(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Роль тлумачень та роз’яснень законодавства

На сьогоднішній день дуже широковживаним та актуальним в правовій системі України стало слово „колізія". Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність.

Як стверджує провідний фахівець у галузі права М. Матузов, законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства [1, 231].

Вони створюють незручності в правозастосовчій практиці, заважають застосуванню законодавства громадянами. Ось чому особливо актуально стоїть питання їх подолання у законодавстві України.

Ефективним способом вирішення проблем юридичних суперечностей є тлумачення, що дає можливість виявити суперечливі і колізійні норми в законодавстві, встановити зв’язок загальних і спеціальних норм, допомагає правильно зрозуміти сферу їх дії, коло осіб, на яких поширюється їх дія, зміст того чи іншого законодавчого терміну.

Про таке стверджує і М. Матузов, який на перше місце по ефективності вирішення юридичних колізій ставить саме тлумачення [1, 238].

Тлумачення в праві у своїх працях досліджували фахівці, які працюють в галузі теорії держави та права, зокрема, М. Онищук, В. Денисенко, Д. Михайлович, А. Заєць, Ю. Тодика, Ю. Власов, М. Селівон. Однак слід відмітити, що науково-теоретичне розроблення окресленої проблематики з точки зору ефективності тлумачення та роз’яснень законодавства у вирішенні юридичних суперечностей потребує подальшого опрацювання.

Як зазначає М. Онищук, необхідність у тлумаченні правових норм виникає, по-перше, у зв’язку з тим, що норми права мають загальний і абстрактний характер і не завжди зрозумілий їх зміст, водночас як реальні суспільні відносини завжди конкретні, мають ряд індивідуальних особливостей. Отже, в кожному конкретному випадку реалізації норм права слід вияснити, чи належить даний випадок до того виду відносин, який законодавець передбачив у правовій нормі, чи ні. По-друге, недоліки законодавчої техніки, що зустрічаються інколи в правозастосовчій практиці, породжують юридичні колізії, що також сприяє виникненню необхідності в тлумаченні правових норм [ 2 ].

Із приводу визначення та змісту тлумачення права в літературі існують різні думки. Одні автори розуміють його лише як з’ясування, інші думають, що зміст тлумачення правових норм полягає у їх роз’ясненні, треті — визначають тлумачення як єдність того й іншого. Переконливою, на мій погляд, є третя точка зору, оскільки в першому і другому випадку очевидний односторонній підхід.

Перша частина цієї діяльності — з’ясування. Воно характеризує гносеологічну природу тлумачення, яке спрямоване на пізнання права. Тлумачення — з’ясування виступає як внутрішній процес мислення, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Під час з’ясування інтерпретатор використовує різні способи і прийоми тлумачення, що забезпечують процес пізнання.

Взаємовідносини з’ясування, роз’яснення та акта тлумачення як основних елементів поняття тлумачення можуть бути охарактеризовані на практиці взаємозв’язком філософських категорій змісту і форми. При цьому з’ясування і роз’яснення — це безпосередня пізнавальна діяльність, процес її об’єктивізації ззовні виступає у вигляді специфічного змісту поняття тлумачення. У той же час акт тлумачення — це форма, в межах якої пізнається і роз’яснюється зміст правових норм.

Тлумачення права, взяте в єдності його змісту (з’ясування та роз’яснення), виражається у встановленому акті, який є оболонкою процесу пізнання й пояснення змісту юридичних норм.

Звідси тлумачення можна визначити як інтелектуально-вольову діяльність щодо з’ясування та роз’яснення змісту норм права з метою їх найбільш правильної реалізації, яка знаходить відображення в особливому акті. Більш глибокий аналіз дозволяє охарактеризувати тлумачення права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування та розвитку права, необхідну умову правового регулювання.

Іншими словами, тлумачення – це таке роз’яснення, що має юридичне значення і яким повинні керуватись усі органи та особи, котрі застосовують правову норму.

