(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

03.03.2007. Дві людини – три посади або Корпоративна замкнутість суддів (Правовий тиждень)

Після повернення у листопаді Олександра Лавриновича в крісло міністра юстиції відбулося чимало змін у структурі Міністерства, головним з яких стало повернення ДВС до складу Мін’юсту. Отже, сто днів у влади, час підбити підсумки та зробити певні висновки. Проте в розмові з міністром йшлося не стільки про підсумки роботи Міністерства за відповідний період (погодьтеся, що сто днів – занадто малий час для ґрунтовних реформ та відчутних результатів), скільки про бачення головним юристом країни проблем, що нині турбують не лише юридичну громадськість, а й пересічного українця, адже від них безпосередньо залежать його права. Це й питання доступу до правосуддя, своєчасне виконання судових рішень, діяльність нотаріусів, питання функціонування органів ДВС тощо.

– Пане Олександре, деякі депутати неодноразово наголошували, що із підпорядкуванням ДВС Мін’юсту ця служба не виконуватиме рішення суду, які, скажімо, стосуватимуться виконавчої гілки влади, мовляв, вона під її «крилом»? У зв’язку з цим лунали пропозиції підпорядкувати ДВС судовій гілці влади, адже характер функцій цієї служби та її діяльність підпорядковані виконанню завдань, які стоять саме перед судовою владою. Ваша думка з цього приводу?

– Гадаю, що коментувати подібні висловлювання у даному випадку не має сенсу, адже якщо так мислити, то в країні не функціонуватиме жодна структура, бо вона завжди буде знаходитися під чиїмось крилом. У тому числі, слідуючи такій логіці, проти інтересів жодного судді ніколи не може бути винесено судове рішення чи вирок. Функція виконання судових рішень взагалі не притаманна судовій гілці влади. До речі, у континентальній Європі немає жодної держави, де б виконання судових рішень організовувалося структурою, яка б знаходилася поза межами юстиції. Ще раз наголошую – суд має займатися правосуддям, а не організовувати виконання судових рішень, виконавчих написів нотаріусів та службових осіб, які мають право на укладання подібних написів!

– Яким чином у результаті підпорядкування ДВС зміниться якість роботи цієї служби? Які для цього передбачені дієві механізми, зокрема, щодо боротьби із корупцією?

– Державна виконавча служба доволі складно вибудовувалася, адже до її створення у складі суду існували судові виконавці. Враховуючи економічні реалії, що мали місце на той момент у державі, державні виконавці вже були не в змозі виконати судові рішення. В Україні потроху насувався колапс із виконанням рішень судів. Саме ця ситуація стала приводом для створення ДВС. Нині першочерговим завданням Державної виконавчої служби має стати адекватне реагування на ті проблеми та виклики, які виникають у суспільстві. Особливої уваги за таких умов потребує, поза сумнівом, економічний розвиток держави.

Безумовно, правові норми, які регламентували виконавче провадження, виписані 8-10 років тому, є абсолютно недосконалими, а часом і «нежиттєздатними» за сучасних економічних та правових умов. З іншого боку, доволі важко уявити абсолютно досконалі правові норми. Вирішуючи поточні правові проблеми, можна не врахувати певних нюансів. Пам’ятаю, як свого часу в сесійній залі ВР знайшла підтримку пропозиція внесення змін до ГПК щодо можливості винесення ухвал суду про забезпечення позову до початку розгляду справи. В ті часи, наприклад, ніхто не міг передбачити, що ця норма стане зброєю масового ураження, і почне використовуватися проти економіки України. Нині саме ця пропозиція стала основою всього рейдерства в Україні.

Щодо корупції у лавах ДВС, слід констатувати реальність цієї проблеми, і законодавчо створені умови безконтрольності в діяльності державної виконавчої служби сприяли негативним процесам. Бо ж коли є спокуса, тоді є і стовідсоткова гарантія, що у багатьох випадках ймовірність її реалізації значно зростає.

– Можливо, дієвим стане механізм запровадження приватної виконавчої служби, яка стане своєрідним подразником для ДВС? Як ви особисто ставитися до запровадження інституту приватних виконавців в Україні?

– Приватна виконавча служба може стати доповненням ДВС, і в жодному разі не є альтернативою виконавчій службі. Подібна практика існує в деяких країнах Європи, то чому б не спробувати запровадити її в Україні? Особисто я до цього ставлюся позитивно. До того ж це допоможе розвантажити роботу ДВС. Проте до цього нововведення слід підходити обережно та поступово. Певна річ, що формування цих приватних структур має супроводжуватися одночасно із запровадженням контролю фахового рівня, якості роботи і відповідальності за власну діяльність. Подібний шлях ми пройшли із нотаріатом. Отже, за ДВС, як і у випадку з державним нотаріусом (спадкові справи. – Ред.), лишатиметься певна категорія справ, наприклад, рішення зобов’язального характеру, стягнення аліментів, які не можна буде передавати на виконання приватній виконавчій службі.

– Ви неодноразово наголошували, що за останній рік нотаріат в Україні став однією з проблемних ланок діяльності Міністерства юстиції. В чому полягають складнощі в діяльності нотаріату, окрім, звичайно, ситуації, за якої нотаріусів змусили перебрати на себе не властиві їм податкові функції?

