(044) 486–71–56 – Пряма телефонна лінія для допомоги жителям Автономної Республіки Крим, Донецької, Луганської областей та з питань діяльності Міністерства юстиції і підпорядкованих органів.         0–800–213–103 – телефонний номер системи безоплатної правової допомоги для людей, які зазнали кримінального або адміністративного переслідування. Дзвінки зі стаціонарних телефонів в межах України безкоштовні.         «Гаряча» телефонна лінія для працівників органів юстиції АР Крим. Звертатися можна за телефоном: (044) 486-71-56.         До уваги неурядових організацій, вищих навчальних закладів та інших установ! Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розроблено анкету для осіб, постраждалих внаслідок порушення їх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Російською Федерацією на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, а також у Донецькій та Луганській областях України, та методичні рекомендації для її заповнення.         До уваги осіб, які бажають звернутися до Європейського суду з прав людини! У зв'язку зі змінами, внесеними до Правила 47 Регламенту Європейського суду з прав людини, з 01 січня 2016 року було оновлено формуляр заяви та пояснювальну нотатку для його заповнення. З вказаними документами Ви можете ознайомитись у рубриці «Захист інтересів держави в Європейському суді» на офіційному сайті Міністерства юстиції України
Розпочав роботу новий сайт Міністерства юстиції України >>
Міністр юстиції України Петренко Павло Дмитрович
Петренко Павло Дмитрович
Міністр юстиції України

29.05.2007. Олександр Лавринович: «Мені відомо, що текст нової Конституції повертає президентсько-парламентську систему у більш жорсткій формі» (за метеріалами інформагенств)

Міністр юстиції Олександр Лавринович оцінює нинішню ситуацію політичної кризи доволі песимістично:

на його думку, відбувається нівелювання права як такого, проте вихід із кризи може бути тільки правовим. Він згоджується, що передувати цьому повинні політичні домовленості, але якщо вони не набудуть правових форм, буде створено небезпечний прецедент правового нігілізму.

Яким чином можна провести дострокові вибори у правовому полі? На думку Лавриновича, внесенням змін до Конституції, де буде передбачено повноваження парламенту саморозпускатися, або ж повний консенсус з приводу розпуску парламенту, й тоді депутати навмисно зроблять так, що Президент матиме право припинити його повноваження – наприклад, впродовж 30 днів не збиратимуться на пленарні засідання.

Слабке місце у цих сценаріях те ж, що й у довготривалих переговорах Президента й прем’єра, виснажливих й безрезультатних засіданнях робочої групи – питання дати проведення дострокових виборів. Лавринович каже, що реальність – це жовтень-листопад. Власне, про те ж уже не раз сказали і представники «голубів» Партії регіонів, й сам прем’єр.

Ще більш слабке місце у цих «дорожних картах» - власне самі домовленості, можливість досягнення компромісу.

«Главред» вів розмову з міністром напередодні гарячих подій, які закрутилися після звернення Президента до народу 23 травня. Очевидно, що після того, що відбулося після нього, домовитися стає майже неможливим. В усякому разі на цьому етапі розвитку ситуації.

«Президент робить кроки поза межами права для реалізації своєї політичної волі»

Олександре Володимировичу, ви не раз стверджували, що дострокові вибори нереальні: і на початку року, коли розмови про це лише починалися, й всередині травня, коли Президент підписав вже другий указ про розпуск парламенту й тривали переговори у робочій групі з підготовки виборів. Зважаючи на останні заяви Президента й прем’єра, ви наполягаєте на нереальності проведення цих виборів у правовому полі?

Ви частково вже відповіли на питання. Звичайно, що я вкотре можу повторити, що з точки зору чинних правових норм, провести дострокові вибори неможливо, нереально і безпідставно. Хоча якщо буде політична воля і згода всіх без винятку – і Верховної Ради, і уряду, й опозиції під патронатом Президента, це можна буде реалізувати через зміну правових норм, починаючи з Основного Закону, де має бути передбачено повноваження парламенту ухвалювати рішення про роспуск самому, виходячи з додаткових повноважень.

Зміни до Конституції повинні бути внесені до чи після того, як відбудуться вибори?

