(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Проблема визначення об’єкта та предмета інформаційного права

Сьогодні можна говорити про становлення інформаційного права, його динамічний розвиток завдяки розвитку суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню. Актуальність проблем, пов’язаних із формуванням інформаційного права, викликає широку зацікавленість як вчених так і практиків.

Інформаційне право як окрема галузь права має своєю задачею регулювання особливої однорідної групи суспільних відносин, що називаються інформаційними відносинами.

Для того щоб установити особливості цих відносин, необхідно відповісти на питання про те, що ж є загальним для інформаційного права, та що поєднує суспільні відносини, врегульовані нормами цього права в єдиний комплекс? Звичайно ж, інформація й інформаційні об’єкти як складні об’єкти, специфіка яких проявляється при здійсненні прав, виконанні обов’язків і відповідальності, що виникають з їх приводу в інформаційній сфері. Однорідність і особливість інформаційних відносин визначаються особливостями й юридичними властивостями цих об’єктів, із приводу яких чи в зв’язку, з якими виникають інформаційні відносини. До таких об’єктів, як вже відзначалося, відносяться інформація й інформаційні технології, а також засобами зв’язку та телекомунікацій.

При підготовці даної статті були використані напрацювання провідних вітчизняних сучасних теоретиків, а саме: О.Ф. Скакун, В.С. Цимбалюка, В.А. Северина, М.Ю. Шевченка, В.І. Крюкова та інших.

Мета статтi – висвітлення проблеми щодо визначення об’єкта та предмета інформаційного права та розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення системи правового регулювання суспільних інформаційних відносин.

Сукупний і спільний аналіз розглянутої вище інформаційної сфери, діяльності суб’єктів у цій сфері, пов’язаної з інформацією й інформаційними об’єктами, з урахуванням дотримання їхніх прав і виконання обов’язків, дає можливість виявити таку сукупність загальних для даної сфери відносин, а також відносин по окремих видах діяльності, систематизувати їх.

Так, В.А. Копилов виділяє наступні особливість інформаційних відносин [1, 98-99]:

  • виникають, розвиваються та припиняються у зв’язку з інформацією;
  • визначають державну політику щодо дотримання і захисту інформаційних прав людини;
  • відбивають особливості застосування публічно-правових і цивільно-правових методів правового регулювання.

Обіг інформації у суспільстві дає підстави для висновку про появу нового виду суспільних відносин – інформаційних, які є об’єктом правового регулювання [2, 22]. Нагромадження ж нормативного маси в даній сфері дає підставу для постанови питання про відокремлення нової галузі права [3, 5].

А тому визначення поняття "інформація" заслуговує на окрему увагу.

Сам термін "інформація" походить від латинського "informatio", що визначається як роз’яснення, викладення, повідомлення [4, 201].

З одного боку, інформація є засобом, що забезпечує можливість існування людини в суспільстві, накопичення знань про навколишній світ, на підставі яких людина обирає лінію поведінки та задовольняє свої потреби, засобом керування людиною, її поведінкою, діяльністю громадських організацій, органів державної влади. Інформація є найважливішим засобом організації політичного, економічного, духовного та соціального життя суспільства, організації функціонування системи органів державної влади. Крім того, обмін інформацією у суспільстві становить підґрунтя формування окремої особистості.

Статтею 1 Закону України "Про інформацію" інформацію визначено як документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Окрім легального визначення інформації, її як зведення про факти, події, процеси і явища, стан об’єктів, їхні властивості, деякі предметні особливості, необхідні для оптимізації прийнятих рішень у процесі керування даним об’єктом [5, 8].

Іноді інформація відіграє вирішальну роль у житті людини, є єдиним засобом доведення змісту соціальних і правових норм, попередження про можливі негативні наслідки їх недотримання.

Слід підкреслити, що будь-яка інформація складається із повідомлень, які є формою подання інформації. Повідомлення можуть бути у вигляді усного повідомлення або тексту, графіків, таблиць тощо. З наукової точки, зору поняття "інформація" та "повідомлення" відокремлюють за такими критеріями, як матеріальне та ідеальне. Повідомлення завжди матеріальне та сприймається людиною через п’ять органів почуття або може прийматись та реєструватись приладами. Інформація – це все те, що знімає невизначеність.

Вважається, що сьогодні найбільш дослідженими питаннями інформаційного права є: предмет та метод інформаційного права, інформація як об’єкт правового регулювання, право на інформацію, проблеми інформаційної безпеки, правова інформатика як наука тощо.

