(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Про деякі особливості виконання Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1970 рік)

Після здобуття незалежності Україна вийшла на світову арену як рівноправний суб’єкт міжнародних відносин. З цього часу перед нею постала потреба врегулювання суспільних відносин у цивільних, сімейних та комерційних справах з іншими державами. Фахівцями Міністерства юстиції України було проведено велику роботу щодо укладення багатьох двосторонніх договорів та приєднання України до низки міжнародних конвенцій з питань надання правової допомоги у цивільних, сімейних та комерційних справах.

Крім того, аналіз судової практики свідчить, що з кожним роком збільшується кількість судових справ у цивільних, сімейних або комерційних правовідносинах, учасником яких є фізична або юридична особа, яка знаходиться за межами України.

Певною мірою ця обставина ускладнює судовий розгляд справи, оскільки українським судом, на розгляді якого знаходиться справа, оформлюється доручення про проведення окремих процесуальних дій за кордоном, що з одного боку, подовжує терміни розгляду цивільної або комерційної справи, а з іншого, збільшує витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу, оскільки, як свідчить практика, суд покладає на зацікавлену сторону обов’язок здійснення перекладу та засвідчення документів, які спрямовуються за кордон.

З метою врегулювання згаданих питань та оперативного отримання з-за кордону необхідних свідчень та інших документів, що стосуються розгляду справ, була проведена робота щодо приєднання України до Конвенції про отримання за кодоном доказів у цивільних або комерційних справах, укладеної 18 березня 1970 року в м. Гаага (далі - Конвенція).

Так, згідно з Законом України „Про приєднання України до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах" №2051-ІІІ від 19.10.2000 Верховна Рада України дала згоду на приєднання України до цієї Конвенції з такими заявами та застереженнями:

„ 1) Україна заявляє, що:

відповідно до статті 2 Конвенції Центральним органом України є Міністерство юстиції України;

відповідно до статті 4 Конвенції судові доручення, які підлягають виконанню згідно з розділом І Конвенції, повинні бути складені українською мовою або супроводжуватися перекладом українською мовою;

відповідно до статті 8 Конвенції представник судової влади запитуючого органу Договірної Держави може бути присутнім під час виконання судового доручення, якщо можливість такої присутності підтверджено згодою Міністерства юстиції України;

відповідно до статті 23 Конвенції Україна не буде виконувати судові доручення, направлені з метою здійснення відомої в країнах загального права процедури виявлення в ході попереднього слухання документів;

2) відповідно до статті 33 Конвенції Україна робить такі застереження:

Україна цілком виключає застосування положення частини 2 статті 4 Конвенції;

Україна виключає застосування на її території положень глави ІІ Конвенції, за винятком статей 15, 20, 21 та 22".

В міжнародному праві згадана Конвенція має виключне значення, оскільки вона полегшує передачу та виконання доручень судів різних країн світу про вчинення окремих процесуальних дій, виступаючи певним посередником між внутрішнім законодавством країни-ініціатора доручення та виконавця доручення. Учасниками цієї Конвенції є близько 50 країн світу, з більшістю яких Україною не укладено двосторонніх договорів про правову допомогу та правові відносини у цивільних або комерційних справах.

Слід зазначити, що в разі, коли з країною, де потрібно здійснити певні процесуальні дії, укладено двосторонній договір і вона ж є учасницею цієї Конвенції, суд має право вибору, на підставі якого міжнародного інструмента оформлювати судове доручення.

Суди загальної юрисдикції або господарські суди України, виконуючи положення внутрішнього законодавства, мають можливість на підставі цієї Конвенції звернутись з відповідним дорученням до компетентних органів іншої Договірної Сторони з проханням про отримання доказів, а також виконання інших судових дій (проведення допиту, витребування, дослідження документів тощо). Проте судове доручення не може використовуватись для отримання доказів, які не призначені для наявного або майбутнього судового розгляду.

Особливістю цієї Конвенції є те, що судові документи спрямовуються з Центрального органу однієї країни безпосередньо до Центрального органу іншої країни, минуючи дипломатичні представництва, що значно спрощує порядок зносин та скорочує час, необхідний для виконання судового доручення.

Згідно із Законом України „Про приєднання України до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах" Центральним органом України, на який покладено отримання судових доручень, що надходять від судових органів інших Договірних Сторін, і передачу їх компетентному органу на виконання, визначено Міністерство юстиції України.

