(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Виконанню підлягають рішення палат Європейського суду з прав людини, які відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції набули статусу остаточних, тобто якщо сторони заявлять про те, що вони не звертатимуться з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої палати, з моменту, як сплине тримісячний строк від дати винесення рішення; якщо не було подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої палати; або якщо комітет у складі п’яти суддів відхилить клопотання про передачу справи на розгляд Великої палати. Рішення Великої палати стають остаточними з моменту винесення.

Рішення Суду містить, зокрема, факти у справі, стислий виклад подань сторін, оцінку та висновки Суду щодо права, резолютивну частину. Будь-який суддя, який брав участь у розгляді справи, може додати до рішення або свою окрему думку, що збігається чи розходиться з рішенням, або просто констатацію своєї незгоди. Усі рішення Суду виносяться або англійською, або французькою мовою, крім випадків, коли Суд вирішує винести рішення обома цими мовами, які є офіційними.

У резолютивній частині рішення, яким констатоване порушення, зазначається строк, протягом якого рішення принаймні в частині виплати заявникові відшкодування має бути виконане – три місяці з моменту набуття рішенням статусу остаточного. Одночасно Суд зазначає, що у разі, якщо рішення не буде виконане протягом зазначеного строку на суму, зазначену у рішенні, нараховуватиметься пеня. До суми відшкодування, яку має сплатити держава-відповідач, додається також і сума будь-якого податку, який може бути стягнутий із заявника.

Після проголошення рішення, воно передається до Комітету Міністрів Ради Європи. Секретар надсилає завірені копії сторонам, Генеральному секретарю Ради Європи, третій стороні чи іншій безпосередньо заінтересованій особі. Якщо усні слухання у справі не проводились, проголошенням рішення вважатиметься згадане вище повідомлення сторін.

Проте саме поняття виконання рішення Європейського суду з прав людини звісно не обмежується питанням виплати відшкодування за завдану заявникові матеріальну та(або) нематеріальну шкоду. Те чи інше рішення з констатацією порушення положень Конвенції передбачає необхідність вжити заходи індивідуального та загального характеру. Необхідно також зазначити, що виплата справедливої сатисфакції є складовою частиною заходів індивідуального характеру.

Зокрема у справі "Скоццарі і Гінта проти Італії" Суд зазначив, що Високі Договірні Сторони взяли на себе обов’язок виконувати остаточні рішення Європейського суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, і виконання цих рішень здійснюється під контролем Комітету Міністрів Ради Європи. З цього слідує, inter alia, що рішення, відповідно до якого Європейський суд визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов’язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені у якості справедливої сатисфакції, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні, і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним в рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов’язання за ст. 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні Європейського суду.

Заходами індивідуального характеру є заходи, які вживаються державою з метою припинення встановленого Судом порушення та відновлення правового становища заявника настільки, наскільки це можливо, до того ж стану, в якому воно перебувало до порушення Конвенції (restitutio in integrum). При цьому компетентні органи держави-відповідача самі вирішують, які заходи, зважаючи на наявні в національній правовій системі засоби, є найбільш відповідними для досягнення restitutio in integrum.1 Це положення знайшло відображення і у багатьох рішеннях Суду, зокрема, у справі "Папаміхалопулос проти Греції" Суд зазначав: "Високі Договірні Сторони в принципі вільні у виборі засобів, шляхом використання яких вони слідуватимуть рішенню, у якому Суд визнав порушення. Ця свобода дій щодо способу виконання рішення відображає свободу вибору, пов’язаного з першочерговим зобов’язанням держав забезпечувати визначені Конвенцією права і свободи (ст. 1). Якщо природа Конвенції дозволяє restitutio in integrum, то держава-відповідач може сама його виконати, оскільки у Суду немає ні таких повноважень, ні практичних можливостей для виконання restitutio in integrum. З іншого боку, якщо внутрішнє право не дозволяє – або дозволяє лише часткову – компенсацію, то ст. 41 дозволяє Суду надати потерпілій стороні відшкодування, яке, як він вважає, буде адекватним".

Зазвичай таке відшкодування означає відшкодування витрат, понесених у зв’язку з провадженням справи у Суді (в окремих випадках мова може йти і про відшкодування витрат на провадження у національних судах), а також відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, завданої заявникові встановленим порушенням права чи прав, гарантованих Конвенцією. Проте зустрічаються випадки, коли Суд, констатуючи порушення, зазначає, що сама констатація порушення вже сама по собі є достатньою справедливою сатисфакцією (див. рішення у справі "Назарчук проти України" від 19.04.2005 р., заява № 9670/02).

Залежно від обставин справи, виконання рішення в частині вжиття на користь заявника заходів індивідуального характеру може здійснюватись шляхом відновлення провадження, знищення інформації, отриманої з порушенням права на приватність, погашення судимості, скасування рішення про депортацію, прийнятого без урахування ризику нелюдського поводження у країні призначення, чи запровадження законодавства, яке не існувало раніше і яке надавало б право доступу до Суду.