На думку Ю. Тодика, в процесі тлумачення зміст правових норм розкривається через знання мови, якою вони сформульовані, знання про системні зв’язки цих норм, їх походження і функціонування. Тлумачення, як будь-який процес мислення, підкоряється законам і правилам логіки, тобто кожне положення, що інтерпретується, повинно бути обґрунтованим, доведеним [ 3 ].

Слід погодитися з думкою Ю. Власова, що здійснення суб’єктом, уповноваженим на створення права, з’ясування змісту чинних правових приписів, можуть бути так чи інакше пов’язані з нормами права, що ухвалюються. При цьому з’ясовується зміст цих норм права, вивчаються їх системні зв’язки з нормами права, що плануються до прийняття. Такий процес необхідний для уникнення протиріч між змістом нових норм права та діючими правовими приписами, особливо тими, що закріплюють основоположні правові принципи, загальнолюдські цінності і ідеали в демократичному суспільстві та правовій державі. Крім того, тлумачення чинних норм права дозволить виявити та подолати прогалини, колізії в праві, прийняти правову норму, яка буде найповніше і найефективніше регулювати відповідні суспільні відносини [ 4 ].

Тлумачення не вносить і не може вносити поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на меті дослідження існуючого конкретного правового припису. Тож зрозуміло, що орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умов, в яких застосовується правова норма, так її вплив на суспільну свідомість. Однак це не означає, що в процесі тлумачення, посилаючись на зміни умов виникнення нових потреб соціально-економічного, господарського розвитку, можна відходити від точного змісту правових норм, надавати нормам такого змісту, який би мав зовсім інше значення, ніж той, що вкладений у них законодавцем.

Суть тлумачення як специфічної діяльності полягає в особливостях самого права як суспільного явища. Ці властивості такі, що викликають необхідність тлумачення. Це — нормативність, загальнообов’язковість, системність, формальна визначеність, державний примус.

Основу права складають норми — правила загального характеру. Причому нормативність права особливого роду, оскільки це рівний масштаб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а випадок, до якого він застосовується, — одиничний, суб’єкти, які його реалізують, — індивідуальні, то необхідне тлумачення загальної норми, виявлення того, чи можливе використання її в конкретному випадку і щодо конкретних суб’єктів.

Право — це специфічне суспільне явище, що має свої закономірності розвитку, форми прояву та реалізації, структуру конструкцій, принципи, способи, типи регулювання та ін. Зазначені особливості водночас вимагають особливої діяльності щодо з’ясування змісту права. Мова йде не тільки про тлумачення розуміння спеціальних юридичних термінів, а й про врахування особливостей правового регулювання.

Необхідність тлумачення в праві викликана і можливими протиріччями між його формою і змістом. Зміст права знаходить своє вираження у нормативно-правових актах, які не завжди правдиво відображають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки технічного порядку призводять до проблем, суперечностей, викривлення змісту права. У таких випадках тлумачення — умова пізнання справжнього змісту юридичних приписів.

У літературі висловлювалась думка, що тлумаченню повинні піддаватись тільки незрозумілі норми. Зрозумілі ж не вимагають тлумачення. Такий підхід, на мою думку, є спірним. Адже для визначення, чи є та чи інша норма зрозумілою, потрібно її з’ясувати, розтлумачити.

Тлумачення правових норм є ефективним і єдиним засобом правильного й глибокого пізнання дійсного змісту правових норм. В правовій дійсності тлумачення має місце у правовій діяльності та правовому регулюванні. В правовій діяльності тлумачення норм права повинно використовуватися в правотворенні, реалізації і систематизації права, правовому вихованні, пропаганді тощо. Місце тлумачення в правовому регулюванні суспільних відносин полягає виключно в правильному, глибокому розумінні дійсного змісту норм права та його розгорнутому, обґрунтованому роз’ясненні іншим суб’єктам суспільства.