Судове доручення повинно оформлюватись відповідно до вимог, передбачених статтею 3 цієї Конвенції, а саме в ньому повинно бути зазначено:

1) запитуваний орган;

2) прізвище та адреса сторін судового розгляду і, у випадку необхідності, їх представників;

3) характер та предмет судового розгляду та короткий виклад фактичної сторони справи;

4) докази, які потрібно отримати, або інші судові дії, які необхідно виконати;

При необхідності, в судовому дорученні вказуються:

5) прізвище та адреси осіб, яких необхідно допитати;

6) питання, які необхідно задати допитуваним особам, або факти, по яких їх необхідно допитати;

7) документи або інші об’єкти, які необхідно дослідити;

8) прохання про отримання свідчень свідків під присягою або шляхом заяви і, у випадку необхідності, особливі формулювання, які потрібно використати;

9) особливі форми, застосування яких потрібно у відповідності зі ст. 9.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що судовий орган, який виконує судове доручення, застосовує законодавство своєї держави в тому, що стосується потрібної форми (наприклад, правила виклику до суду, допиту свідків та експертів, дослідження в судовому засіданні певних доказів тощо).

Однак, він виконує прохання запитуючого органу із застосуванням особливої форми, якщо остання не буде несумісною з законодавством запитуваної держави, або її застосування не буде неможливим, або в силу судової практики запитуваної держави, або в силу практичних труднощів.

В судовому дорученні наводяться також, якщо необхідно, відомості, що потребуються для застосування статті 11, яка передбачає невиконання доручення в тій мірі, коли особа відносно якої оформлено доручення, посилається на звільнення або заборону надання свідчень, встановлених законодавством запитуваної або запитуючої держави.

Українські суди при розгляді справ з іноземним елементом або, у разі іншої необхідності, оформлюють доручення про проведення окремих процесуальних дій державною мовою відповідно до ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України.

Переклад цих документів на мову запитуваної країни та їх належне засвідчення покладається на зацікавлену особу згідно зі статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки кошторисом Міністерства юстиції України та територіальних органів юстиції не передбачені видатки на покриття витрат, пов’язаних із перекладом документів.

У зв’язку з вищезазначеним, Міністерство юстиції України рекомендує при подальшому винесенні рішення, здійснювати розподіл зазначених судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України та частини 5 статті 49 Господарсько процесуального кодексу України.

Міністерство юстиції України, як Центральний орган, який отримує судове доручення від суду України або іноземного суду, перевіряє правильність його оформлення у відповідності до вимог Конвенції, та направляє його на виконання до компетентного суду України за посередництвом територіального підрозділу або – у відповідних випадках – до центрального органу іноземної держави.

Судові дорученні повинні виконуватись негайно, однак також існують підстави, що унеможливлюють виконання доручень суду, які зазначені у статті 12 Конвенції.

Так у виконанні судового доручення може бути відмовлено лише тоді, коли:

1) його виконання в запитуваній державі не входить до функцій судових органів;

2) запитувана держава вважає, що виконання доручення може нанести шкоду його суверенітету або безпеці.

Після виконання доручення, відповідні документи повертаються запитуваним органом запитуючому органу тим же шляхом, який був використаний останнім.

Якщо судове доручення не було виконано повністю або частково, про це негайно повідомляється запитуючий орган із зазначенням причин невиконання.

Як правило, виконання судових доручень не тягне за собою відшкодування будь-яких витрат, однак запитувана держава може вимагати від запитуючої держави відшкодування винагороди, яка виплачена експертам або перекладачам, та витрат, які понесені в результаті застосування за проханням запитуючої держави особливої форми відповідно до пункту 2 статті 9, як зазначалось вище.

Проте запитуючий орган відшкодовує вказані витрати, якщо він дає на це згоду, а при відсутності згоди, запитуючий орган не несе ніякою відповідальності за такі витрати.

Підсумовуючи вищевказане, можна зробити висновок, що згадана Конвенція дає широкі можливості для співробітництва судових органів, органів юстиції України з відповідними іноземними установами щодо надання правової допомоги у цивільних або комерційних справах*, розвивати подальше зближення методів роботи країн з різними правовими системами, а також дає можливість як фізичним, так і юридичним особам, здійснювати захист своїх порушених прав на територіях іноземних держав.


Головний спеціаліст
Департаменту міжнародного
співробітництва
В. Ю. Білоконь