(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Сучасний стан та перспективи розвитку державної політики у сфері свободи слова та інформації

Головними ознаками сучасного суспільства, зокрема, є зростання ролі інформації, індустрія інформаційних послуг, інформаційна економіка, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку, значний потенціал науки, потреба фізичних та юридичних осіб в інформації, високий рівень інформаційно-правової культури всіх суб’єктів інформаційних відносин.

Державна інформаційна політика це політика, яка засобами державної влади створює та забезпечує функціонування правової системи регулювання інформаційних відносин, захисту прав людини й основних свобод, та забезпечення збалансування інтересів людини, суспільства та держави у всіх сферах інформаційної діяльності. Іншими словами під державною інформаційною політикою розуміється регулююча діяльність державних органів, спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, що охоплює не тільки інформаційні системи, телекомунікації і засобів масової інформації, але й всю сукупність виробництва і відносин, пов’язаних зі створенням, одержанням, зберіганням, обробкою, використанням і поширенням інформації у всіх її видах – статистичної, адміністративної, масової, інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правової інформації, інформації про особу, інформації довідково-енциклопедичного характеру та соціологічної інформації.

Таке широке трактування інформаційної політики, представляється сьогодні обґрунтованим, тому що новітні інформаційні технології інтенсивно розмивають бар’єри між різними секторами інформаційного середовища [1, С. 168].

При підготовці даної статті були використані напрацювання провідних вітчизняних сучасних теоретиків, а саме: Ю.С. Шемшученка, І.С. Чижа, Є.Ю. Захарова, В.С.Цимбалюка, Р.А.Калюжного, В.О.Шамрая, В.М. Бебика та інших. Сьогодні можна говорити, що питання формування державної інформаційної політики у сфері свободи слова та інформації стало дуже актуальним напрямком наукових досліджень в Україні.

Мета статті – висвітлення деяких аспектів формування державної інформаційної політики у сфері свободи слова та інформації та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи правового регулювання цих суспільних відносин.

Сучасне суспільство можна відзначити злетом людського розуму, всеохоплюючою ідеєю прогресу, стрімким зростанням ролі інформації [2, C.14].

Стаття 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН надає кожному право шукати, отримувати, розповсюджувати інформацію та діяти будь-якими засобами і не залежно від кордонів [3, С.138].

Перспектива інтеграції нашої держави у світовий інформаційний простір, міжнародний ринок інформаційних товарів і послуг вимагають активної національно-правової імплементації міжнародно-правових стандартів в інформаційній галузі у відповідне внутрішнє законодавство.

Європейський вибір України потребує від неї приведення законодавства до норм та принципів Європейського співтовариства.

Враховуючи наведене, Україна, як суб’єкт міжнародного права, має дотримуватися його певних принципів і норм. Разом з цим, Україна потребує на розробку та впровадження нових законодавчих актів, пов’язаних з перспективами вступу України до СОТ та ЄС, перспективах роботи медіа-структур України в медіа- просторі єдиної Європи.

На сьогодні, Радою Європи, членом якої є Україна, прийнято більше ста нормативно-правових документів, рекомендації тощо, спрямованих на врегулювання суспільних відносин в інформаційній сфері [4, C. 3]. Так, неабияке значення для формування національного інформаційного законодавства, зокрема, мають Директива 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 р. "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і вільне переміщення таких даних", Декларація "Про свободу вираження поглядів та інформації" від 29 квітня 1982 р., Резолюція 1003 (1993) "Про етичні принципи журналістики", Резолюція (74) 26 "Про право на відповідь – стан особи відносно преси", Резолюція 1120 (1997) "Про вплив нових комунікативних та інформаційних технологій на демократію", Резолюція 1142 (1997) "Про парламенти ї засоби масової інформації", Рекомендація № R (94) 13 "Про заходи щодо сприяння прозорості засобів масової інформації", Рекомендація № R (96) 4 "Про захист журналістів за умов конфліктів та тиску", Рекомендація № R (97) 21 "Засоби масової інформації та сприяння культурі терпимості", Рекомендація № R (97) 19 "Про показ насильства електронними засобами масової інформації", Рекомендація № R (97) 20 "Про наклепницькі висловлювання", Рекомендація № R (99) 15 "Про висвітлення в засобах масової інформації виборчих компаній", Рекомендація R (99) 1 "Про заходи щодо сприяння плюралізму в засобах масової інформації", Рекомендація № R 1407 (1999) "Засоби масової інформації та культура демократії", Рекомендація № R (2000) 7 "Відносно права журналістів на не розкриття своїх джерел інформації", Рекомендація № R 1589 (2003) "Свобода вираження поглядів у засобах масової інформації в Європі", Рекомендація № R (2002) 2 "Про доступ до офіційних документів".

