(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Попередження колізій в сфері нормотворення як один із напрямів діяльності Міністерства юстиції України

Під юридичними колізіями розуміються розбіжності або протиріччя між окремими нормативно-правовими актами, що регулюють ті самі або суміжні суспільні відносини, а також протиріччя, що виникають у процесі правозастосування і здійснення компетентними органами і посадовими особами своїх повноважень [1, 405].

Характерною особливістю сучасної системи українського законодавства є те, що суперечності між нормативно-правовими нормами властиві усім її ланкам. Причинами цього є порушення процедур прийняття нормативно-правових актів, вторгнення суб’єкта правотворчості в сферу компетенції інших суб’єктів, ігнорування правил законодавчої техніки тощо.

Як наслідок, внутрішня неузгодженість і суперечливість притаманна практично усім сферам сучасного українського правового регулювання. Часто різні норми одного й того ж нормативно-правового акта чи норми різних правових актів, що мають однакову юридичну силу, прямо суперечать один одному або по-різному регулюють однакові суспільні відносини. Причому це характерно як для підзаконних нормативно-правових актів, так і для законів.

Як зазначає С. В. Бобровник, узгодженість правових норм, відсутність між ними суперечностей належать не лише до загальних умов ефективності законодавства, а і одночасно є важливою закономірністю його функціонування як самостійного, цілісного, системного явища. Сама конструкція законодавства як узгодженої несуперечливої системи є об’єктивно необхідним способом його існування та ефективного функціонування [ 2 ].

Колізії правових норм заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, призводять до порушення прав громадян, впливають на стан законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства. Вони створюють незручності в правозастосовчій практиці, затрудняють користування законодавством, культивують правовий нігілізм.

У законодавстві чітко не сформульовані правила подолання колізій. Враховуючи це, а також беручи до уваги складність колізійних ситуацій, державні чиновники можуть вільно приймати саме те рішення, яке їм найбільш вигідне у конкретній ситуації.

Прямим наслідком цього є підвищена корупціогенність правових норм, оскільки посадова особа в залежності від конкретних обставин (а дуже часто — в залежності від особистої корисливої зацікавленості) може застосовувати різні норми одного правового акта в однакових випадках.

На думку М. Марченка, коли на один випадок припадає два, три і більше суперечних один одному актів, то виконавець ніби отримує легальну можливість не виконувати жодного. Тому попередження, локалізація цих аномалій або їхнє усунення є найважливішою завданням юридичної науки і практики [1, 407] .

На моє переконання, набагато простіше попередити виникнення певної юридичної колізійної ситуації, ніж потім забезпечувати усунення вже існуючої на етапі правозастосування.

Проблему попередження юридичних колізій у своїх працях досліджували фахівці, які працюють в галузі теорії держави та права, зокрема, М. Марченко, Ю. Тихомиров, Ю. Шемшученко, А. Ластовецький, М. Матузов, С. Погребняк, А. Заєць, В. Денисенко, С. Бобровник. Однак слід відмітити, що науково-теоретичне розроблення окресленої проблематики з точки зору діяльності державних органів потребує подальшого опрацювання.

Дієвим та ефективним способом попередження виникнення юридичних колізій є проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів.

На сьогодні можливість проведення правової експертизи передбачена стосовно різних за суб’єктами видання та юридичною силою правових актів.

Метою цієї статті є розгляд діяльності Міністерства юстиції України в сфері проведення такої експертизи проектів нормативно-правових актів, розроблених центральними органами виконавчої влади.

Так, згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97, Мін’юст України відповідно до покладених на нього завдань здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповідності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що подаються на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Як цілком слушно зазначає А. Заєць, шляхом проведення обов’язкової правової експертизи проектів нормативно-правових актів, розроблених центральними органами виконавчої влади, Міністерство юстиції запобігає прийняттю незаконних правових норм [ 3 ].

Слід відзначити, що на даний час проблемним питанням залишається низька якість поданих на правову експертизу проектів нормативно-правових актів, підготовлених окремими центральними органами виконавчої влади. Нерідко такі акти суперечать Конституції і законам України, недостатньо редакційно опрацьовані, підготовлені без урахування вимог нормопроектування.

Незважаючи на обов’язок розробників проектів враховувати все законодавство з питань, що відноситься до змісту нового акта, виконати таку задачу не завжди легко, тому що розробник найчастіше відчуває дефіцит часу, а діючі норми нерідко закріплені в законах та інших правових актах, що регулюють різні сфери суспільних відносин.

