(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

Правові гарантії незалежної діяльності журналістів в Україні

Я боюся трьох часописів більше за сотню багнетів
Наполеон Бонапарт (1800)

Сьогодні питання правового забезпечення гарантії незалежної діяльності журналістів постає актуальним як ніколи раніше.

Водночас, багато хто вважає, що вітчизняне законодавство, яке регулює суспільні відносини в інформаційній галузі, досить надійно захищає основні демократичні свободи громадян України.

Загальновідомо, що однією з найважливіших складових, які засвідчують авторитет тієї чи іншої країни, є інформаційний потенціал, стан свободи слова та розвитку засобів масової інформації. Не остання роль в цьому належить гарантіям незалежної діяльності журналістів.

Мета статті – висвітлення проблеми необхідності вдосконалення організаційно-правового забезпечення незалежної діяльності журналістів та визначення шляхів її вирішення.

Дослідження питання необхідно почати з визначення поняття журналіст.

Абзацом п’ятим пункту „в” частини першої статті 1 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” визначено, що журналіст - творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов’язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) - відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України.

Професійні назви службових посад (роботи) журналістів включаються до державного класифікатора професій України, тарифно-кваліфікаційні характеристики цих посад (роботи) - до нормативного акта, який призначається для державного регулювання оплати та охорони праці.

Слід зазначити, що діяльності журналістів притаманні такі специфічні риси та умови журналістської діяльності, як: творчий характер, інтенсивність інтелектуальної праці, її нерегульована тривалість за умов жорсткої регламентації редакційного і технологічного циклу підготовки та випуску видань і програм; суспільно впливове за наслідками значення роботи, висока соціальна відповідальність за свою працю та її результати; постійно значне морально-психологічне навантаження і напруженість, виконання службових обов’язків і реалізація творчих планів у стресових ситуаціях; систематичне перебування у відрядженнях та роз’їздах, включаючи відрядження до місць надзвичайних подій, професійна творча діяльність в екстремальних умовах, виконання спеціальних завдань з ризиком для здоров’я і життя; необхідність здійснювати власний творчий пошук нової потрібної інформації та її джерел, наявність об’єктивних і суб’єктивних труднощів та перешкод у добуванні інформації; прояви морально-психологічного тиску, погрози та безпосередні загрозливі дії проти журналіста у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків.

Попит на професію журналіст постійно зростає. Так буде й надалі, оскільки ми живемо в добу бурхливого розвитку інформаційних технологій [1, 17].

Правові засади діяльності журналістів встановлені Конституцією України, Законами України „Про інформацію”, „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про телебачення і радіомовлення”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” та іншими нормативно-правовими актами.

Якщо розглянемо законодавчу базу, яка регулює інформаційну сферу, маємо констатувати, що законодавець у декількох законах передбачив норми, які захищають права як звичайних громадян, так і професійних журналістів від посягань на свободу висловлювання думок, отримання інформації, від переслідування за висловлювання ідей. Тобто передбачив, що в нашому недосконалому світі ці права можуть порушуватися [2, 87]. Норми права не завжди можуть захистити журналістів від наслідків добровільного прийняття рішення, від ризику, на який вони йдуть за власною ініціативою [3, 20].

Треба сказати, що цензура в Україні заборонена (статті 15 Конституції України).

Разом з цим, свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

Згідно зі статтею 2 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” держава гарантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих засобів масової інформації, запобігає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції. Заходи, спрямовані на забезпечення економічної підтримки діяльності друкованих засобів масової інформації, та органи державної виконавчої влади, які здійснюють цю підтримку, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Необхідність додаткового правового забезпечення незалежної діяльності журналістів викликана їх роллю в забезпеченні конституційного права громадян на інформацію.

Свобода засобів масової інформації, зокрема, журналістів, які працюють в них, є істотним компонентом свободи вираження поглядів та свободи інформації. Міжнародні установи, які тлумачать та застосовують договори про права людини, наголосили на взаємозв’язку між свободою засобів масової інформації та свободою вираження поглядів [4, 42]. Свобода преси не може існувати без журналістів, які б мали солідну професійну освіту й етичну освіту. Незалежно від того, чи інформація передається у друкованій формі, шляхом трансляції чи мережею Інтернет, їй не обійтися без високопрофесійних журналістів [5, 6]. Проте, журналісти раз у раз зазнають різного роду втручань у свою професійну діяльність.

У зв’язку з цим, чинним законодавством встановлено правову відповідальність за посягання на життя і здоров’я журналіста, інші дії проти нього.

Підстави відповідальності за порушення законодавства про пресу передбачені статтею 41 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”.

Статтею 5 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” встановлено, що цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється.

Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач.

Не вмотивоване законодавством України втручання органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, громадських чи релігійних об’єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності телерадіоорганізацій не допускається.

Статтею 17 цього ж Закону встановлено відповідальність за посягання на життя і здоров’я журналіста, інші дії проти нього та відповідальність журналіста за завдану ним моральну (немайнову) шкоду

Так, відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв’язку з виконанням ним професійних обов’язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується в своїй роботі.