До, бо інакше це беззаконня. Якщо відкласти це на потім, то на підставі чого будуть зупинені повноваження чинного сьогодні парламенту? Чинна Конституція не передбачає жодних підстав для цього. Ви ж бачите, яка реакція іде з боку Президента України на можливості судового розгляду його указів! Тобто, зрозуміло, що не маючи жодних, визначених Конституцією, підстав для дострокового припинення повноважень ВР, Президент робить кроки поза межами права для реалізації своєї політичної волі. Але для того, щоб її реалізувати, потрібно щоб це знайшло відгук і у інших політичних сил.

Можна, звичайно, теоретично уявити варіант: всі приходять до повного консенсусу з приводу розпуску ВР і домовляються, що цим складом ВР ухвалюються закони, які забезпечують проведення дострокових виборів відповідно до правових норм. Після того, як ці питання вирішені, всі добровільно розходяться, тридцять днів не ходять на роботу, і на тридцять перший день Президент видає указ - законний, конституційний указ!, про дострокове припинення повноважень ВР на підставі статті 90 Конституції, де йдеться про те, що якщо впродовж однієї сесії парламент не зміг розпочати пленарні засідання протягом тридцяти днів, його повноваження достроково припиняються.

Тобто є два варіанти: або змінами до Конституції Верховна Рада сама укорочує собі життя, або при консенсусі, що Верховна Рада не буде працювати.

Тобто твердження членів робочої групи від опозиції про те, «короткий пакет» документів, який треба прийняти і йти на вибори – блеф?

Думаю, це політичні заяви і елементи реалізації якихось політичних прагнень. Я не думаю, що це варто коментувати з правової точки зору.

«З передбачених на сьогодні Конституцією підстав, немає жодної, щоб ухвалити рішення про дострокове припинення повноважень ВР»

Яким чином сьогодні можна внести зміни до Конституції, не порушуючи процедуру, як це було у грудні 2004 року? Є для цього коротка процедура чи це повинно відбуватися протягом двох сесій парламенту?

Коли мова йде про зміни до Конституції, коротких процедур бути не може. Процедура передбачає направлення цих змін до Конституційного суду, отримання його висновку, попереднє схвалення у парламенті, і на наступній черговій сесії остаточне схвалення трьомастами і більше голосами. Це єдиний із можливих варіантів, інших не існує.

Вам не здається, що ідея «спочатку зміни до Конституції - потім вибори», яку озвучили уже і Мороз, і Янукович, можливо, й правовий вихід, але в ситуації, яка склалася на сьогодні, все це виглядає як досить єзуїтський сценарій?

Я не згоден зі словом «єзуїтський», коли мова йде про дотримання Основного Закону і про створення правових умов для того, щоб можна було, у разі потреби, вирішувати кризові політичні питання. У чинній Конституції виписані умови, за яких Президент має право на розпуск парламенту - і тридцять днів, протягом яких не відбувається сесія, і вчасне несформування коаліції, і вчасне несформування уряду. Отже, якщо вже так, то слід у визначеному законом порядку додати конституційне право дострокового припинення діяльності за рішенням самої Верховної Ради.

Я наголошую, що з передбачених на сьогодні Конституцією підстав, немає жодної, щоб ухвалити рішення про дострокове припинення повноважень ВР - власне, у цьому вся проблема. І небажання почути від Конституційного суду, що рішення Президента не відповідає Основному Закону, також зрозуміле. Я не думаю, що при цьому варто говорити про якісь витончені єзуїтські плани.

Але вже очевидно, що вичікувати ще щонайменше півроку, поки ці зміни до Конституції будуть внесені, небезпечно… Також очевидно, що ситуація така, що можуть бути тільки політичні, а не правові шляхи виходу з цієї ситуації. Яким чином політичні домовленості і рішення можна завести в рамки правового поля, яке існує на сьогодні?

Знаєте, життя за домовленостями, коли мова йде про країну, - не просто небезпечна річ, а передумова обов’язкової катастрофи для держави.

А якщо домовленостей не буде?

Я говорю про життя за правом, а не за домовленостями. Бо якщо є домовленості, які трансформуються у правові норми, - це нормальний процес, який мав місце в багатьох країнах. Тобто це не є щось неординарне: коли є життєвий виклик, укладаються домовленості, як його подолати, вони вкладаються в правові рамки, і далі суспільство живе, знаючи, які норми діють.

Але якщо домовленості не будуть перекладені на мову права, це дуже небезпечно. Я можу сказати, що реальним є забезпечення законних дострокових виборів в Україні у жовтні по календарному плану, розробленому з урахуванням і внесенням змін до Конституції, ухваленням необхідних законів, зі здійсненням всіх необхідних організаційних заходів.