Однак в юридичній науці та на практиці застосування норм права досить часто виникає певна підміна понять "предмет" та "об’єкт" правового регулювання, що сприяє неоднозначності розуміння правовідносин у певних обставинах. Наведемо приклад, громадянин, звертаючись до органу державної лади за певним документом, реалізує своє право на інформацію шляхом здійснення конкретних дій у визначеній сфері права за предметною ознакою. У наведеному випадку предмет його інтересу - конкретний документ. Законодавство встановлює право громадянина на отримання інформації та обов’язки організації видати документ, який потрібен громадянину. Воно регулює суспільні відносини цих взаємопов’язаних законом суб’єктів у формі надання громадянину інформаційної послуги з боку установи та певних дій самого громадянина, який відповідним чином робить свій запит.

Разом з цим, кожна визначена сфера діяльності не є предметом виключно однієї галузі права - вона перетинається з іншими галузями, проте, як визначають фахівці в галузі права, при цьому лише одній галузі належить вирішальна роль. У межах конкретної предметної сфери галузі права здійснюється регулювання відносин між фізичними та юридичними особами, які є суб’єктами цих відносин. Для кожної галузі права правовому регулюванню підлягають: відносини суб’єктів, що пов’язані певним інтересом стосовно конкретного предмету у визначеній сфері, поведінка суб’єктів права, яка оцінюється з точки зору інтересів суспільства, держави або інших суб’єктів права.

Зазначимо, що інформація не є об’єктом інформаційного права, оскільки в структуру об’єкта кожної галузі права включаються тільки суспільні відносини. Втім, у кожному конкретному випадку вони мають свої особливості, зумовлені специфікою самого об’єкту, тобто в даному разі - інформацією. Зрозуміло, що групи суспільних відносин, які є об’єктом інформаційного права, неоднорідні, оскільки неоднорідною є власне інформація. Їх об’єднує лише те, що об’єктом цих відносин є інформація та похідні від неї у вигляді певних інформаційних продуктів, послуг.

На сучасному етапі розбудови інформаційного права говорити про наявність в його предметній галузі груп інформаційних відносин, пов’язаних із похідними від інформації - інформаційними продуктами та послугами - можна лише з певними припущеннями. Подібне становище пояснюється як відсутністю юридичної моделі спеціального права на інформацію, яке б виконувало функції, аналогічні функціям права власності на майно, так і труднощами, пов’язаними з тим, що правовому регулюванню підлягають виключно ті суспільні відносини, які можна проконтролювати ззовні. Саму ж інформацію - якщо її розглядати у вигляді відомостей - контролювати можна лише в обмежених обсягах, оскільки відомості відновлюються актами їх передавання та мають ознаки, які юридична наука дотепер достатньою мірою ще не дослідила.

Неоднорідність самого об’єкту інформаційного права призводить до неоднорідності суспільних відносин в інформаційній сфері, що, в свою чергу, викликає складнощі стосовно визначення предметної галузі інформаційного права. Враховуючи наведене, об’єкт інформаційного права – є сукупністю якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих правовими нормами.

Об’єктом інформаційного права є суспільні відносини, які пов’язані зі створенням, формуванням, зберіганням, обробкою, поширенням, використанням інформаційних продуктів, наданням інформаційних послуг, управлінням процесом формування й використання інформаційного продукту та надання інформаційних послуг, розвитком і застосуванням нових технологій роботи з інформацією та її передавання в системах і мережах комунікацій, посиленням безпеки в інформаційній сфері, а також з юридичною відповідальністю суб’єктів права у цих відносинах.

Об’єкт правового регулювання являє собою умовне виділення визначеного відособленого кола суспільних відносин, що мають єдину якість. Це дозволяє узагальнити норми права, що регулюють коло суспільних відносин, у таку нормативну спільність як галузь права.

Наприклад, об’єктом екологічного права є відособлена група суспільних відносин з раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища; об’єкт аграрного права складається із суспільних відносин з організації та діяльності сільськогосподарських виробників; земельного права – суспільні відносини по раціональному використанню й охороні земель; адміністративного права – управлінські відносини; трудового права – трудові відносини тощо. Необхідно зауважити, що кожна галузь має свою, відносно відокремлену, сферу регулювання.

