(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Презумпція невинуватості в сенсі статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини

П. 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод: "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку"

Положення наведеної статті Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) розкриває сутність та зміст однієї з найважливіших гарантій, закріплених в ній – презумпції невинуватості. А саме: зазначаються межі дії цього принципу (будь-які справи про кримінальне правопорушення, що за своїм змістом ширше поняття злочину, яке використовується в українському законодавстві), момент, з якого особа вважається винуватою (коли вина особи доведена в законному порядку) та недопустимість альтернативної до визначеної законом процедури встановлення винуватості особи.

Презумпція невинуватості відображає також право особи, яка формально обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, на незалежний та безсторонній суд, оскільки принцип презумпції невинуватості є одним із елементів справедливого судового розгляду1. Крім того, дія цього принципу розповсюджується на весь кримінальний процес2, незалежно від результатів розслідування, а не тільки на час судового розгляду. Таким чином, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) намагався надати презумпції невинуватості певної універсальності в межах кримінально-процесуальної сфери.

Визначення поняття презумпції невинуватості закріплено в рішенні по справі Minelli v. Switzerland3. У цій справі заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості за п. 2 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що національним судом заявнику було призначено сплатити судові витрати та компенсацію, не зважаючи на те, що кримінальне переслідування щодо нього було припинено зі сплином строку давності. Суд ухвалив, що:

"без доведення попередньої вини обвинуваченого в порядку, встановленому законом, і зокрема, без надання обвинуваченому можливості скористатися правом на захист, судове рішення відносно нього породжує відчуття того, що обвинувачений є справді винним".

Більше того, в справі Barberà, Messegué et Jabardo v. Spain4 Суд зазначив, що:

"п. 2 статті 6 вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов’язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного. З цього принципу слідує також, що обов’язком обвинувачення є інформування особи про висунуті обвинувачення, щоб вона могла підготувати та належним чином представити аргументи на свій захист"

Вищенаведене рішення Суду дає змогу побачити багатогранність цього принципу та його взаємозв’язок з іншими конвенційними правами, зокрема такими, як: право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього (п.3 статті 6 Конвенції), та право мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту (п. 3 статті 6 Конвенції). Такий органічний зв’язок між принципом презумпції невинуватості та іншими нормами Конвенції (не тільки вищезазначеними) має своє логічне обґрунтування, оскільки порушення цього принципу пов’язане з неправомірним втручанням у права людини, захищені Конвенцією.

Відповідно до прецедентної практики Суду, суб’єктом посягання на порушення принципу презумпції невинуватості можуть бути не тільки суди (судді), але й інші посадові особи та установи державної влади. А саме, в справі Allenet de Ribemont v. France5 Суд констатував порушення п. 2 статті 6 Конвенції у випадку, коли під час прес-конференції представник від Уряду та посадові особи поліції, яким було доручено проводити розслідування, назвали підозрюваного винним ще до того, як було порушено кримінальну справу проти зазначеної особи. Таким чином, твердження Уряду Франції щодо того, що тільки суд може порушити принцип презумпції невинуватості, були спростовані.

Разом з тим Суд встановив, що п. 2 статті 6 Конвенції не може бути перешкодою для влади щодо інформування громадськості про розслідування, які ведуться, але одночасно було закріплено вимогу щодо поведінки влади, а саме: чинити такі дії стримано та делікатно, як того вимагає повага до презумпції невинуватості (див. вищезазначене рішення Allenet de Ribemont v. France, п. 38). Зазначений прецедент є ще одним прикладом існування зв’язку між презумпцією невинуватості та іншими конвенційними правами і свободами, в цьому випадку - правом на свободу вираження поглядів (поширення інформації).

Проте жодне положення Конвенції, в тому числі і принцип презумпції невинуватості не передбачають право обвинуваченого на відшкодування судових витрат, понесених ним, навіть якщо справа про кримінальне обвинувачення завершено та особу не визнано винною у вчиненні злочину. У зв’язку з цим, Суд у своїй практиці зазначив, що відмова держави відшкодувати витрати заявника, пов’язані з розглядом справи, яку було закрито, не є порушенням презумпції невинуватості.6

Безумовно, наведений вище аналіз окремих справ, пов’язаних з презумпцією невинуватості, не може претендувати на вичерпне висвітлення всіх аспектів цього принципу, однак сам спосіб оцінки – через практику Європейського суду з прав людини – створює методологічне підґрунтя для тлумачення та застосування відповідних норм національного законодавства, передовсім положень частини першої статті 62 Конституції України.

Головний спеціаліст відділу цивільного та господарського процесу
Національного бюро в справах дотримання Конвенції
про захист прав та основних свобод людини
Міністерства юстиції України
Аношина Наталія-Тереза Юріївна


1 Рішення у справі Deweer с. Belgique від 27 лютого 1980 року

2 Рішення у праві Englert v. Germany від 25 серпня 1987 року

3 Рішення у справі Minelli v. Switzerland від 25 березня 1983 року

4 Рішення у справі Barberà, Messegué et Jabardo v. Spain від 6 грудня 1998 року .

5. Рішення у справі Allenet de Ribemontv. France від 10 лютого 1995 року

6 Рішення у справі Lutz v. Germany від 25 серпня 1987 року