І надалі мають місце випадки, коли проекти, які надходять на правову експертизу до Мін’юсту, не погоджені головним розробником з іншими центральними органами виконавчої влади.

Інша проблема законотворчого процесу полягає і в тому, що прийняття нових законів, як правило, супроводжується дорученням про приведення існуючих актів у відповідність з прийнятими, однак на практиці це не завжди виконується через недостатньо відповідальне відношення. Тому в чинному законодавстві навіть при прийнятті кодифікованих актів у ряді випадків залишаються не до кінця вирішеними завдання усунення повторень, протиріч, неузгодженості норм нових актів з діючими, прийнятими раніше законами і підзаконними актами.

Незадовільний стан поданих на експертизу проектів можна ще пояснити тим, що вони не проходять експертизу в юридичних управліннях відповідного державного органу, який є головним розробником, або професійний рівень працівників юридичних підрозділів центральних органів виконавчої влади є недостатнім.

Під час правової експертизи нормативно-правового акта суб’єкт нормотворчості керується критеріями, які умовно можна розділити на критерії, які повинні висуватися до змісту нормативного акта (правові), та технічні і редакційні критерії до форми нормативного акта (нормопроектні).

Проведення Міністерством юстиції правової експертизи проектів нормативно-правових актів полягає у підготовці правового висновку на відповідність Конституції України, відповідність актам законодавства, що мають вищу юридичну силу, узгодженість проекту з актами такої ж юридичної сили; відповідність проекту міжнародним договорам України, відповідність проекту вимогам нормопроектувальної техніки та основним положенням законодавства Європейського Союзу.

У разі отримання від Мін’юсту зауважень до проекту нормативно-правового акта головний розробник розглядає їх з метою пошуку взаємоприйнятного рішення.

Мін’юстом протягом І півріччя 2005 року проведено правових експертиз: 120 законів України, які подаються на підпис Президентові України; 801 проектів законів України; 2 проекти Кодексів; 252 проектів актів Президента України; 1708 проектів актів Кабінету Міністрів України.

Тобто Міністерством юстиції лише протягом І півріччя 2005 року проведено правову експертизу 2995 проектів актів законодавства та додатково 404 проектів міжнародних договорів України.

За результатами моніторингу нормопроектувальної діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яка щомісячно здійснюється Мін’юстом, із 946 проектів нормативно-правових актів, що упродовж І півріччя 2005 року надійшли до Мін’юсту на правову експертизу погоджено із зауваженнями 662 проекти, тобто 69,9%.

Так, наприклад: із 52 проектів нормативно-правових актів, поданих на правову експертизу Мінагрополітики 41 проект погоджено із зауваженнями (78,8%); Міноборони із 47 - 35 (74,4%); МВС із 25 - 19 (76%); Мінекономіки із 123 - 81 (65,8%).

Ще одним важливим напрямом діяльності Міністерства юстиції є проведення правової експертизи під час державної реєстрації нормативно-правових актів, що здійснюється відповідно до підпункту 9 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України.

Також, з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян і підприємств було видано Указ Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493/92 „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", згідно з яким на Міністерство юстиції України було покладено обов’язки державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю.

Зазначена правова норма знайшла своє відображення в Конституції України, стаття 117 якої встановлює, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб’єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, які містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію у п’ятиденний строк після його прийняття у чотирьох примірниках: оригінал, три завірені в установленому законодавством порядку копії (з них дві українською мовою та одна копія в перекладі на російську мову) розпорядчого документа (наказу, розпорядження, рішення, постанови тощо), а також затвердженого ним положення (інструкції, порядку тощо) і додатків до них.

Нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати вимогам законодавства про мови та інших актів законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами і викладатися згідно з правописом.

Нормативно-правовий акт може бути повернутий Міністерством юстиції без державної реєстрації для доопрацювання на прохання органу, що його прийняв, а також якщо органом, що його прийняв, порушено вимоги порядку подання акта на державну реєстрацію.

У разі повернення нормативно-правового акта без державної реєстрації суб’єкт нормотворення повинен врахувати всі висловлені зауваження та усунути виявлені порушення і протягом місяця повторно подати акт на державну реєстрацію або надати копію документа про скасування такого акта.

У державній реєстрації відмовляється, якщо нормативно-правовий акт не відповідає Конституції України або такий акт видано з порушенням чинного законодавства, зокрема, якщо порушує чи обмежує встановлені законом права, свободи й законні інтереси громадян, підприємств, установ та організацій або покладає на них не передбачені законодавством обов’язки.