Реформування інформаційного законодавства перебуває на стадії, коли дуже важливим є періодично проводити аналіз законодавства в інформаційній сфері, з метою своєчасного приведення його у відповідність до потреб суспільства [5, C. 15].

Сьогодні вже не виникає сумнівів, що за допомогою застосування інформаційних технологій можна впливати на свідомість та формування особистої думки громадян. У зв’язку з цим, державна інформаційна політика має стати інструментом захисту громадських інтересів, оскільки це питання інформаційної безпеки держави в цілому.

Окремо необхідно зупинитися на питанні інформаційної політики під час передвиборчого процесу. Попри те, що нові технології політичної комунікації дедалі більшою мірою впроваджуються у практику виборчих кампаній, найпотужнішими засобами передвиборної агітації залишаються аудіовізуальні (електронні) засоби масової інформації, з яких виборці отримують найбільше інформації про політичні партії та кандидатів [6, C. 133]. Проте й ефективність друкованої продукції не варто недооцінювати.

Аналіз текстів передвиборних листівок зразка 1990 р., проведений політичними психологами, показав, що в переважній більшості листівок було недостатньо даних про особистість кандидата. Лише 8% листівок мали фотокартки. Тільки 36% листівок розміщували більш-менш розгорнуті або протокольно згадані особисті характеристики кандидата. Загалом особистості кандидата було присвячено приблизно 9% загального тексту листівки, тоді як складові програми займали решту текстової площі. Але виборці на той час вивели зовсім інший рейтинг інформації, яку бажали отримати з передвиборних листівок. Насамперед їх цікавили особисті характеристики кандидата [6, C. 136]. Враховуючи наведене, з метою удосконалення регулювання інформаційних відносин, питання інформаційної політики під час передвиборчого процесу потребує додаткового вивчення.

Окремо необхідно зупинитися на питанні правового регулювання інформаційних відносин щодо створення, одержання, зберігання, обробки, використання і поширення інформації, отриманої в мережі Інтернет.

Всесвітня інформаційна мережа під назвою Інтернет стала одним із найбільш впливових засобів поширення інформації у ХХІ столітті і водночас місцем зберігання цієї інформації.

Сьогодні у світі виникла ситуація, коли об’єм інформації, що став доступним користувачам Інтернету лише за 5 років ХХІ століття, майже дорівнює усій інформації, з якою працювало людство у ХХ столітті. Темпи накопичення інформації в інформаційному просторі продовжують стрімко зростати. Це пов’язано з різким збільшенням кількості людей які отримують доступ до мережі Інтернет, розширенням методів та пристроїв, що забезпечують вказаний вище доступ тощо. Сьогодні вже тисячі газет, журналів, телерадіоорганізацій розповсюджують інформацію не тільки на аркушах паперу або в радіоефірі, але і в мережі Інтернет. Значна частина "медіа видань" вже існує виключно в Інтернеті, тобто, медіа простір розширюється за допомогою мережі Інтернет. Доля таких видань у майбутньому буде стрімко зростати, тому що витрати на створення медіа ресурсу набагато менші, якщо він створюється в мережі Інтернет, а потенційна аудиторія - набагато більша, порівняно з іншими засобами масової інформації.

Всесвітня інформаційна мережа зараз перебуває у справжньому інформаційному бумі, і як будь-яка інша подія у житті планети, цей бум має як позитивні, так і негативні наслідки.

З одного боку це - зростання об’єму інформації, що стала доступною для обробки та використання користувачами Інтернету, та прискорення обміну цією інформацією на планеті стає базою для стрімкого розвитку технологій та підвищення свідомості громадян різних країн.