Так сталося, що видимим наріжним каменем зустрічей Януковича і Ющенка й діяльності робочої групи, була і є дата виборів. При цьому однією стороною говорилося, що необхідні зміни до законів можна прийняти хоч завтра, а іншою висувалися нові й нові умови - реєстр виборців, зміни до Конституції, п’яте, десяте... І в результаті - жовтень. Як ви гадаєте, можлива ситуація, коли Президент скаже: «Раз ні до чого не домовилися, вибори відбудуться 24 червня. Раз Партія регіонів й інші не хочуть брати в них участь, то й не треба»? Такий дещо ризикований варіант можливий?

Я б не сказав, що він ризикований - він просто неймовірний, оскільки ні організаційно, ні технологічно проведення виборів у зазначену дату є нереальним.

А Давидович каже, що реально і все готово...

Реально не сформована система комісій, які мають провести ці вибори. Щодо слів Давидовича про сформування списків виборців на основі тих, що використовувалися в березні 2006 року, то можу сказати, що з того часу вже понад мільйон людей закінчили свій земний шлях. А скільки перетнули межу 18 років? Тому якщо використовувати такі списки, то потрібно віддавати собі звіт, що вони в принципі не можуть претендувати на об’єктивність і реальне віддзеркалення волевиявлення громадян. Окрім того, не варто скидати з рахунків те, що якщо хочеться провести вибори у дружньому колі тих, хто вирішив, що їх потрібно проводити, то, очевидно, можна їх навіть не проводити, а відразу оголосити результати, не чекаючи 24 червня...

Ви жартуєте, проте можлива ситуація, коли половина країни, половина політикуму ці вибори не визнає?

Якщо вибори в половині країни просто не будуть проводитися, то дії тих, хто організовував всю цю виборчу лихоманку, можна буде кваліфікувати як скеровані на руйнування країни, на ліквідацію української незалежності. Ці дії повинні бути оцінені таким чином, як оцінювалися подібні дії діячів в усьому світі, коли вони робили кроки проти своєї країни. Ніхто з них не отримав доброго слова навіть після того, коли їм показали шлях у інший світ.

«Сьогодні , з моєї точки зору, є ознаки груп, які беззастережно можуть мати приорітет політичної позиції над правовою»

Але для того, щоб визнати ці дії такими, потрібен бути незалежний арбітр, яким міг би бути, наприклад, Конституційний суд. Нині до цієї інституції України надто багато питань і скепсису, обвинувачень у політичній заангажованості й корупції. Як же довіряти рішенням такого суду?

Я би поставив питання так: а як можна довіряти особі, яка своїми діями намагається зруйнувати парламент, ліквідувати законодавчу владу, зупинити дію єдиного органу конституційної юрисдикції в країні?

Ви маєте на увазі Президента?

Можливо, у нас ще хтось і має такі можливості ...Я думаю, у цій площині такі питання ставити набагато більш правомірно.

Хочу нагадати, що за десять років існування Конституційного суду України всі його рішення - навіть ті, які частині політикуму не подобалися чи критикувалися з точки зору правової чистоти, виконувалися, і нікому навіть на думку не спадало поставити їх під сумнів задля своїх політичних інтересів.

Те, що зроблено на одинадцятому році роботи суду, - це також ситуація, за яку потрібно відповісти.

І хто винен у заангажованості суддів?

Сьогодні , з моєї точки зору, є ознаки груп, які беззастережно можуть мати приорітет політичної позиції над правовою.

На сьогодні існує повний склад суду, який, з моєї точки зору, спроможний повноцінно ухвалити рішення на підставі права.

Хоча я й знайомий, звичайно, з багатьма критичними висловлюваннями на адресу конкретних суддів, які призначалися чи Верховною Радою, чи Президентом до складу Конституційного суду, щодо їх авторитету в галузі конституційного права. Так, до багатьох суддів є претензії, серед них є навіть такі, яким важко вірити, що вони всі рішення приймають неупереджено і законно. Але якщо зараз хтось продовжуватиме таку логіку дій, і поставить під сумнів функціонування всієї судової системи взагалі.... І такі підходи вже спостерігаються. Це, наприклад, як у футболі, коли одна з команд вважає, що суддя судить неправильно, що можна грати без судді, а потім сказати, що й правила не такі, тому їх треба скасувати й визначати по ходу гри, що добре, а що погано... Чим це закінчиться, я думаю, що навіть ті, хто слабо розбирається у футболі, можуть спрогнозувати дуже швидко. І подібна гра у політиці може закінчитися також тільки так.