Однією з важливих передумов ефективності законодавства є його юридично-технічна досконалість. Досвід проведення Міністерством юстиції правової експертизи проектів нормативно-правових актів у багатьох випадках свідчить про їх невідповідність вимогам техніки нормопроектування.

Юридично-технічні вимоги, правила підготовки текстів проектів нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, відділів, управлінь, інших служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, центральних і місцевих органів господарського управління і контролю детально викладено в Рекомендаціях з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів, затверджених постановою колегії Міністерства юстиції України від 27 березня 1998 року № 3.

Відповідно до цих Рекомендацій проект відомчого нормативно-правового акта має відповідати Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, узгоджуватися з раніше прийнятими актами з питань, що регламентуються актом; текст проекту повинен бути викладений державною мовою згідно з правописом, стисло, грамотно, зрозуміло та об’єктивно, без повторень та вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження, однозначною, чіткою та зрозумілою термінологією; проект має відповідати майбутньому виду нормативно-правового акта (наказ, положення, інструкція).

Кількість нормативно-правових актів, які подаються на державну реєстрацію до Мін’юсту з кожним роком зростає. Так, у 2004 році їх зареєстровано у 6 разів більше ніж в середньому на рік починаючи з 1993 року - 1681 нормативно-правовий акт із 1786 поданих на державну реєстрацію. Всього за період 1993 – 2004 р. р. міністерством зареєстровано 10 280 нормативно-правових актів (77 % від кількості поданих).

Упродовж 2004 року Мін’юстом відмовлено в державній реєстрації 4,4 % від загальної кількості актів, поданих на державну реєстрацію до міністерства. Найбільше відмовлено ДПА - 8 відмов з 55 поданих актів (15%), Держкомугоспу - 6 з 33 (18 %), Мінтрансу - 4 з 84 (4,7%), Державної комісії регулювання ринків фінансових послуг - 5 з 59 (8,5%), МВС, Мінагропрому, Міносвіти і науки України, Мінфіну відмовлено в державній реєстрації 3 нормативно-правових актів.

Упродовж 2004 року за результатами проведення правової експертизи нормативно-правових актів Мін’юстом попереджено прийняття близько 1500 незаконних правових норм, з них 372 порушували права громадян , 178 - права підприємств, 284 акти містили перевищення компетенції, 711 - інші порушення законодавства. Досить часто Мін’юстом попереджається прийняття відомчих нормативно-правових актів, якими передбачаються незаконні норми щодо встановлення різного виду відповідальності за порушення чинного законодавства.

За 2004 рік Мін’юстом повернуто на доопрацювання 148 актів (що становить 8,3% від загальної кількості актів поданих на державну реєстрацію). Найбільше відправлено на доопрацювання нормативно-правових актів Мінтрансу (15 із 84 поданих на державну реєстрацію), Фонду держмайна України (9 із 70), Мінфіну (8 із 54), Державної митної служби України (8 із 71), Державного комітету України з нагляду за охороною праці (7 із 28), Нацбанку України (7 із 123), МВС ( 6 із 66).

Обласними управліннями юстиції протягом 2004 року було відмовлено в державній реєстрації 16 % актів від поданих (з 2304 зареєстровано 1792 нормативно-правових актів, у тому числі 784 розпорядження голів облдержадміністрацій). Районними управліннями юстиції протягом 2004 року відмовлено у державній реєстрації 6,8% актів від поданих (зареєстровано 7539 нормативно-правових актів із 8240 поданих).

Обласними та районними управліннями юстиції попереджено прийняття близько 600 незаконних правових актів. Зокрема, повернуто на доопрацювання 179 нормативно-правових актів, що становить 7,8 % актів від поданих. Районними управліннями юстиції повернуто на доопрацювання 178 нормативно-правових актів, що становить 2 % актів від поданих.

Протягом 2004 року Міністерство юстиції здійснило 18 перевірок (у 2003 році – 8) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо стану державної реєстрації ними власних нормативно-правових актів.

Виявлено 172 нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, які підлягали державній реєстрації, проте на державну реєстрацію до Мін’юсту не подавались, 5 листів та 1 телеграма, які містили нові правові норми.

У ході перевірок, проведених обласними та районними управліннями юстиції перевірено відповідно 598 та 7617 суб’єктів нормотворення. Виявлено відповідно 335 та 865 незареєстрованих нормативно-правових актів.