Предметом же правового регулювання називають сферу діяльності, у якій певна галузь права здійснює юридичне регулювання. Крім того, Ігор Жиляєв виділяє:

  • предмет відносин - інформація у формі документа;
  • відносини взаємопов’язаних суб’єктів із зазначеного предмету, які регулюються правовими нормами;
  • предметна сфера права - механізм регулювання відносин суб’єктів стосовно предмету їх інтересу - документа з урахуванням сукупності прав та обов’язків усіх взаємопов’язаних суб’єктів.

Основним предметом правових відносин в інформаційній сфері є інформація.

Предмет правового регулювання вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права (має відповідати на запитання "що?").

Відокремлення предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виділення якісної однорідності складових його елементів:

  • суб’єкта;
  • об’єкта;
  • змісту;
  • динамічних факторів.

Наприклад, у трудових суспільних відносинах суб’єктами виступають працівники та роботодавці, об’єктом – предмети праці, змістом - трудова діяльність, динамічними факторами – потреби у робочій силі, що постійно змінюються.

Предмет правового регулювання звичайно розглядають як визначальний критерій системи права. Можна стверджувати, що предмет правового регулювання – є головною, об’єктивною підставою для розподілу правових норм по галузях права [6, 262].

Сьогодні не існує єдиного визначення предмету інформаційного права. Так, за В.А. Копиловим, предмет правового регулювання інформаційного права складають інформаційні відносини, що виникають, що змінюються і припиняються при звертанні інформації в інформаційній сфері в результаті здійснення інформаційних процесів відносин [1, 99]. Тобто, предметом інформаційного права автор виділяє ні інформацію, а суспільні інформаційні відносини.

Досить інтересним є припущення про те, що у деяких відносинах предметом можуть бути відразу кілька об’єктів прав [7, 13].

Окремі автори виділяють разом з об’єктом, провідний та безпосередній предмет інформаційного права, а саме: об’єктом визначаються суспільні інформаційні відносини; провідним предметом – інформацію; безпосереднім – конкретні види та форми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо [8, 59].

Висловлюються припущення на користь інформаційного права спочатку на користь нового комплексного інституту – "права інформації". Предметом самостійного правового регулювання можуть бути суспільні відносини в сфері інформації, що включають питання її одержання, використання та поширення, правового захисту, права власності на неї, боротьби з комп’ютерною злочинністю, також договірні відносини в сфері інформатики.

За результатами аналізу правового регулювання інформаційних відносин в Україні та в міжнародній практиці можна визначити, що основним об`єктом регулювання інформаційного права є суспільні інформаційні відносини; основним предметом суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо).

Необхідно вже відходити як від принципового від наступного положення: встановлення пробілів у праві не означає їхнє вишукування. На практиці воно починається об’єктивно: з того, що якийсь орган або посадова особа зупиняється в рішенні справи через відсутність правового інструмента, що дозволяє відповісти на питання, що стали перед ним [9, 203]. Таким правим інструментом є норма права, і тільки від точного встановлення предмету та об’єкту правового регулювання залежить вірність її застосування.

Зазначене вище має підлягати обов’язковому врахуванню не тільки під час безпосереднього застосування норм права для врегулювання суспільних інформаційних відносин, а також під час законотворчої діяльності, що в подальшому сприятиме вдосконаленню інформаційного законодавства.

Літературні джерела

  1. Копылов В.А. Информационное право: Учебник.-2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003.-512с.
  2. Северин В.А. Правовое регулирование информационных отношений // Вестник Моск. ун-та. Сер.11. Право. – 2000. – №5. – С. 21-36.
  3. Тихомиров Ю.А. Публичное право.-М.:1995,-с.198.
  4. Словарь иностранных слов. 12 – е изд. – М.: Русский язык,1985. – 646 с.
  5. Шевченко М.Ю. Основи інформаційної безпеки автоматизованої інформаційної системи державної податкової служби України/Навчальний посібник/За заг.ред. М.Я. Азарова – Ірпінь:Академія ДПС України, 2003.-466с.
  6. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник.: Х.: Консум, 2000.-704 с.
  7. Чуковская Е.Э. Аудиовизуальный бизнес. Договорное регулирование.-М.:Рос. Консульт, 1999.-336 с.
  8. Основи інформаційного права України: Навч. Посіб./В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.ВВ. Гриценко та ін.; За ред.М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного.-К.: Знання,2004.-274с.
  9. Крюков В.И. Компьютеризация государственного управления: сущность и правовые проблемы.-М.: наука,1990.-224.