(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

22.03.2007. Валерія Лутковська: „Ми зацікавлені в тому, щоб підняти імідж України...” (Адвокатура)

Валерія Володимирівно! Розкажіть, будь ласка, про становлення Вашої професійної кар’єри!

Воно було випадковим. У дитинстві мріяла бути вчителем у школі. Тому і першу свою освіту отримала (як і моя мати) – викладач російської мови і літератури. Почала свій трудовий шлях зі школи, яку згадую як найкращі часи у своєму житті. Але потім я вирішила змінити своє життя і пов’язати його не лише зі школою. Я почала працювати в Міністерстві юстиції на посаді спеціаліста І категорії Управління Міжнародного співробітництва та правової допомоги. На той момент юридичної освіти я не мала. І лише закінчивши Національну академію внутрішніх справ, почала вважати себе повноправним працівником Міністерства юстиції. Оскільки і зараз вважаю, що в головному юридичному відомстві держави повинні працювати люди з вищою юридичною освітою. Саме в Міністерстві юстиції і почався мій кар’єрний ріст.

Ви координуєте та контролюєте діяльність Департаменту міжнародного співробітництва. У зв’язку з цим, чи багато проблем із забезпеченням міжнародного правового співробітництва України з іншими державами?

Я б не сказала, що проблем багато. Якраз це одне з небагатьох питань, яке на сьогоднішній момент або вирішено, або перебуває на стадії вирішення. Це ті питання, в яких ми маємо певний прогрес. Україна є членом перемовин з багатьох міжнародних Конвенцій в галузі міжнародно-правової допомоги з цивільних і кримінальних справ. Наша держава виступає стороною багатьох Конвенцій Гаазької конференції, має досить багато двосторонніх договорів про правову допомогу в кримінальних, цивільних, сімейних справах з багатьма державами світу. Зараз питання полягає саме не в тому, щоб забезпечити співробітництво в цій сфері, а в тому, щоб воно ефективно працювало.

Назвіть, будь ласка, основні напрямки адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Ці напрямки визначені в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами. В цій Угоді визначені основні напрямки, в яких Україна має адаптувати своє судове законодавство до законодавства ЄС. Зрозуміло, що є певні проблеми в цьому питанні, але це проблеми, які просто підлягають вирішенню. До цього треба звикнути. Ми зараз маємо не просто приймати власне законодавство, яке б вирішувало національні проблеми, ми взяли на себе певні зобов’язання і маємо певні прагнення, тому відповідно повинні адаптувати його до Європейських стандартів. Україні треба все зробити для того, щоб було виконано взяте нею зобов’язання.

У чому полягають проблеми представництва інтересів держави в Європейському суді з прав людини?