Очевидно, що саме така гра набирає силу, і що суди перетворилися саме в політичний інструмент...

Я думаю, що це певною мірою сталося завдяки і вашим колегам, які хочуть створити міф, що всі суди перетворилися в політичний інструмент, в тому числі, і Конституційний. Які з рішень Конституційного суду у нинішньому складі ви можете назвати упередженими? Ви не зможете назвати жодного!

А нерозглядання певних подань? Наприклад, подання Ющенка з приводу закону «Про Кабмін», яке було зроблене ще у січні місяці...

А, наприклад, Кабінет Міністрів ще у вересні подав дванадцять таких подань! Мені достеменно відомо, що дуже велика кількість справ розглядається одночасно. Окрім того в судах є відповідна процедура - це не так, як ухвалюються рішення Президентом чи урядом. Бо навіть якщо брати питання звільнення суддів, очевидно, потрібно було б відкрити Закон «Про Конституційний суд», регламент Конституційного суду, і звернути увагу на просту логіку: навіть судді загальної юрисдикції, яких обвинувачують за порушення присяги, повинні обов’язково пройти відповідну процедуру, під час якої буде доведено, що суддя зчинив такі і такі дії, виніс такі і такі рішення, і це явно суперечить присязі судді.

Тобто Президент не може відкликати свою квоту?

Такого поняття – відкликання, не існує! Існує поняття звільнення за порушення присяги і поняття дострокового припинення повноваження судді. Для того, щоби звільнити суддю за порушення присяги, обов’язково потрібно дотримуватися процедури! Це абетка, елементарна річ, перша заповідь, з якої починається реалізація конституційного положення незалежності суддів!

А якщо суддю звинувачують у корупції, як це було зі Станік?

Якщо є такі звинувачення, то має бути порушена кримінальна справа, проведене досудове слідство и винесений судовий вирок. І це, до речі, є зазначеною в Конституції підставою для припинення повноваження судді. Це не тільки Конституційного суду, це всіх суддів стосується. Але ж вирок суду може бути й виправдальним. А так виходить, що вирок оголошується і без слідства, і без суду. Це далеко за межею права.

«В мене тривожне передчуття, що рішення КС може ніколи не з’явитися»

Яка доля у найближчі дні очікує той же Конституційний суд? Може, наприклад, з’їзд суддів звільнити осіб, яких призначав?

Якщо буде така демонстрація підконтрольності вже всіх суддів волі однієї державної особи, і з’їзд прийме рішення про порушення присяги всіма суддями, що призначалися з’їздом суддів, тоді дійсно можна буде ставити крапку на праві в Україні і закривати двері на всіх судах. В принципі, тоді і Міністерство юстиції буде непотрібне - достатньо міністерства жандармерії для того, щоб волю однієї людини втілювати в життя всіма засобами, які воно буде вважати за потрібне.

Коли може з’явитися рішення Конституційного суду, зважаючи на те, що розгляд другого указу почався в понеділок?

Ви знаєте, в мене таке тривожне передчуття, що воно може ніколи не з’явитися. Тому що вже напередодні, за день, коли воно буде готовим до голосування або навіть проголосоване, вийде указ Президента про скасування попереднього указу. Буде третій, четвертий...

Ну то правлячій коаліції це вигідно – час іде, укази видаються, КС їх розглядає, а виборів нема...

Це не вигідно нікому, тому що це зберігає дестабілізацію країни. Ви ж не думаєте, що якщо все це буде продовжуватися місяцями, то все решта в Україні буде функціонувати? Тобто ми будемо причетні до поховання своєї країни. Я не хочу бути до цього причетним, тому буду всіляко протидіяти цьому авантюризму.

Чому позов щодо Станік і Пшеничного про відновлення їх на посаді суддів зробив народний депутат Зац, а не вони самі?

Це дійсно предмет цікавого юридичного спору, оскільки мова у даному випадку йде не про оскарження порушення прав фізичної особи, а про порушення прав народного депутата на здійснення ним своїх функцій, які може забезпечити тільки Конституційний суд – це питання тлумачення законів, Конституції та ін.

А Президент може подати до суду за порушення своїх прав? Як ви розцінюєте його позов до Голосіївського суду щодо припинення діяльності КС?

