(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Врахування гендерних аспектів у формуванні законодавства України

Процес становлення в Україні демократичної держави та громадянського суспільства, соціальної їх орієнтованості, формування відповідного нормативно-правового поля, виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань, а відтак – входження країни як рівноправної до світового та європейського співтовариства, вимагає концептуального визначення, розробки й здійснення ґендерної політики як основи формування ґендерної культури, розвитку ґендерної активності чоловіків і жінок, адаптації до світових умов творення ґендерної демократії − складової соціальної демократії

Новизна поняття гендеру обумовлена як і відносною "молодістю" ґендерного підходу (перші наукові праці з’явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена.

Поняття "гендер", як вiдомо, було введене в соцiальнi науки Енн Оклей в 70-х роках ХХ сторiччя. Воно походить вiд грецького слова "генос", що означає походження, матерiальний носiй спадкоємностi. У близькому значеннi воно вiдповiдає українському поняттю "рiд", "досвiд роду". Спочатку iнтерес зарубiжних дослiдникiв був зосереджений здебiльшого на доведенні iснування гендера, тобто у виявленнi небiологiчної зумовленостi вiдмiнностей мiж чоловiчим i жiночим в культурi та в соцiумi. З кiнця 80-х рокiв минулого століття дослiдницький iнтерес спрямовується на виявлення залежностi гендерних вiдносин i гендерних ролей вiд культурного типу. Сьогоднi "гендер" розумiється як розподіл ролей між статями в суспільстві з усіма наслідками такого розподілу: економічними, політичними, соціальними, культурними і психологічними, які неминуче випливають з цього.

Тобто, під гендером розуміють організовану модель соціальних відносин між жінками та чоловіками, яка не тільки характеризує їхнє спілкування і взаємодію в сім’ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в основних інституціях суспільства. Ґендерні відносини постійно переглядаються, а отже, змінюються політичні, економічні, соціальні та культурні умови зовнішнього середовища на локальному, національному та міжнародному рівнях.

Впровадження гендерних аспектів у формуванні законодавства України – це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш результативних і ефективних методів державного втручання. Такий підхід розглядається як процес оцінки будь-якого планового заходу, зокрема законодавства, стратегій і програм в усіх сферах і на всіх рівнях з точки зору його впливу на жінок та чоловіків. Дана теорія ґрунтується перш за все на тому, що інтереси і досвід жінок, так само як і чоловіків, є невід’ємним критерієм у процесі розробки загальної концепції, здійснення моніторингу й оцінки напрямків державної політики в політичній, економічній і суспільній сферах для того, щоб жінки, і чоловіки могли одержувати рівну вигоду, а нерівність була викорінена.

Підставами для впровадження гендерного підходу в державне управління є такі фактори:

1) гендерний підхід – це прояв демократії. Ніхто не може бути дискримінований за ознакою своєї статі;

2) оскільки суспільство складається з жінок і чоловіків, не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення гендерного аналізу існуючих умов. Тому для забезпечення розвитку суспільства необхідно, щоб методи гендерного підходу стали складовою всіх частин і напрямків політики.

Новизна терміну "впровадження гендерних аспектів" полягає в тому, що гендерний вимір стає складовою всіх стратегічно важливих напрямків державної політики. Гендерна рівність більше не розглядається як "окреме" питання і стає предметом розгляду в усіх державних програмах і стратегічних напрямах розвитку суспільства. Крім того, включення гендерного фактору до усіх напрямів державної політики сприяє врахуванню інтересів обох статей як повноправних учасників процесу розвитку. Застосування гендерних аспектів (від підвищення поінформованості в базових гендерних питаннях до всебічних цілеспрямованих гендерних програм) залежатиме від специфічних недоліків і пріоритетів, виявлених у процесі оцінювання ситуації з урахуванням гендерних факторів.

І нарешті, врахування гендерних аспектів у формуванні законодавства України має також вирішувати проблеми органів державного управління, де політика і програми формуються та реалізуються. Таким чином стратегія інтегрування гендерних питань у законодавство мусить супроводжуватися стратегією забезпечення того, щоб умови управлінської діяльності гарантували рівні права і можливості та однакове ставлення як до жінок, так і до чоловіків.