Відновлення провадження у національних судах може бути ефективним відшкодуванням наслідків порушення Конвенції, спричинених несправедливим провадженням на національному рівні. Відновлення провадження може також надати можливість виправити рішення, прийняте на національному рівні і яке було визнане таким, що суперечить суті Конвенції (наприклад, заборона публікувати певну інформацію). Таким же чином, коли Суд вирішує, що вислання заявника з країни є чи може бути несумісним з Конвенцією, виконання рішення може вимагати перегляду рішення національних органів з тим, щоб заявник міг повернутись до відповідної країни або залишатись там, якщо депортація ще не була здійснена.

У зв’язку з проблемами, які постають на національному рівні і у багатьох випадках пов’язані з відсутністю відповідного національного законодавства щодо відновлення провадження, Комітет Міністрів ухвалив Рекомендацію для держав-членів щодо перегляду та відновлення певних справ на національному рівні, з огляду на винесені Європейським судом рішення (№ R (2000) 2). У рекомендації зазначається, що практика Комітету Міністрів у здійсненні нагляду за виконанням рішень Суду свідчить, що у виняткових випадках повторний розгляд справи або поновлення провадження є найбільш ефективним, якщо не єдиним засобом досягнення restitutio in integrum.

Заходи загального характеру розробляються та вживаються державою-відповідачем для запобігання новим, подібним до визнаних Судом, порушенням, або зупинення порушень, що тривають. Такі заходи можуть бути направлені як на зміну відповідної практики, так і на внесення змін до існуючого законодавства.

У деяких справах обставини справи чітко демонструють, що порушення спричинене національним законодавством. Деколи це відсутність законодавства, яка призвела до порушення. У таких справах від держави-відповідача вимагається змінити національне законодавство або запровадити нове, покликане забезпечити рішення Суду, або опублікувати рішення Суду мовою держави-відповідача та поширити його серед державних органів та громадськості.

Тим не менше, у багатьох справах констатується порушення не в результаті несумісності національного законодавства та Конвенції, а з огляду на проблеми у судовій та адміністративній практиці, наприклад, спосіб, у який національні суди зазвичай тлумачать національне законодавство та Конвенцію. У таких справах з метою виконання рішення необхідно змінювати судову та адміністративну практику відповідно до вимог Суду.

Таким чином, здійснюючи нагляд за виконанням рішення Суду державою-відповідачем, Комітет Міністрів з’ясовує таке2:

- чи була сплачена призначена Судом справедлива сатисфакція, включаючи пеню;

- чи були вжиті заходи індивідуального характеру, щоб упевнитися в тому, що порушення більше не триває та що правове становище потерпілої сторони, наскільки це можливо, відновлене до того ж стану, в якому воно перебувало до порушення Конвенції;

- чи були вжиті заходи загального характеру для запобігання новим, подібним до визнаних Судом порушенням, або ж такі засоби, які б зупинили ті порушення, що ще тривають.

Робота Комітету Міністрів Ради Європи з питань нагляду за виконанням рішень Європейського суду з прав людини здійснюється під час засідання, що проводяться шість разів на рік. Рішення, винесені на таких засіданнях, оприлюднюються. Кожна справа завершується ухваленням остаточної резолюції. У деяких справах остаточними можуть вважатись проміжні резолюції. Обидва типи резолюцій є публічними.

Якщо Комітет Міністрів вважає, що для здійснення нагляду за виконанням остаточного рішення є необхідним його тлумачення, він може передати справу до Суду, аби той здійснив таке тлумачення. Рішення Комітету Міністрів про передачу до Суду цього питання ухвалюється більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

Якщо Комітет Міністрів вважає, що Висока Договірна Сторона не виконує остаточне рішення Суду у справі, в якій вона є стороною, він, після вручення офіційного повідомлення цій Стороні, може передати на розгляд Суду питання про невиконання цією Стороною зобов’язання згідно з п. 1 шляхом ухвалення рішення більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.

Якщо Суд встановить порушення п. 1 ст. 46 Конвенції, він передає справу Комітету Міністрів для вирішення питання про те, які заходи повинні бути вжиті. Якщо Суд встановить, що порушення п. 1 не було, він передає справу Комітету Міністрів, який припиняє розгляд справи.

Доки відповідна держава не надасть інформацію про сплату нею призначеної Судом справедливої сатисфакції (відшкодування) або про вжиття нею відповідних можливих заходів індивідуального характеру, справа вноситься до порядку денного кожної наступної наради з прав людини Комітету Міністрів, якщо Комітет не вирішить інакше. Якщо відповідна держава інформує Комітет Міністрів про те, що вона ще не готова надати інформацію щодо вжиття заходів загального характеру, необхідних для забезпечення виконання рішення Суду, то така справа знову вноситься до порядку денного наради Комітету Міністрів, яка відбувається не пізніше як через шість місяців потому, доти, доки Комітет не вирішить інакше.

Питання, пов’язані з виконанням рішень Європейського суду з прав людини на національному рівні, врегульовані Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (23 лютого 2006 року, № 3477-IV ), який не має аналогів у державах-учасницях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Начальник відділу прецедентного права
Національного бюро у справах
дотримання Конвенції про захист
прав і основних свобод людини
Давидчук Ольга


1 Рекомендація № R (2000) Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини

2 Правила, ухвалені Комітетом Міністрів щодо застосування п.2 ст. 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (текст схвалено Комітетом Міністрів 10 січня 2001 р. на 736 нараді заступників міністрів.)