У разі відшкодування, відповідно до Цивільного кодексу України, журналістом і засобом масової інформації заподіяної ними моральної (немайнової) шкоди на них покладається солідарна відповідальність з урахуванням міри вини кожного.

У разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації. Суд враховує наслідки використання позивачем можливостей позасудового, зокрема досудового, спростування неправдивих відомостей, відстоювання його честі і гідності, ділової репутації та врегулювання спору в цілому. З урахуванням зазначених обставин суд вправі відмовити у відшкодуванні моральної шкоди.

Одночасно, статтею 171 Кримінального кодексу встановлено відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Такі діяння карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, - карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Одночасно, необхідно зазначити, що відповідно до статті 471 Закону України „Про інформацію” ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.

Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, „Про телебачення і радіомовлення”, „Про інформаційні агентства” та „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

Водночас, підкреслюємо, що сьогодні відповідними центральними органами виконавчої влади постійно здійснюється робота щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері захисту професійної діяльності журналістів.

Треба зазначити, що Україна взяла на себе зобов’язання посилювати гарантії свободи слова, у тому числі свободу преси та вільного доступу до інформації. З цією метою у 2006 році Україна зміцнюватиме чинне законодавство у сфері захисту професійної діяльності журналістів та забезпечення свободи інформації, а також гарантуватиме його повне впровадження. (Резолюція 1003 (1993) Про етичні принципи журналістики, Рекомендація № R (96)4 „Про захист журналістів за умови конфліктів і тиску”, Рекомендація 1506 (2001) Свобода вираження поглядів й інформації, Рекомендація 1589 (2003) Свобода вираження поглядів у ЗМІ в Європі).

Пунктом 3 Указу Президента України від 20 січня 2006 року № 39 “Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи” передбачено підготувати та подати в установленому порядку Кабінету Міністрів України для наступного внесення на розгляд Верховної Ради України проект Закону про обмеження впливу органів державної влади та органів місцевого самоврядування на друковані засоби масової інформації (до підпункту 12.4 Резолюції ПАРЄ № 1466, яким рекомендовано розпочати роздержавлення друкованих засобів масової інформації, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування).

Так, на виконання вказаного Указу Президента України Міністерством юстиції підготовлений проект Закону України „Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації”, який містить норму щодо забезпечення соціальних гарантій журналістів друкованих засобів масової інформації, що мають реформуватись. Відповідно до положень проекту Закону журналістам реформованих державних та комунальних друкованих засобів масової інформації, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, та мають не менше 15 років стажу на посадах журналістів у державних і комунальних друкованих засобах масової інформації, стаж роботи в яких зараховується до стажу державної служби, при нарахуванні пенсії застосовуються норми, методика та порядок нарахування пенсії державному службовцю.

При розробці відповідного проекту Закону було проаналізовано законодавство та досвід реформування друкованих засобів масової інформації таких країн, як: Польща, Литва, Латвія, Естонія, тощо. При цьому, слід відмітити, що в цих країнах спеціальних законів, присвячених цьому питанню, немає. Правове регулювання цих відносин регулюється загальними нормами антимонопольного та інформаційного законодавства.

Наслідком прийняття Закону стане здійснення заходів щодо створення економічно незалежних друкованих засобів масової інформації, належних умов їх діяльності, що сприятиме покращенню інформаційного забезпечення громадян України.

Разом з цим, треба зазначити, що Державним комітетом з питань телебачення і радіомовлення України разом з Національною спілкою журналістів України, яка є національною всеукраїнською творчою спілкою як суб’єкт творчої діяльності, що об’єднує професійних творчих працівників - журналістів та інших працівників засобів масової інформації, які професійно займаються журналістикою, публіцистичною діяльністю, розроблено проект Закону України „Про захист професійної діяльності журналістів”. Аналогічний, проект Закону від 27 лютого 2006 року внесено до Верховної Ради України народним депутатом України В. І. Надрагою (в/о 104) (проект. № 9175).

Враховуючи наведене, вітчизняним законодавством належним чином врегульовано засади діяльності журналістів. Важливими є положення Закону України „Про інформацію”, згідно з якими ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень та положення Кримінального кодексу України, якими передбачено відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Літературні джерела

  1. Суспільство, засоби масової інформації, влада: свобода слова і цензура в Україні. Матеріали парламентських слухань у Верховній раді України 4 грудня 2002 року.-К.: Парламентське видавництво.-2003.- 91 с.
  2. І.С. Чиж. Україна: шлях до інформаційного суспільства.-К: Вид-во “Либідь”, 2004.- 286 с.
  3. Ганс-Петер Гассер, Ален Моду. Международное гуманитарное право и деятельность журналистов//Публикации Международного комитета красного креста.-1994.-24 с.
  4. Закони та практика ЗМІ в Україні/Харківська правозахисна група.-Харків: Фоліо, 2002.- 128 с.
  5. Посібник з питань свободи вираження/ За ред. О.Левчук. - К.: IrexПроМедіаУкраїна, 1999.-218 с.

Головний спеціаліст
Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства
Г.М. Красноступ