(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Стаття на тему ’’Права та обов’язки сторін у виконавчому провадженні’’

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Згідно з положеннями статті 1 згаданого Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Основними учасниками виконавчого провадження є сторони.

Поняття сторін виконавчого провадження визначено статтею 11 вказаного Закону, а саме - сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

Враховуючи певну специфіку проведення виконавчих дій законодавцем також визначені поняття співучасників та правонаступників у виконавчому провадженні.

Так, зокрема, у виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Зазначені вище особи набувають статусу сторін виконавчого провадження лише після відкриття виконавчого провадження, тобто, винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, або ж постанови про заміну сторони її правонаступником.

Стаття 57 Конституції України кожному гарантує право знати свої права і обов’язки.

Як відомо, усі законодавчі акти повинні основуватись на принципах, закріплених в Основному Законі України – Конституції.

На виконання цього принципу законодавець за допомогою статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" визначає гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, які, перш за все, виражаються у тому, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.

Проаналізувавши норми Закону України "Про виконавче провадження" можливо зробити висновок, що права та обов’язки сторін виконавчого провадження підрозділяються на загальні, тобто однакові як для стягувача так і боржника, та індивідуальні для кожної сторони.

Статтею 111 вказаного Закону закріплений основний перелік прав сторін виконавчого провадження.

Так, сторони та інші учасники виконавчого провадження мають наступні права: знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

Сторони також мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

Разом з цим, перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження, закріплений у даній статті, не є вичерпним. Діючий Закон України "Про виконавче провадження" наділяє сторін і іншими правами та обов’язками.

Так, зокрема, Закон наділяє сторін правом у разі необхідності під час провадження виконавчих дій запросити перекладача; пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій; подавати заяву про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання рішення тощо.

До прав, якими наділений лише стягувач, можливо віднести наступні. Він вправі подати заяву про відкриття виконавчого провадження до відповідного органу державної виконавчої служби. При цьому, право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, також належить саме стягувачу (стаття 20 Закону).

Разом з цим, при виконанні рішень майнового характеру, стягувач поряд із заявою про відкриття виконавчого провадження має право надати заяву про накладення арешту на майно боржника. В цьому випадку державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження накладає арешт на майно боржника та оголошує заборону на його відчуження (стаття 24 Закону).

Реалізація стягувачем зазначеного права, на наш погляд, забезпечує повне виконання рішення суду та позбавляє боржника можливості ухилитись від виконання рішення.

Стягував також має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

З метою повного та своєчасного виконання рішень законодавець надає стягувачеві право проавансувати витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій (наприклад на: проведення експертизи, розшук боржника, надіслання документів виконавчого провадження рекомендованими листами та на інші витрати встановлені Законом).

Окрім вказаного, стягувач має право подати заяву до суду про роз’яснення рішення та повторно пред’являти виконавчий документ на виконання, залишити за собою непродане майно (статті 28, 40, 61 Закону).

Боржник також має особисті права у виконавчому провадженні. Зокрема, згідно з положеннями статті 30 зазначеного Закону державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійсненні ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення. У разі якщо боржник доведе, що постанова була ним одержана несвоєчасно, внаслідок чого він був позбавлений можливості виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, примусове виконання в цьому випадку може бути відкладено на десять днів.

Крім того, законодавець надає боржнику право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу та визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно (статті 56, 61 Закону).

Також, за виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно.

На наш погляд, законодавцем при визначені прав сторін враховані всі основні принципи, закріплені Конституцією України.

Невипадково, як основний обов’язок сторін, Закон зазначає сумлінне користування усіма наданими сторонам правами (стаття 111 Закону).

З метою повного та своєчасного вчинення державним виконавцем виконавчих дій сторони також зобов’язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження. При цьому слід зазначити, що обставини обов’язкового зупинення виконавчого провадження визначені статтею 34 Закону.

Також сторони зобов’язані повідомляти державного виконавця про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

На наш погляд, коло обов’язків боржника значно ширше, ніж стягувача, і це пов’язано з його статусом у виконавчому провадженні.

Так, зокрема, боржник зобов’язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Стягувач, в свою чергу, зобов’язаний у разі, якщо він виявив бажання залишити за собою непродане майно, у 15 денний строк повідомити державного виконавця про залишення за собою непроданого майна, та внести на рахунок органу державної виконавчої служби різницю між вартістю непроданого майна та сумою коштів, які підлягають стягненню на його користь, якщо вартість непроданого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом (стаття 61 Закону).

У разі відсутності документів, що характеризують об’єкт нерухомості, у зв’язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. Якщо стягувач у 20-денний строк, з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця, не авансує витрати на виготовлення документів, що характеризують об’єкт нерухомості, арешт з нього знімається (стаття 62 Закону).

Належне використання сторонами наданих їм прав та обов’язків сприятиме повному і своєчасному вчиненню державним виконавцем виконавчих дій.

Між цим, Закон не встановлює, яким чином та на якій стадії виконавчого провадження зазначеним особам мають бути роз’яснені їх права та обов’язки, тому такі роз’яснення, на наш погляд, можливі в усній і письмовій формі перед вчиненням певних виконавчих дій.

Слід також зазначити, що Закон України "Про виконавче провадження" визначає й порядок захисту прав сторін виконавчого провадження.

Положення статті 56 Конституції України закріплюють, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Закон України "Про виконавче провадження" не обминув і цих вимог та приділив реалізації цього принципу главу 10, якою визначив порядок та умови захисту прав стягувача, боржника та інших осіб під час провадження виконавчих дій.

Зокрема, відповідно до положень статті 85 вказаного Закону, у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до суду.

Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби та державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби.

Крім того, вважаємо за необхідне зазначити, що абзац четвертий пункту 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" зазначає, що оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду.

Статтею 86 Закону визначено гарантії захисту прав стягувача у виконавчому провадженні. Так, стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов’язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. Сторони виконавчого провадження, в свою чергу, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Провідний спеціаліст Відділу
законодавчо-правового забезпечення
Управління законодавчо – методичного
забезпечення діяльності Департаменту
державної виконавчої служби
О.А. Музиченько