Перебороти юридичну колізію можна шляхом аналізу практики реалізації законів і оцінки застосування актів у цілому або їхніх окремих нормах. Дуже часто це робиться по запитах державних органів різних рівнів, по зверненнях суспільних об’єднань і громадян. Підставою для запитів і звернень є неясності в розумінні понять і термінів, окремих норм, різні позиції у відношенні сфер їхнього застосування, кола суб’єктів, на яких поширюється їхня дія. Суперечливі дії державних органів і організацій також дають привід звертатися за офіційною оцінкою нормативного акта.

У залежності від юридичних наслідків, до яких призводить роз’яснення, розрізняють неофіційне і офіційне тлумачення.

Неофіційне тлумачення — це роз’яснення норм права, яке дається не уповноваженими суб’єктами, й тому позбавлене юридичної сили і не може викликати юридичних наслідків. Сила та значення неофіційного тлумачення — у переконаності, обґрунтованості, науковості, в авторитеті тих суб’єктів, якими воно дається. Воно може виражатися в усній або письмовій формі.

Офіційне тлумачення — різновид тлумачення, який здійснюється уповноваженими на те суб’єктами — державними органами, посадовими особами та закріплюється в спеціальному акті, що має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права.

На думку Д. Михайловича, важливим засобом забезпечення адекватного розуміння і застосування законодавчих актів є офіційне тлумачення закону. Встановлюючи справжній зміст нормативного припису, суб’єкт офіційного тлумачення усуває перекоси юридичної практики, забезпечує стабільність урегульованих правом суспільних відносин, єдність законності і правопорядку [ 5 ].

Можна виділити такі види офіційного нормативного тлумачення, зокрема, як автентичне, легальне, відомче.

Автентичне тлумачення проводиться тим органом, який створив цю норму права. Воно є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст. Він робить це в межах своєї компетенції. Суб’єктом такого тлумачення може бути, наприклад Верховної Рада України. Проте, норми згідно з якими Верховна Рада має право тлумачити закони не увійшли до нового Регламенту Верховної Ради України, що затверджений Постановою Верховної Ради України від 16 березня 2006 року N 3547-IV.

При цьому, згідно з попередньою редакцією Регламенту, Верховна Рада мала право здійснювати тлумачення чинних законів, їх окремих положень, що мали нормативний характер. Про тлумачення закону чи його окремих положень Верховна Рада приймала постанову.

На сьогоднішній день, згідно з частиною третьою статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз’яснення щодо застосування положень законів України. Такі роз’яснення не мають статусу офіційного тлумачення.

У випадку легального тлумачення правових норм воно дається спеціально на те уповноваженим органом. На Конституційний Суд України відповідно до Конституції України покладено обов’язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів, зокрема актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України (ст. 147,150).

Як відзначає А. Заєць, особливе значення для законотворчого процесу має конституційне тлумачення, оскільки принципи і норми, закріплені в Основному Законі, слугують основою для всього чинного законодавства. Тлумачення правових норм має місце і при пропаганді права, і в інших випадках. Отже, тлумачення має значення для всіх сторін правової діяльності. Зокрема, тлумачення права можна охарактеризувати як особливу юридичну діяльність, що здійснюється суб’єктами права з метою правильного розуміння і застосування приписів правових норм [ 6 ].

За твердженням М. Селівона, Конституційний Суд України слугує зміцненню конституційного ладу, формуванню та розвитку правової держави, демократизації суспільства, утвердженню законності в правотворчості та правозастосуванні. Він є відносно самостійною, хоча і невід’ємною, частиною державного механізму. Будучи найважливішим засобом гарантування верховенства Конституції, Конституційний Суд України забезпечує у розглянутих ним справах неухильне виконання її положень усіма органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що сприяє стабільності Основного Закону держави та впливає і на стабільність суспільного життя. Своїми правовими позиціями Конституційний Суд України формує правосвідомість у суспільстві, сприяє розумінню таких важливих правових цінностей, як верховенство права та закладений у ньому принцип справедливості [ 7 ].

Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення.

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з’ясуванні або роз’ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України.

Підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

У резолютивній частині висновку Конституційного Суду України офіційно тлумачаться положення Конституції України та законів України, щодо яких було подано конституційне подання чи конституційне звернення.