Сьогодні є дуже важливою проблема законотворчого процесу щодо забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок та чоловіків, заснованого на тому, що права людини є невід’ємною частиною загальних прав людини.

Рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі визначається і гарантується Конституцією України, іншими законодавчими актами. Конституція України встановила такі ж стандарти в сфері гендерної рівності, що закріплені в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, інших міжнародних документах. З прийняттям Основного Закону України конституційний процес не завершився, він триває, конкретизується в законах, кодексах, концепціях, програмах, інших нормативних актах.

Відповідно до основних принципів захисту прав людини, закріплених у Конституції України, діють Цивільний та Кримінальний кодекси України, Кодекс законів про працю України та Сімейний кодекс, закони про освіту, пенсійне забезпечення, державну допомогу сім’ям з дітьми, охорону праці, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок, Концепція державної сімейної політики тощо.

Поширенню ідей гендерної рівності та справедливості велика увага приділяється з боку міжнародної спільноти, Організації Об’єднаних Націй та окремих агентств і регіональних груп.

Так, в рамках спільного з Програмою рівних можливостей ПРООН проекту робочою групою з числа працівників Центру правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України, Міністерства юстиції, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, експертів ПРООН та науковців було підготовлено та розроблено декілька нормативно-правових актів, спрямованих на впровадження гендерної політики у систему національного законодавства.

В рамках проекту розроблено наказ Мін’юсту „Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення гендерно-правової експертизи нормативно-правових актів" (затверджений 09.09.2004 № 102/5), метою якого є визначення механізму проведення аналізу чинного законодавства України на відповідність міжнародно-правовим документам з прав людини щодо дотримання й реалізації прав жінок і чоловіків. Робота по здійсненню цієї експертизи проводилася структурними підрозділами центрального апарату Міністерства юстиції.

Результатом цієї роботи стали підготовка та подання на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо необхідності удосконалення нормативно-правової бази України в частині гендерної складової.

Безумовно важливим кроком у формуванні гендерного законодавства стало прийняття Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 року та Указу Президента «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 26 липня 2005 року.

Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» має на меті досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. По-перше, відтепер чинне законодавство й проекти нормативно-правових актів підлягають обов’язковій гендерно-правовій експертизі. По-друге, в органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах та організаціях має бути спеціальний координатор з питань гендеру. По-третє, Кабінет Міністрів України тепер мусить приймати і забезпечувати виконання національного плану дій щодо впровадження гендерної рівності. По-четверте, скарги на випадки дискримінації за ознакою статі можна надсилати на розгляд безпосередньо до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Ми звикли, що оголошення в засобах масової інформації про прийом на роботу містять вимоги до віку, статі й навіть зовнішності працівника. Відтепер такі вимоги заборонені, за винятком специфічної роботи, яку можуть виконувати лише особи певної статі. Роботодавцям також заборонено вимагати відомості про особисте життя кандидатів, їхні плани щодо народження дитини. Натомість доведеться платити однакову зарплату жінкам і чоловікам при їхній однаковій кваліфікації за рівних умов праці.

Однак відповідно до Закону обов’язкова строкова служба для чоловіків і різниця в пенсійному віці жінок і чоловіків не вважаються дискримінацією за ознакою статі. Передбачає Закон і виховання культури гендерної рівності - рівного розподілу професійних та сімейних обов’язків серед учнів. Навчальні заклади повинні надати їм підручники й навчальні посібники, позбавлені стереотипних уявлень про роль жінки й чоловіка.

Позитивною рисою нового Закону є й те, що в ньому йдеться про створення державних структур гендерної політики. Разом з тим фахівці стверджують, що Закон недосконалий і потребує детальної розробки механізмів впровадження. В ньому відсутні санкції, які на даний час знаходяться на стадії розробки. Без них закон, звісно, буде декларативний.

