(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Деякі аспекти правового забезпечення реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та органами місцевого самоврядування

Сьогодні розбудова правової та демократичної держави практично є неможливою без діяльності незалежних друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації можна без сумніву вважати складовою частиною національного інформаційного простору.

Україна має забезпечити розвиток національного інформаційного простору, розпочавши реформу¬вання державних та комунальних друкованих засобів масової інформації.

Головною ознакою сучасного світового соціального прогресу є зростання ролі друкованих засобів масової інформації у суспільних відносинах, перехід від індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних технологій до інформаційних.

Перспектива інтеграції нашої держави у світовий інформаційний простір, міжнародний ринок інформаційних товарів і послуг вимагають також активної національно-правової імплементації міжнародно-правових стандартів в інформаційній галузі у відповідне внутрішнє законодавство, зокрема, щодо друкованих засобів масової інформації.

Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" закріплено право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. Друкованими засобами масової інформації, відповідно до статті 20 Закону України "Про інформацію", є газети, журнали, бюлетені, тощо та разові видання з визначеним тиражем.

Друковані засоби масової інформації в Україні умовно можна поділити на державні друковані засоби масової інформації (засновниками яких є органи державної влади), комунальні друковані засоби масової інформації (засновниками яких є органи місцевого самоврядування або органи місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією) та недержавні друковані засоби масової інформації (засновниками яких є недержавні суб’єкти господарювання).

Мета статті – висвітлення проблеми необхідності правового забезпечення обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації та визначення шляхів її вирішення, розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи правового регулювання суспільних інформаційних відносин.

Нині проводяться ретельні дослідження щодо пошуку та визначення найбільш ефективних шляхів реформування засобів масової інформації. Одночасно, слід зазначити, що неабиякий внесок щодо пошуку шляхів реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації зробили Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національна спілка журналістів України.

У процесі підготовки зазначеної статті був здійснений аналіз чинного законодавства в частині врегулювання суспільних відносин стосовно обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації, який показав, що на сьогодні в законодавстві врегульовано суспільні відносини щодо обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації шляхом визначення норм про заборону будь-якого впливу вказаних органів на друковані засоби масової інформації.

Свобода слова та вільне вираження у друкованій формі свої поглядів і переконань гарантуються Конституцією України та законами.

Так, відповідно до частини третьої статті 15 Конституції України цензура заборонена. Законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" та "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" заборонено створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації; не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю; передбачено порядок захисту друкованих засобів масової інформації від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування.

Але таке регулювання суспільних відносин щодо забезпечення незалежної діяльності друкованих засобів масової інформації від органів державної влади та органів місцевого самоврядування є недостатнім. Оскільки, засновниками (співзасновниками) державних та комунальних друкованих засобів масової інформації виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, засновані ними друковані засоби масової інформації перебувають в "економічній залежності" від них, існують не поодинокі випадки втручання в редакційну діяльність друкованих засобів масової інформації. Враховуючи наведене, проголошені Конституцією України та законами, свободи слова, заборона цензури невтручання органів державної влади у діяльність засобів масової інформації залишаються лише на папері.

Разом з цим, європейський вибір України потребує від неї приведення законодавства до європейських норм та принципів.

Враховуючи наведене, Україна, як суб’єкт міжнародного права, має дотримуватися його певних принципів і норм.

Так, стаття 19 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН надає кожному право шукати, отримувати, розповсюджувати інформацію та діяти будь-якими засобами і не залежно від кордонів [1, 138].

На сьогодні, Радою Європи, членом якої є Україна, прийнято більше ста правових документів спрямованих на врегулювання суспільних відносин в інформаційній сфері [2, 3], зокрема, Декларація "Політика в галузі засобів масової інформації завтрашнього дня", ухвалена на 6-й Європейській конференції міністрів з питань політики в галузі засобів масової інформації (м. Краків, 15-16 червня 2000 року), Рекомендація № R (99) 1 "Про заходи щодо сприяння плюралізму засобів масової інформації", Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1239 (2001) "Свобода вираження поглядів та функціонування парламентської демократії в Україні", Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1506 (2001) "Свобода вираження поглядів й інформації в засобах масової інформації в Європі", Рекомендація № 1589 (2003) "Свобода вираження поглядів у засобах масової інформації в Європі", Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1466 (2005) "Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною" від 5 жовтня 2005 року.

Підпунктом 12.4 Резолюції ПАРЄ № 1466 Україні рекомендовано розпочати роздержавлення друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування.

Пунктом 3 Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України від 20 січня 2006 року № 39, передбачено створити умови для забезпечення плюралізму у висвітленні засобами масової інформації процесів та подій, що відбуваються в Україні та за її межами, для чого підготувати та подати в установленому порядку Кабінету Міністрів України для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України проект Закону про обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації.

Одночасно, необхідно зазначити, що чинне законодавство не містить визначення терміну "роздержавлення". Під роздержавленням прийнято розуміти зміну форми власності, перетворення державних підприємств у підприємства, що ґрунтуються на інших (недержавних) формах власності. Враховуючи наведене, мова має йти не про підготовку проекту Закону про роздержавлення державних та комунальних друкованих засобів масової інформації, а про підготовку проекту про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації, яким передбачити перетворення державних та комунальних друкованих засобів масової інформації у друковані засоби масової інформації, що ґрунтуються на недержавній формі власності.