У разі якщо при тлумаченні Закону України (його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд України у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього Закону (його окремих положень).

Висновки, які закладені в правових позиціях Конституційного Суду, мають глибоко правову основу і набувають правової якості обов’язковості в силу статусу і авторитету Конституційного Суду України.

Позиція Конституційного Суду обґрунтована теоретично і юридично, нагадує пропозицію науки по удосконаленню законодавства. Вона завжди конкретна за предметом, пов’язаним з ініційованим питанням, яке потребує втручання органу судової влади, специфічна за своєю формою (рішення, висновок, ухвала Конституційного Суду) і має офіційний характер. Але при цьому Конституційний Суд не бачить, на відміну від законодавця, нових правил, а це означає, що Конституційний Суд не створює прямих джерел права.

Орган конституційного контролю виробляє скоріше теоретичну конструкцію використання потенціалу законодавця для подолання правової суперечності змісту тієї чи іншої норми, умов і порядку її застосування, неясності правової ситуації у зв’язку з питаннями, які вирішуються, або з колізією, яка розглядається. Але така роль Конституційного Суду не може ставити його ні вище Конституції, ані вище Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу, і тому це орган держави з особливим статусом конституційного правосуддя.

Наприклад, 9 липня 1998 року Конституційний Суд України за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України, за яким сфера застосування контрактної форми трудового договору визначається законодавством (справу про тлумачення терміна "законодавство"). "Київська міська рада професійних спілок вважає, – говориться в рішенні Конституційного Суду України, – що поняттям "законодавство" охоплюються лише закони, а тому тільки ними повинна встановлюватися сфера застосування контракту. На практиці контрактна форма трудового договору часто впроваджується підзаконними актами, чим, на думку суб’єкта звернення, порушуються конституційні права громадян на працю". У цьому випадку, робить висновок Конституційний Суд України, треба брати до уваги як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти, що є складовою частиною законодавства України, а також чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Розглядаючи відомче тлумачення слід зазначити, що воно здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли дається офіційна відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування та застосування окремих положень нормативних актів. Його сила обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства.

Необхідно відмітити роз’яснення центральних органів виконавчої влади, які надаються на запити державних органів, підприємств та організацій, громадян.

Зокрема, відповідно до пункту 13 частини другої статті 64 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов’язана надавати безоплатно страхувальникам і застрахованим особам в усній та письмовій формі, а також через засоби масової інформації консультації з питань застосування законодавства про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, роз’яснювати їхні права, обов’язки і відповідальність, порядок сплати страхових внесків, заповнення звітності та інші питання відповідно до цього Закону.

Також, роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків також є одним із завдань органів державної податкової служби (абзац шостий статті 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні").

Роз’яснення надається у разі, коли нормою закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або нормами різних законів чи різних нормативно-правових актів припускається неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого може бути прийняте рішення як на користь платника податків, так і на користь контролюючого органу.

При цьому, згідно з підпунктом "г" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове роз’яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз’ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз’яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз’ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз’яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз’ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз’яснення не має сили нормативно-правового акта.

Слід зазначити, що податкові роз’яснення носять лише роз’яснювальний, інформаційний характер та не повинні містити нових правових норм.

Нажаль, часто виникають ситуації, коли роз’ясненнями законодавства встановлюються нові правові норми, і як наслідок створюють нові правові суперечності. Такі роз’яснення законодавства є нечинними і підлягають відкликанню з місць застосування та скасуванню органом, який його видав.

Крім того, у разі коли суд визнав роз’яснення недійсним, контролюючі та інші державні органи, які його видали зобов’язані привести таке роз’яснення у відповідність до законодавства або скасувати відповідне роз’яснення.

Провідну роль у роз’ясненні законодавства здійснює Міністерство юстиції України. Так, відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97, Мін’юст України відповідно до покладених на нього завдань дає роз’яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам і організаціям.