Міністерством юстиції на виконання Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" розроблено і подано на схвалення Уряду законопроект щодо внесення змін до деяких законодавчих актів України. Даний законопроект передбачає внесення змін до таких законодавчих актів: Кодексу законів про працю України – в частині визначення у колективному договорі положень, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків (ст. 13); Закону України "Про об’єднання громадян" – щодо встановлення додаткових прав об’єднань громадян з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (ст.. 20); Закону України "Про колективні договори і угоди" – щодо визначення у колективному договорі і угоді положень, що забезпечують рівні права та можливості жінок і чоловіків (ст. 7,8); Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" – щодо здійснення Уповноваженим контролю за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; висвітлення у щорічній доповіді Уповноваженого аналогічних питань (ст.. 13, 18).

Крім того, Міністерством юстиції на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2006 року № 504 "Про проведення гендерно-правової експертизи" розроблено наказ від 12.05.2006 року № 42/5 "Деякі питання проведення гендерно-правової експертизи", яким затверджена Інструкція з проведення гендерно-правової експертизи. Даним наказом передбачено механізми проведення гендерної-правової експертизи чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів з метою встановлення їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та встановлено, що гендерно-правовій експертизі з 1 червня 2006 року підлягають проекти нормативно-правових актів, а з 1 січня 2007 року –чинне законодавство України. Гендерно-правова експертиза актів законодавства проводиться згідно із щорічним планом, що затверджується координатором з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків (заступником Міністра юстиції). План проведення гендерно-правової експертизи актів законодавства на відповідний рік формується на підставі пропозицій, що надійшли до Міністерства юстиції протягом року, що йому передував, від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, громадян та затверджується до 31 грудня кожного року.

У разі встановлення невідповідності нормативно-правового акта принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків Міністерство юстиції готує висновок гендерної-правової експертизи акта законодавства, який надсилає до органу, що прийняв такий нормативно-правовий акт. Копія такого висновку також надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, тобто до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Отже, є підстава зробити висновок, що формування державної гендерної політики в Україні будується: по-перше, на основі міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, а по-друге, регулюється національними нормативно-правовими актами щодо рівноправності між жінками і чоловіками.

Зрозуміло, що формування гендерної політики покладається на державних службовців. Такі державні службовці можуть бути спеціально призначені в своєму структурному підрозділі за подання пропозицій щодо гендерного розвитку або ж виконують ці обов’язки за дорученням керівництва.

Державні службовці причетні до розробки державної політики, мусять усвідомлювати відповідальність за справедливість такої політики, програм і законодавства, як для жінок, так і для чоловіків. Для повноцінного виконання цього завдання вони мають бути обізнані з гендерними питаннями та володіти навичками гендерного аналізу.

Але, впроваджуючи нові механізми забезпечення конституційного принципу рівноправності жінок і чоловіків треба усвідомлювати, що створення і функціонування лише правових механізмів є недостатнім.

Не будуть ефективними найдосконаліші закони, рішення Уряду без подолання існуючого в суспільстві низького рівня гендерної культури населення. Отже, створення достатньої інформаційної та консультаційної мережі в усіх регіонах країни, поряд з іншими заходами, має стати одним з пріоритетних завдань Міністерства юстиції, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, місцевих органів виконавчої влади.

Україною, як членом Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, як європейською державою лише за п’ятнадцять років незалежності зроблено впевнений крок до усвідомлення необхідності здійснення гендерних перетворень, входження до системи світових гендерних технологій, визначення певних напрямів утвердження гендерної демократії, прагнення до визначення її місця в системі соціальної демократії, правовідносин. Це і помітна активізація жіночого громадського руху та створення громадських організацій батьків-чоловіків, і стійка тенденція до зниження відсотка безробітних жінок, збільшення кількості жінок-підприємців та інше.

Державна політика дедалі більше орієнтується на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків з урахуванням міжнародних договорів, підписаних Україною.

Державні стратегії передбачають створення правової бази для забезпечення фактичної рівноправності жінок і чоловіків, механізму захисту від дискримінаційного ставлення до себе як жінками так і чоловіками.

Ми повинні і надалі прагнути того, щоб гендерна рівність стала таким самим пріоритетним напрямком політики, як і економічна і соціальна; щоб вона була інтегрована у всі напрями діяльності органів влади, посилила позиції України як соціальної правової держави.

Начальник відділу
Центру правової реформи
і законопроектних робіт
О.М. Кремльова