засвідчує те, що вже з’явилось уявлення про необхідність розподілу законів по галузям. Наказ поділяється на частини, з яких перша присвячена державному праву, друга – цивільному, третя – карному, четверта – судочинству, а в п’яту увійшли питання які не потрапили до попередніх частин.

Нове уложення було необхідне для усунення безладу в правосудді, що зумовлене великою кількістю законів, які видані в різні часи, відсутністю розмежування між постійними і тимчасовими законами, втратою змісту закону через його невірне тлумачення, невідповідністю старих законів новій дійсності.

Повне зібрання законів Російської імперії 1830 року було видано ІІ відділенням канцелярії Миколи І і містило в хронологічному порядку всі закони Російської імперії починаючи з Соборного уложення 1649 року і до 25 грудня 1825 року. Воно називається першим (потім ще було друге і третє зібрання) і містить 30 920 актів. Це була велика систематизована робота, що відповідала вимогам наукових принципів законодавчої техніки і праксеології. В той час це розглядалось як підготовча робота до створення зводу законів.

Наступним етапом цієї роботи став збір чинного законодавства за галузями. В подібні історичні зводи включались всі чинні закони в даній галузі незалежно від часу їх видання.

Звід законів Російської імперії 1833 року створений на основі обробки попередніх історичних зводів і визнаний Державною радою єдиним чинним законодавством країни. Система Зводу складалася з самого першого поділу на закони державні і цивільні, що відповідало поділу права на публічне та приватне.

Але якщо у виданні 1833 року була прийнята суцільна нумерація статей в кожному томі незалежно від кількості актів, то у виданні Зводу 1842 року суцільна нумерація велась для кожного акта окремо. З’явились також алфавітні, хронологічні і порівняльні вказівки до Зводу, що було новиною в законодавчій техніці.

Уложення 1845 р. про покарання карні та виправні є найбільшим актом після Зводу, там вперше з’являється Загальна частина. Хоча такої назви ще немає, але функції Загальної частини виконує великий перший розділ закону. Це теж новий прийом законодавчої техніки - виділення загальних положень. Зазначене Уложення було включене в 16-й том Зводу.

Селянська реформа 1861 р. знайшла відтворення в Загальному положенні про селян, що вийшли з кріпацької залежності. Це положення має вступ із 20 статей, які виконують роль загальної частини. Положення поділяється на розділи, а ті в свою чергу на глави, в деяких главах є ще поділ на відділення. Всі ці елементи мають заголовки, але статті, що позначені арабськими цифрами, заголовків не мають. Нумерація статей суцільна для всього акта. До деяких статей є примітки – прийом, що рідко застосовується. В акті зустрічаються посилання як до місцевих звичаїв, так і до Зводу законів і до актів, які повинні бути ще видані. В мові Положення є старі терміни, але вона в цілому близька до сучасної. Після цієї реформи з 1863 р. в Росії почало видаватися джерело поточного законодавства – Збірник узаконень і розпоряджень уряду.

З Маніфестом прийнятим 17 жовтня 1905 року були пов’язані великі зрушення в законодавчому процесі, він вводив в країні представницький орган – Державну думу. Тут законодавча техніки досягла свого сучасного стану.

В середині 19 – початку 20 століття спостерігається підвищене зацікавлення проблемами законодавчої техніки та законодавчого процесу. В 1857 р. виходить в світ повне зібрання творів К.А. Неволіна, яке включає в себе "Енциклопедію законотворення". В 1863 р. виходить "Енциклопедія законотворення" Н. Рождественського. Хоча прямо питання законодавчої техніки в ній не обговорюються, але в розділі "Про законотворення взагалі" окрема глава присвячена деяким аспектам інкорпорації та кодифікації.

Після революції 1905 р. перекладається і видається російською мовою розділ про юридичну техніку з книги "Дух римського права" Ієрінга. Також робиться переклад із французької книги про століття французького цивільного кодексу 1804 р. статті Ф.Жені. Публікується переклад книги І. Бентама "Тактика законодавчих зібрань".

У 1913 р. М.О. Унковський видав брошуру "Про неясність законодавства як суспільного лиха і про найближчі шляхи його усунення", в якій він приходить до висновку про необхідність створення наукового закладу – Інституту законодавчої техніки.

Визначальна роль законотворчого процесу в житті суспільства зумовлює необхідність високого наукового рівня правотворчих дій і рішень на усіх стадіях формування кінцевого результату цього процесу – законопроекту. Особливо важливо забезпечити глибину і правдивість пізнання об’єктивних факторів, які визначають справжню потребу в урегулюванні тих чи інших суспільних відносин, спрямованість і тривалість цього регулювання, його завдання і цілі.

Начальник відділу
міжнародного співробітництва
Центру правової реформи
і законопроектних робіт
при Міністерстві юстиції України
Сінчук Олена Анатоліївна