Я навіть не знаю, як його розцінювати, оскільки, думаю, світова історія такого ще не знала. Думаю, що це буде цитуватися у багатьох підручниках різних країн, що є держава, у якій це стало можливим. Я не берусь судити, що може бути з таким зверненням й чим все може закінчитися. Але сам факт такого кроку! Я не знаю, чи це крок відчаю, чи намір усунути арбітрів по конституційних спорах взагалі...

«Виклик праву зроблений виключно однією людиною»

З того, що ви сказали, випливає, що Президент зараз дійсно нічого не може зробити у правовому полі й змушений робити досить-таки екстравагантні, на перший погляд, кроки, щоби принаймні якось розрулити ситуацію. Як її можна вирішити законно?

Її створювати не потрібно.

Але вона вже створена і до цього доклалися всі, погодьтеся...

Ні, не погоджуся. Тому що виклик праву зроблений виключно однією людиною. Якщо ви мені будете опонувати, то я хочу почути аргумент, що хтось інший - уряд, прем’єр-міністр, коаліція чи якась фракція, зробили крок всупереч Конституції України, всупереч чинним законам для створення цієї ситуації.

Як ви вважаєте, прийняття Закону «Про Кабмін» було юридично чистим?

Безумовно.

І у Президента не було причин сумніватися, подавати до Конституційного суду з приводу всього того, що тоді відбулося?

Ви знаєте, ніхто не забирав права у Президента звертатися до Конституційного суду, що він зрештою і зробив. Будь-яка посадова особа, будь-який орган має дочекатися рішення цього суду, і зрозуміло, що всі його виконають. Про це говорили і керівники уряду, і парламенту, і міністр юстиції. Ще до прийняття закону я стверджував і стверджую сьогодні, що там немає норм, які прямо вступають в конфлікт з нормами Конституції.

Те, що наводиться як неконституційність – лише тлумачення, скажімо, питання можливості призначення прем’єр-міністра України Верховною Радою без подання Президента України. Але треба читати Конституцію всю, а не лише одну статтю!

А там записано, що первинною є пропозиція коаліції, яка подається Президенту на розгляд. Якщо Президент не виконує свою функцію й не робить подання кандидатури, цю функцію виконує орган, який має право це рішення ухвалити, - Верховна Рада. Ви ж знаєте, що прем’єр-міністра призначає Верховна Рада - ніхто інший не може його призначати.

Таким чином є той, хто має конституційне право на первинну пропозицію, є Верховна Рада, яка єдина може її прийняти.

Тобто Президент не може сказати «ні»?

Він може сказати «ні» лише у тих випадках, якщо ця кандидатура не відповідає вимогам, визначеним Конституцією, і додатковим умовам, виставленим законом «Про Кабмін» до цієї кандидатури щодо віку, освіти, громадянства і т.ін.

А те, що у Президента забрали право призначення міністрів закордонних справ і оборони?

Призначення всіх без винятку міністрів – повноваження Верховної Ради. Ніхто у Президента нічого не забирав, у нього збережено право вносити подання до парламенту! Знову ж таки, мова йде про те, що якщо Президент не виконує свої конституційні обов’язки і не вносить кандидатури, тоді Верховна Рада виконує функцію за поданням тих, хто зазначений як першоджерело щодо внесення таких пропозицій. Все!

До речі, з приводу суддів КС. У законі «Про Конституційний Суд» записано: «Президент проводить консультації з прем’єр-міністром та міністром юстиції щодо кандидатури на посади суддів Конституційного суду. Призначеним на посаду судді Конституційного суду вважається особа, про призначення якої видано указ, скріплений прем’єр-міністром та міністром юстиції України». Ви тепер розумієте, що не може бути призначення суддів без згоди міністра юстиції і прем’єр-міністра?

Таким чином, Президент повинен враховувати думки всіх, а волю його самого можна обійти. То хіба це не наступ на повноваження Президента, про що говориться уже півроку?

Я би сказав, що півроку іде планомірне правове оформлення законами і рішеннями уряду тих норм Конституції, які набули чинності у повному обсязі з липня 2006 року. Я особисто ретельно займаюся тим, щоб всі норми Конституції були забезпечені відповідним правовим підґрунтям.

«Мені відомо, що вже підготований текст нової Конституції, який повертає попередню президентсько-парламентську систему, навіть у більш жорсткій її формі»

Ви, як правник, схвалюєте зміни до Конституції, які були внесені у грудні 2004 року?