З іншого - всесвітня інформаційна мережа стає місцем, де можуть анонімно спілкуватися терористи, пропагуватися расова та релігійна ворожнеча, дитяча порнографія тощо. Інтернет став місцем, де з’являється багато недостовірної інформації (тобто інформації, що не відповідає дійсності), яка інколи створюється з метою дискредитації певних осіб та урядів, а інколи і країн в цілому, що може призвести до страшенних наслідків у вигляді громадянських війн та військових конфліктів, і як наслідок - до фізичної загибелі тисяч і тисяч людей.

Мережа Інтернет стала місцем розгортання інформаційних війн, що призводить до моральних, матеріальних, фінансових та людських втрат. Як зазначено у роботі Расторгуєва С.П. «Информационная война» [7], "сьогодні вже немає ніякої різниці між реальними бойовими діями та інформаційними війнами, тому що наслідки цих подій однакові".

Таким чином, ситуація, що складається у всесвітній інформаційній мережі та всесвітньому інформаційному просторі, як ніколи раніше потребує постійної уваги держави та її органів виконавчої влади. Теза «Хто володіє інформацією, той володіє світом…» стає актуальною як ніколи раніше.

Слід підкреслити, що сьогодні на Україні не існує жодного нормативно-правового акту яким визначені такі поняття як "Інтернет", "Інтернет ресурси", що відповідають "реаліям" сьогодення.

Крім того, потребують врегулювання суспільні відносини щодо розповсюдження недостовірної інформації, отриманої в мережі Інтернет. Вирішення зазначеного питання вбачається шляхом внесення змін у чинне інформаційне законодавство, а саме: внести зміни до частини другої статті 41 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", згідно з якими порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є, зокрема, розповсюдження інформації, отриманої в мережі Інтернет без попередньої перевірки її достовірності.

Разом з цим, необхідно внести відповідні зміни і до статті 42 цього ж Закону, якою встановлено умови звільнення від відповідальності редакції та журналіста.

На аналогічні зміни потребує і стаття 67 Закону України "Про телебачення і радіомовлення".

Певних змін потребує і Закон України "Про інформацію", зокрема, стаття 451.

Дуже актуальною є розробка та впровадження нових законодавчих актів, спрямованих на врегулювання статусу суб’єктів інформаційних відносин в мережі Інтернет та встановлення підстав їх відповідальності.

Як показує життя та стверджують провідні міжнародні експерти у галузі інформаційних технологій, ХХІ століття – це століття інтелектуальної власності та інформаційних технологій.

Саме тому, є необхідним включення питання про IT-розвиток України в п’ятірку головних пріоритетних напрямків державної політики. Тільки за таких умов можна буде створювати "український інтелектуальний ринок високих технологій".

На нашу думку, розглянуті проблемні питання й висловлені пропозиції сприятимуть усуненню суперечностей і заповненню прогалин у національному законодавстві, що регулює суспільні відносини щодо інформації.

Літературні джерела

  1. В.М. Брижко, В.С. Цимбалюк, А.А. Орехов, О.Н. Гальченко. Е-будущее и информационное право/Под ред. Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца.-К.: «Интеграл», 2002.-264 с.
  2. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії та практики. Монографія/ За ред.Р.А.Калюжного та В.О.Шамрая – Київ,2002.-296 с.
  3. Свобода інформації та право на приватність в Україні. Том 2. Право на приватність: conditio sinequa non/Харківська правозахисна група, Харків: Фоліо, 2004.-200 c.
  4. Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів: У 6 т./ За заг.ред. Ю.С. Шемшученка,, І.С. Чижа.-Т.5. Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері.-К.:ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005.-328 с.
  5. Красноступ Г.М. Організаційно-правові аспекти необхідності реформування сучасного інформаційного законодавства // Бизнес и безопасность.-2005.-№ 6.- С.15-16.
  6. В.М. Бебик. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси; технології; маркетинг: Навч.-метод.посіб.-К.:МАУП, 2001.-216с.
  7. Расторгуев С.П. Информационная война. -М.: Радио и связь, 1998.

Головний спеціаліст
Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства
Г.М. Красноступ