Результати проведених перевірок свідчать про те, що до цього часу існує проблема застосування центральними органами виконавчої влади незареєстрованих (нечинних) нормативно-правових актів у правовому полі України. У зв’язку з цим у 2004 році Міністерством юстиції внесено зміни та доповнення до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31 липня 2000 року № 32/5. На сьогодні у разі надходження до Мін’юсту скарги на нормативно-правовий акт, зареєстрований територіальним управлінням юстиції, або в разі виявлення міністерством під час перевірки зареєстрованого територіальним управлінням юстиції нормативно-правового акта, що суперечить чинному законодавству, Міністерство має право скасувати рішення про державну реєстрацію такого акта за встановленою цим Порядком процедурою.

При цьому, слід відмітити, що якість нормативно-правових актів, які подаються на державну реєстрацію до Мін’юсту, не набагато підвищилась. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади продовжують видавати нормативно-правові акти з порушеннями чинного законодавства, зокрема з перевищенням наданої суб’єкту нормотворчої компетенції, без узгодження з відповідними органами, недотриманням вимог Примірної інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 № 1153, порушенням правил нормопроектування і правопису, які є характерними для більшої частини відомчих актів, правова експертиза яких проводилася Мін’юстом України (написання дат, грифів, нумерація сторінок, посвідчення копій, оформлення узгодження з відповідними органами виконується з помилками, не зважаючи на чіткі розпорядження Примірної інструкції, Рекомендацій Мін’юсту з питань підготовки, державної реєстрації і обліку нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів державного управління, інших органів, акти яких підлягають державній реєстрації, органів господарського управління і контролю, неодноразові роз’яснення і обґрунтовані відмови в державній реєстрації).

Так, типовим порушенням чинного законодавства при виданні нормативно-правових актів впродовж тривалого часу залишається перевищення компетенції органом, який видає акт, що є підставою для відмови в його державній реєстрації відповідно до підпункту "б" пункту 13 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731.

На думку О. Лавриновича, наявність значної кількості актів, прийнятих з перевищенням компетенції органами, які видали ці акти, пояснюється недосконалістю законодавства, зокрема, прогалинами та суперечностями в актах, нечітким викладенням норм; це ж, у свою чергу, призводить до того, що органи виконавчої влади намагаються компенсувати їх своїми нормативними актами. Тому нагальною є потреба інвентаризації чинного законодавства з метою вилучення з нього норм, які суперечать закріпленому Конституцією України пріоритету прав і свобод людини та громадянина [ 4 ].

У зв’язку із зазначеним, потрібно забезпечити прийняття, неухильне виконання та правильне застосування законів прямої дії, звести до мінімуму відомчі інструкції з метою усунення можливості подвійного тлумачення нормативно-правових актів.

З метою вдосконалення роботи з підготовки проектів актів законодавства, їх наукового обґрунтування, координації діяльності центральних органів виконавчої влади, наукових установ та вищих навчальних закладів у цій сфері, забезпечення проведення правової реформи в Україні Указом Президента України від 27 січня 1999 року N 70/99 „Про вдосконалення роботи з підготовки законопроектів та проведення правової реформи" покладено на Міністерство юстиції України організацію роботи з розробки концепцій, проектів актів законодавства з найважливіших питань розвитку суспільства і держави, наукове їх обґрунтування, координацію діяльності центральних органів виконавчої влади, наукових установ та вищих навчальних закладів України у сфері підготовки законопроектів.

При цьому, згідно з вказаним Указом при Міністерстві юстиції України утворено Центр правової реформи і законопроектних робіт. Цим Указом установлено, що основними завданнями Центру є участь у розробці пропозицій та рекомендацій щодо проведення з урахуванням світового досвіду правової реформи в Україні; розробка концепцій, проектів актів законодавства з найважливіших питань розвитку суспільства і держави та їх наукове обґрунтування; координація діяльності центральних органів виконавчої влади, наукових установ та вищих навчальних закладів у питаннях розробки проектів актів законодавства; участь у підготовці пропозицій щодо систематизації та кодифікації законодавства України, виданні кодексів, збірників нормативних актів.