Важко назвати одну проблему, адже таких проблем багато. Україна, ратифікувавши і визнавши обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини, взяла на себе певні повноваження відповідно до Європейської Конвенції про захист прав і свобод людини. Наша держава зараз дуже зацікавлена в тому, щоб кількість звернень до ЄС обмежилася. Я не вважаю, що кількість звернень є чимось жахливим для України і це означає, що ми брутально порушуємо права людини, але кожна держава повинна бути зацікавлена в тому, щоб кількість звернень зменшувалася. В чому полягають шляхи вирішення цієї проблеми? Або в тому, щоб покращити наше національне законодавство, або в тому, щоб покращити практику його застосування. Щодо практики, то тут ми нічого зробити не можемо, бо практика – це фактично є рішення суду. Оскільки як представники виконавчої гілки влади не можемо впливати на судові рішення, то відповідно все це залишається за Верховним Судом, за судами взагалі і ми не можемо якимось чином втручатися в цей процес. Ми можемо лише спробувати представити позицію Європейського Суду ВСУ, і тоді останній буде впливати на суди нижчих ланок. А що стосується законодавства, тут ми можемо зробити багато. Провести експертизу на предмет відповідності Конвенції, моніторинг рішень Європейського Суду. Зараз намагаємося відпрацювати механізм. Сподіваємося, що він виправдає наші сподівання. Вже практично протягом року з 23 лютого 2006 року чинний Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" і відповідно до цього законом Міністерство Юстиції України здійснює експертизу всіх проектів нормативних актів – не лише законів, а й проектів відомчих нормативних актів, проектів Постанов Кабінету Міністрів на предмет їх відповідності практиці Європейського Суду з прав людини. Сподіваємося, що це принесе певний результат. Держава повинна сприяти тому, щоб громадяни всі проблеми вирішували на національному рівні і завдяки національному законодавству. Таким чином, зростає і престиж держави, а з іншого боку потрібно пам’ятати, що Європейський Суд – це дуже цікава інстанція, яка може на досить високому експертному рівні провести певний аналіз наших проблем і дати нам експертний висновок, який може стати підставою для внесення змін до законодавства (можливо кардинальних). Дуже шкода, що сьогодні Європейський Суд буквально завалений абсолютно ідентичними скаргами, які в принципі вже вирішені і спонукали нас до того, що ми зараз маємо розробляти якесь інше законодавство. Якщо порівняти справи по Великобританії і по Україні, то в нашій державі в основному, однакові справи, аналогічні, справи-клони, а по Великобританії дуже цікаві справи (трансплантація яйцеклітин, справи про те, чи має право засуджений одружитися, мати сім’ю на волі і т. ін.). Це унікальні справи і саме їх має розглядати Європейський Суд, наслідки можуть мати значення для всієї Європи.

Ми зацікавлені в тому, щоб менше платити за скарги, і в тому, щоб підняти імідж України і розвантажити Суд для більш цікавих справ.

Які справи є найбільш характерними щодо України в Європейському Суді з прав людини?

Це справи про тривалість провадження з моменту оголошення обвинувачення, або з моменту затримання особи і до моменту винесення вироку у справі; судовий розгляд справи з моменту подання позову і до моменту винесення остаточного рішення у справі (Верховним Судом).

Є проблеми і у виконанні судових рішень, особливо там, де другою стороною (боржником) виступає державне підприємство, яке знаходиться в стані банкрутства, ліквідації, або вже ліквідоване, а ліквідатор невідомо де перебуває.

Це саме стосується і не виплати заробітної плати вчителям. Стаття 57 Закону України "Про оплату праці" довгий час не фінансувалася, отже, не виконувалися і рішення у справах. Перші справи, які розглянув Європейський Суд з цього приводу Півень, Жовнер проти України. В них держава відповідала за невиконання рішення в одній справі 300, у другій 800 гривень. Чотири роки (з 1998 – по 2002 рр.) ми не могли виконати такі смішні суми. Дуже часто невиконання рішень суду пов’язане з економічною ситуацією в державі. Тому такі рішення повторюються, вони не поодинокі. Вони не розвивають нашу правову систему, хоча саме цю мету переслідує Європейський Суду з прав людини. Ми намагаємося створити такий механізм, щоб люди не йшли одразу до цього органу, а на національному рівні могли вирішити всі свої проблеми. Прагнемо, щоб український суд зважав на всі критерії, які вироблені Європейським Судом, виносив рішення і найголовніше, щоб вони обов’язково виконувалися.

Ратифікація яких міжнародно-правових договорів запланована найближчим часом Україною?

"Про приєднання України до Статуту Міжнародного інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА)", "Про ратифікацію Договору між Україною та республікою Індія про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах", "Про ратифікацію Договору між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання", "Про ратифікацію Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб" та інші.

Як Ви вважаєте, яке місце повинна посідати адвокатура в українському суспільстві?

Я теж належу до великої спілки фахівців, які мають право називатися адвокатами. Маю Свідоцтво адвоката, проте зараз не маю права працювати адвокатом, оскільки перебуваю на державній службі.