– Те, що нотаріусів примусили виконувати невластиві їм податкові функції – один бік проблеми, проте не головний. Справа в тому, що зі збільшенням кількості приватних нотаріусів жодним чином не поліпшувався контроль за їх діяльністю. У свою чергу, відсутність належного контролю призвела до ситуації, коли почали проявлятися негативні тенденції щодо порушень з боку приватних нотаріусів. З початку цього року ми вже маємо вісім кримінальних справ, сотні протоколів про адміністративні правопорушення, тисячі скарг з боку громадян на діяльність приватних нотаріусів. Отже, тенденція загрозлива і з часом може призвести до певних проблем. Окрім того, останнім часом спостерігалося заниження вимог до осіб, які отримали право на зайняття нотаріальною діяльністю. Траплялися зловживання з реєстрацією нотаріальної діяльності, тобто штучне квотування чисельності приватних нотарів спричинило певні корупційні діяння тощо. Дійшли до того, що деякі нотаріуси нині відмовляються вчиняти певні нотаріальні дії, зосередивши свою увагу на більш «прибуткових», маючи при цьому власне обмежене коло клієнтів. Поза сумнівом, так не повинно бути. Таким чином, ці та багато інших проблем у діяльності нотаріату потребують свого розв’язання. З цією метою Міністерству юстиції на даному етапі вдалося зробити дві важливі речі. По-перше, підготувати зміни до Закону «Про нотаріат», якими пропонується повністю урівняти в правах та обов’язках державних та приватних нотаріусів. По друге, зняти квотування чисельності нотарів як явище. З цих ініціатив випливають й інші додаткові норми щодо контролю діяльності нотаріусів, вимоги до нотаріальних контор, збільшення терміну стажування, більш прискіпливе ставлення до іспитів тощо. До речі, іспити нотаріуси складатимуть тричі. Перший іспит проводитиметься до початку стажування, другий – після стажування, який складатиметься з двох етапів – тестування та власне іспиту. Така система має забезпечити дієвий механізм відбору осіб, які справді достойні представляти професію нотаря. Запровадження минулого року окремих елементів цього механізму вже показало, що дві третини претендентів були не готові до самостійної нотаріальної діяльності.

– В адвокатському середовищі точиться чимало розмов щодо доступу до професії адвоката. На вашу думку, він має бути вільним, або мати певні обмеження, як із нотаріатом?

– На моє переконання, він має бути вільним, але з обов’язковим підтвердженням професійного рівня особи, яка виявила бажання опанувати цю складну професію. Ці ж вимоги стосуються й нотаріальної професії. Тобто я проти обмеження доступу до адвокатської професії, але за жорсткий контроль кваліфікаційного рівня тієї особи, яка прагне стати адвокатом.

– Останнім часом у пресі чомусь зовсім не згадується процес адаптації українського законодавства до норм та правил ЄС. Яка ситуація в цій ланці діяльності Мін’юсту? Над чим нині працюють фахівці?

– Це не так, адже за останній місяць було проведено кілька заходів, в тому числі засідання Національної координаційної ради з питань адаптації законодавства під головуванням прем’єр-міністра, де було затверджено проект урядового звіту з цього питання, що буде представлений у парламенті, та план адаптації українського законодавства на 2007 р. Над цим нині працюють наші фахівці.

– Тема судової реформи – найактуальніша за останній рік. Зрозуміло, що проведення масштабних змін усередині судової влади, – річ дуже серйозна та ґрунтовна, однак, що, на вашу думку, потребує першочергового реформування?

– На мій погляд, слід продовжувати курс реформ та виправляти помилки. Ми маємо припинити дискусії щодо судоустрою та структури судів в Україні. Адже не зовсім здоровою, на мою думку, є ситуація, за якої ми з 1991 р. й дотепер продовжуємо цю дискусії, попри те, що Конституція вже давно визначила це питання. Необхідно поставити крапку в цій дискусії, натомість відповісти на інше запитання: чи існуватиме в Україні мережа спеціалізованих судів? Якщо вона існуватиме, то який матиме вигляд? Чи виокремлюємо ми касаційну інстанцію з кримінальних та цивільних справ з Верховного Суду, чи ні? Ці та багато інших питань необхідно вирішити, а вже потім чітко вибудовувати структуру, передбачати певну процедуру в процесуальних кодексах тощо. Водночас, слід змінити правила доступу до суддівської професії, адже нинішній професійний рівень суддів в Україні не відрізняється своєю якістю від інших юридичних професій, а іноді є гіршим. Це – велика загроза. Також потрібно припинити практику, за якою на посаду судді претендує одна особа, або два претенденти на три місця. І це при тому, що тих, хто бажає бути суддями в Україні, абсолютно не бракує. Отже, з одного боку, необхідні жорсткі кваліфікаційні вимоги та відбір на посаду судді на конкурсній основі. З іншого боку, – потрібно запровадити дієвий механізм контролю за сумлінністю суддів. Йдеться, насамперед, про дисциплінарні провадження, а також припинення практики корпоративної замкнутості в цих справах, яка культивує безкарність судді.