У нинішніх умовах саме Міністерство юстиції України є координаційним і методологічним центром у сфері нормотворчої діяльності, відповідальним за законність нормативно-правових актів, які приймаються відповідними органами державної влади. Підтвердженням цього є Указ Президента України від 26 листопаду 2003 року № 1348 „Про поліпшення організації законопроектної діяльності", яким на Міністерство юстиції України покладено функції головного розробника проектів законів, які вносяться Президентом України і Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України, окрім проектів, щодо яких законами України і актами Президента України встановлений інший порядок розроблення.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що Міністерство юстиції відповідно до Положення про нього розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо усунення суперечностей між актами законодавства та заповнення прогалин у ньому, воно має на сьогодні достатній потенціал і досвід для здійснення законопроектної діяльності в усіх сферах суспільного життя.

Також, слід відмітити, що вирішенню порушених у статті проблем сприятиме ухвалення законів України „Про нормативно-правові акти" та „Про закони і законодавчу діяльність".

Розроблений народним депутатом В. Стретовичем проект Закону „Про нормативно-правові акти" спрямований на створення системи внутрішньо узгоджених нормативно-правових актів, спрямованої на забезпечення належних умов для реалізації прав і свобод громадян та їх ефективного захисту, властивих правовій державі принципів верховенства права, демократизму, справедливості і підвищення ефективності регулювання суспільних відносин в Україні.

Крім того він визначає види і юридичну силу нормативно-правових актів; встановлює засади їх підготовки, прийняття та набрання чинності; їх тлумачення, обліку і систематизації; регулює порядок усунення та подолання прогалин і суперечностей.

Розроблений народним депутатом В. Стретовичем проект Закону „Про закони і законодавчу діяльність" спрямований на обґрунтування місця та посилення значення закону в системі нормативно-правових актів, упорядкування і підвищення якості, стабільності законів, законодавчої діяльності і на цій основі зміцнення режиму законності і правопорядку та визначає основні характеристики закону як правової основи усіх нормативно-правових актів, умови дії закону, порядок його зміни, суб’єктів та організаційно-правові засади законодавчої діяльності, а також вимоги щодо систематизації законів.

Вказаний Закон було прийнято Верховною Радою України 22 грудня 2005 року, проте його було повернено Президентом із застереженням, що цей Закон не може бути підписаний через невідповідність низки його положень Конституції України, концептуальну недовершеність, а також у зв’язку із наявністю у ньому внутрішніх суперечностей, повторів тощо. А 15 березня 2006 року Верховною Радою України цей Закон було відхилено.

Крім того, треба погодитися з Н. Железняк, що нормотворча діяльність міністерств та інших органів потребує негайного впорядкування шляхом прийняття закону про державну реєстрацію нормативно-правових актів, завданням якого повинно бути закріплення порядку видання суб’єктами нормотворення нормативно-правових актів з метою забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, правове врегулювання та уніфікація нормотворчої діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, забезпечення законності й ефективності її результатів [ 5 ].

Також, на мою думку, доцільно наділити органи юстиції повноваженнями щодо притягнення посадовців до відповідальності за порушення законодавства про державну реєстрацію, що створить умови для дієвого контролю за якістю нормотворчої роботи відповідних органів і забезпеченню реалізації єдиної державної правової політики, направленої на подальшу демократизацію суспільного життя, захист прав і свобод людини.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що у нинішніх умовах Міністерство юстиції України виконує великий обсяг роботи по забезпеченню проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів. Це дозволяє значно підвищити якість таких проектів, попередити виникнення колізійних ситуацій у законодавстві.

При цьому, цілком зрозуміло, що високий статус здійснюваної Міністерством юстиції України правової експертизи правових актів, потребує від фахівців міністерства високого рівня професійної компетенції, виконавської дисципліни та відповідальності.

Разом з цим, з впевненістю можна сказати, що на сьогодні міністерство є особливим провідним органом в системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної правової політики.

Головний спеціаліст
Департаменту фінансового законодавства
Міністерства юстиції України
Майстренко Олександр Віталійович




Список використаних джерел:

1. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд. 2-е, перераб. и доп. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. Том 3. — М.: ИКД "Зерцало-М", 2002. — 528 с.

2. Бобровник С.В. Подолання правових колізій як засіб забезпечення системності та ефективності законодавства // Щорічник наукових праць „Правова держава" № 14 Київ. - 2003. - с. 30-38.

3. Заєць А.П. Роль Міністерства юстиції України у законотворчій діяльності // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. № 1. – С. 20-36.

4. Лавринович О. В. Оптимізація діяльності Міністерства юстиції України в умовах суспільно-економічних перетворень: Стан, проблеми, перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. № 1. – С. 3-19.

5. Железняк Н. Правове регулювання нормотворчої діяльності // Право України. – 2002 . – № 12. – С. 102-107.