Згідно з пунктом 109 Доповіді, Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо виконання Україною обов’язків та зобов’язань роздержавлення державних та комунальних друкованих засобів масової інформації може розглядатись як важливий елемент запровадження ринкових відносин у сфері масової інформації та збільшення кола видань, вільних від політичного та економічного тиску. Як зазначено у Доповіді існування в Україні державних засобів масової інформації є анахронізмом, що перешкоджає розвитку інформаційного суспільства в державі. Існуюча система прямих і прихованих державних субсидій друкованим засобам масової інформації та пільг для їхніх співробітників спотворює умови ринкової конкуренції та дискримінує видання їхніх власників. Наприклад, у червні 2004 року в Україні існувало понад 1500 друкованих засобів масової інформації місцевої та загальнодержавної сфери розповсюдження, які були засновані органами державної влади та органами місцевого самоврядування. У таких друкованих засобах масової інформації працюють декілька тисяч журналістів та інших працівників [3].

Але не можна не приділити увагу державним і комунальним друкованим засобам масової інформації місцевої та регіональної сфери розповсюдження (Наприклад: газети, що розповсюджуються у селі), на які є соціальне замовлення найбільш незахищеного населення, яке, між іншим, обділено іншими джерелами інформації. Зазначені друковані засоби масової інформації сьогодні знаходяться на грані виживання, оскільки не вистачає коштів на їх розвиток, постійно зростають ціни на папір, витратні матеріали, поліграфічні послуги, доставку передплатних видань населенню, певний вплив має непродуманий менеджмент, неякісний добір кадрів і низький професіоналізм. У зв’язку з цим, поряд із правовим забезпеченням діяльності вказаних друкованих засобів масової інформації, необхідно забезпечити відповідні економічні передумови для їх незалежної діяльності, вивчивши реальне економічне та соціальне становище кожного друкованого засобу масової інформації в Україні.

Сьогодні вже усвідомлено необхідність правового забезпечення обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації та провадяться певні заходи. На виконання пункту 3 зазначеного вище Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, Міністерством юстиції розроблено проект Закону України "Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації" (далі-проект).

Зазначеним проектом пропонується запровадження реформування друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та органами місцевого самоврядування у 2006 - 2010 роках, що сприятиме встановленню правової основи незалежної діяльності друкованих засобів масової інформації.

Запропоноване проектом реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації має здійснюватися шляхом виходу органів державної влади та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованих засобів масової інформації, у разі відсутності майна редакції; продажу трудовому колективу друкованого засобу масової інформації майна редакції (іншої установи, що виконує її функції) в порядку, визначеному цим проектом; перетворення друкованих засобів масової інформації, заснованих центральними органами виконавчої влади, органами законодавчої та судової влади, в офіційні друковані видання; приватизація майна редакцій друкованих засобів масової інформації (інших установ, що виконують її функції), що є державною чи комунальною власністю, відповідно до законодавства з питань приватизації з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Друковані засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які не будуть реформовані згідно з цим Законом в термін до 2010 року, мають припинити свою діяльність.

Окрему увагу у проекті приділено трудовому колективу друкованого засобу масової інформації, що підлягає реформуванню. Так, на загальних зборах трудовий колектив приймає рішення про свою участь у реформуванні друкованого засобу масової інформації, після чого вносить пропозицію засновнику (співзасновнику) друкованого засобу масової інформації про свою участь та спосіб реформування друкованого засобу масової інформації. Остаточне ж рішення про спосіб реформування приймає засновник (співзасновник) друкованого засобу масової інформації, але з обов’язковим врахуванням думки трудового колективу. Якщо трудовий колектив протягом встановленого Законом терміну не внесе пропозицію стосовно своєї участі у реформуванні друкованого засобу масової інформації, засновник (співзасновник) державного або комунального друкованого засобу масової інформації має право прийняти рішення про припинення випуску друкованого засобу масової інформації.

Також проектом запропоновано вирішення питання щодо діяльності в Україні офіційних друкованих засобів масової інформації. Відповідно до положень проекту центральні органи виконавчої влади, органи законодавчої та судової влади, зможуть видавати та розповсюджувати лише офіційні друковані видання (відомості, бюлетені, збірники, вісники тощо), які не є засобом масової інформації та мають використовуватися для опублікування прийнятих цими органами нормативно-правових актів, інших рішень про свою діяльність та іншої інформації цього органу, обов’язковість оприлюднення якої передбачено законодавством. Важливим є те, що проект містить положення стосовно заборони розміщення реклами або будь-якої іншої інформації, оприлюднення якої здійснюється за плату, в офіційних друкованих виданнях.

Ціллю такого державного регулювання є обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на діяльність друкованих засобів масової інформації.

Основним завданням - є зведення до мінімуму мож¬ливості використання друкованих засобів масової інформації як важелів маніпулювання суспільною свідомістю і особистою думкою громадян, а також зміцнення та вдосконалення правових гарантій свободи слова та інформаційного суверенітету України.

Враховуючи наведене, можна зробити висновок щодо необхідності прийняття Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації", з відповідним внесенням змін до чинного законодавства у сфері діяльності друкованих засобів масової інформації, що має сприяти економічній самостійності, розвитку добросовісної конкуренції серед друкованих засобів масової інформації та забезпечувати незалежну діяльність друкованих засобів масової інформації, пов’язану з збиранням, створенням, редагуванням, підготовкою інформації до друку та виданням друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Зазначене вище має підлягати обов’язковому врахуванню під час вироблення державної політики в інформаційній сфері.

Літературні джерела

Свобода інформації та право на приватність в Україні. Том 2. Право на приватність: conditio sinequa non/Харківська правозахисна група, Харків: Фоліо, 2004.-200 c.

Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів: У 6 т./ За заг.ред. Ю.С. Шемшученка,, І.С. Чижа.-Т.5. Міжнародно-правові акти в інформаційній сфері.-К.:ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005.-328 с.

Доповідь Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо виконання Україною обов’язків та зобов’язань, у тому числі Резолюція ПАРЄ №1466 та Рекомендація ПАРЄ №1722 від 5 жовтня 2005 року