У мене склалося таке враження (це моя особиста думка), що всіх адвокатів, (принаймні тих, хто себе так називає) можна розділити на дві великі категорії – адвокати, які "вирішують" справи, і адвокати, які справи виграють. Ті, хто виграють – це адвокати, які готують правові позиції, відстоюють їх у суді, працюють на благо свого клієнта. Відповідно коли вони працюють на високому фаховому рівні, то також розвивають і судову практику. Але є, на жаль, і такі адвокати, які навіть зі справою не ознайомляться перед тим як з’явитися в суд, бо вже домовилися про її вирішення. Це дуже знижує рівень довіри до адвокатури взагалі. Мені здається, що, перш за все, їй треба "очиститися" від тих, хто підриває фактично довіру до суду. На практиці, якщо подивитися на скарги, які приходять до Міністерства юстиції України, до Європейського Суду, то в них дуже часто мова йде про те, що рішення суду було куплене, заангажоване. Можливо це не так, скоріше за все не так, але загальне враження вже склалося і в 90 відсотків випадків саме завдяки адвокатам.

Я сама, на жаль, стикалася з такими клієнтами, яким я одразу відмовляла і з якими не працювала, бо вони приходили і одразу говорили: "Мені Ваші розумові зусилля не потрібні. Ви можете купити судове рішення? Ви можете гарантувати, що воно буде на мою користь?" Коли я казала, що не можу такого гарантувати, але що можу викласти правову позицію і захистити її у суді, а вже той повинен вирішувати, яка сторона права, то клієнти казали: "Ні, нас таке не влаштовує. Ми хочемо гарантії і за це готові заплатити".

Адвокатура повинна щось зробити, щоб таких людей в ній не було. І цей процес має проходити саме в середині тієї спільноти людей, які називають себе адвокатами. Це не зможе зробити хтось інший, наприклад, прокуратура, яка буде "хапати за хабар". Має це зробити сама адвокатура, вона повинна дбати про свій професійний рівень і відповідно – змінюватися!

Як Вам вдається поєднувати свою успішну професійну діяльність і особисте життя?

Зразковою мамою бути зараз значно простіше, тому що дочка виросла і вимагає набагато менше часу. Певні основи вже закладені, а виховувати в 16 років вже пізно.

Раніше було простіше. В мене було правило, навіть тоді коли я прийшла і почала займатися Європейським Судом. Якщо з 9 до 18 години не встигаєш виконати всі завдання, які лежать у тебе на столі, – поганий менеджмент. Після 18 я нікого не приймала і нічого не підписувала. На жаль, зараз так не виходить. Кількість роботи перевищує відведений час. Піти о 18 годині додому аж ніяк не виходить. Приходжу значно пізніше. Але зараз на роботі з’являється така кількість енергії і бажання щось зробити, що її вистачає і для дому. Звичайно і мої домашні мені допомагають, без них я б все встигнути не змогла б. З іншого боку вдома є ті позитивні емоції, які мені вкрай необхідні.

Дочка теж планує стати юристом. Вона зараз відвідує підготовчі курси Академії Адвокатури і починає обговорювати зі мною практичні юридичні питання. Вона бачить, як я повертаюся з роботи із сяючими очима, перед нею позитивний приклад. Я починаю розповідати, що мені сьогодні вдалося зробити, які зустрічі провести. У дочки (як і у мене) є так званий комплекс "відмінниці" – вона бажає бути першою у всьому. Це стає звичкою, і хочеться, щоб завжди так було. Проте всяке буває. Працюючи приватним адвокатом, у мене декілька разів були ситуації, коли я була абсолютно переконана у своїй правоті і нібито все довела до кінця, але рішення отримувала не на мою користь. Це досить важко пережити, бо я націлена на успіх, я в ньому переконана! Та завжди зі мною залишалася думка, що ще є апеляційна, касаційна інстанції. Можна ще боротися і треба йти до кінця. Мені здається, що дочка цього ще не вловила.