Відзначимо також, що право на отримання роз’яснень законодавства мають усі громадяни України відповідно до Закону України „Про звернення громадян", статтею 1 якого, зокрема передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що без глибокого розуміння змісту норм права неможлива їх ефективна реалізація, систематизація, формування правової культури та правосвідомості, розроблення та прийняття нових норм. Проте з’ясування дійсного змісту правової норми лише простим ознайомленням з її текстом є неможливим. Це зумовлено особливостями самих норм права, формами їх функціонування та зовнішнього виразу. Дослідження цих особливостей і форм, а також розкриття змісту норми обов’язково вимагає використання засобів тлумачення норм права. Саме тлумачення забезпечує процес і результати з’ясування та роз’яснення змісту правових норм. Важливе значення має також єдність розуміння і реалізації норм у суспільстві, що відбивається на стані законності в державі і досягається завдяки тлумаченню. Зазначеного можна досягти шляхом роз’яснення суб’єктам дійсного змісту норм права, тих ідей і понять, що закладені законодавцем.

У кінцевому рахунку тлумачення та роз’яснення як юридична діяльність є запорукою забезпечення законності та підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки українське законодавство ґрунтовно оновилось, у ньому з’явилися нові норми і навіть галузі права. Правотворчість сьогодні здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни та конструкції, цілком інший тип регулювання. У законодавчій практиці ширше використовується зарубіжний досвід. У цих умовах тлумачення і повинно відігравати свою місію як важливий інструмент пізнання, реалізації й удосконалення права.

Крім того, значущість проблеми тлумачення та роз’яснення норм права за сучасних умов підвищується додатковими підставами зовнішнього і внутрішнього характеру. Неймовірно малою здається кількість у системі сучасного законодавства систематизованих нормативно-правових актів. Це свідчить, насамперед, про суттєву неструктурованість та неузгодженість законодавства України. Структурна недовершеність законодавства підсилюється недоліками української правової системи. В першу чергу, це стосується низького рівня законодавчої техніки. Верховній Раді України з постійно зростаючими вимогами до правотворчої роботи не завжди вдається ефективно врегульовувати суспільні відносини, що динамічно розвиваються. Вади законодавчої техніки, помножені на недостатню розмежованість функцій і повноважень органів державної влади, зумовлюють прийняття і дію надмірної кількості підзаконних нормативних актів, які часто вносять у правове регулювання зайві суперечності, ускладнення, неясності тощо.

В свою чергу, недосконалість правової надбудови українського суспільства разом з її класичними ознаками та особливостями підносять актуальність проблеми тлумачення норм права на якісно новий рівень. Саме використання тлумачення, його методології й принципів дозволяє адекватно усвідомлювати зміст правових норм, забезпечує їх ефективну реалізацію та усуває суперечності, зміцнює законність, стає своєрідним містком до впровадження нової правової системи, культури у суспільстві та побудови правової держави.




Список використаних джерел:

1. Матузов Н.И. Коллизия в праве: причины, виды и способы разрешения // Правоведение. – 2000. – № 5 – с. 225-244.

2. Онищук М.В. Колізії у законодавстві України: причини та шляхи подолання. - Правова держава. - Вип.7. - К., 1996. - с. 99.

3. Тодика Ю. Способи тлумачення конституції і законів України Конституційним судом // Вісник академії правових наук України. — 2001. — № 2. — с. 52.

4. Власов Ю.Л. Роль тлумачення в забезпеченні законності // Щорічник наукових праць „Правова держава" № 14 Київ. - 2003. - с. 57-58.

5. Михайлович Д. М. Офіційне тлумачення закону: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національний ун-т внутрішніх справ. — Х., 2003. — с. 3.

6. Заєць А.Г. Тлумачення норм права - спеціальний вид юридичної діяльності // Збірник наукових праць „Держава і право" № 28 Київ. - 2005. – с. 86.

7. Селівон М. Конституційний суд України: дев’ятиріччя діяльності // Вісник Конституційного Суду України. – 2005. – № 4. – с. 16.


Головний спеціаліст
Департаменту фінансового законодавства
Майстренко Олександр Віталійович