Я до них ставлюся стримано. Але, думаю, що кожен відповідальний державний діяч чи посадова особа повинні завжди з повагою ставитися до будь-якого закону, а до Конституції особливо. Якщо висловлювати свої побажання, свою критику, то бажано робити це до моменту набуття чинності цих законів. Після того, коли закон набув чинності, можна говорити про певні проблеми щодо узгодженостей в конституційному тексті, у необхідності тлумаченнях, але є чинний текст, і ігнорувати його не дано нікому.

Тобто незважаючи на те, що до чинного тексту Конституції багато питань, його все одно потрібно розвивати у законах?

Так, конкретизувати, розвивати у законах, що ми і робимо.

Чому жодна пропозиція Президента до закону «Про Кабмін» не була врахована?

Ну, це неправда. Було враховано чимало пропозицій Президента. Відхилені лише ті, які були спрямовані на те, щоб законом «Про Кабмін» підправити Конституцію і зробити так, щоб Кабмін, який Конституція визначає вищим органом виконавчої влади, став, по суті, допоміжним органом для глави держави та його Секретаріату. Там навіть дослівно в одній із пропозицій було записано, що уряд України забезпечує діяльність консультативних, дорадчих, допоміжних органів Президента України. Тобто, уряду дуже цікава роль відводилася...

Очевидно, що нинішня політична криза вибухнула, коли для Президента стало очевидним, що все йде до того, що у парламенті ось-ось буде триста голосів і є загроза не лише подолання вето Президента, а й внести зміни до Конституції, які ще більше урізали б його повноваження. Зараз знову у заявах політиків звучать тези про внесення змін до Конституції, політичну реформу і т.ін. Як її можна провести зараз?

Реально є домовленості, які були публічно зроблені перед українським суспільством, перед міжнародними поважними організаціями і особами про те, що продовженням змін до Конституції буде реформування регіонального управління і забезпечення реального самоврядування в Україні - ліквідація державних адміністрацій і надання органам самоврядування права мати свої виконавчі органи і організовувати життя громад. Це було і на політичному рівні, і на юридичному, було попереднє схвалення законопроекту, висновок Конституційного суду - все це було. Тобто йдеться про те, що цей процес треба завершувати.

Для чого, якщо практично всі гравці згодилися, що слід прийняти нову Конституцію? Правда, судячи з усього, кожен по-своєму розуміє, якою вона має бути...

Мені відомо, що вже підготований текст нової Конституції, який повертає попередню президентсько-парламентську систему, навіть у більш жорсткій її формі.

Ким підготований?

Я не знаю достеменно, хто її готував, але знаю, що це відбувалося під патронатом Секретаріату Президента. Зараз шукаються варіанти, яким чином зробити так, щоб цей варіант став Конституцією. І єдиним з можливих шляхів тут є референдум.

Сьогоднішня нормативна база для проведення референдуму практично відсутня: закон «Про всеукраїнський і місцеві референдуми», який є на сьогодні чинним, прийнято ще в Українській РСР, і з його нормами дуже складно щось організовувати. Є ще норми в законі «Про Центральну виборчу комісію», які дещо допомагають, але це не рятує ситуацію.

До речі, закон «Про всеукраїнський референдум» був схвалений Верховною Радою ще, дай Бог пам’яті, в 2000 році, але Президент ветував його, вето не було подолане, і по сьогоднішній день немає закону, який би це регулював.

Тому, звичайно, є сподівання на те, що якщо навіть без дотримання тих процедурних норм, які регулюють проведення всеукраїнського референдуму, його провести і оголосити результат, це буде легітимізацією того, що, скажімо, 38 мільйонів українців проголосували за щось, на що є воля людей. А народ - єдине джерело влади. І все! Але так не буде!

«Референдум зараз може бути черговою авантюрою»

Референдум - це волевиявлення прямої дії чи воно потребує імплементації в парламенті?

Якщо все зроблено законно, якщо визначений орган відповідним законом ухвалив рішення, якщо референдум проведено відповідно до закону, якщо є впевненість, що всі процедури дотримано і немає спотворення волі людей, тоді референдум – акт прямої дії.

А які для цього є критерії? Як це визначити?

А дуже просто! Це все зазначається в законі. Сьогодні референдум про внесення змін до Конституції може призначати тільки Верховна Рада після того, як була ініціатива Президента - ця процедура в тринадцятому розділі вся описана. Потім референдум, і його рішення є кінцевим, ніхто вже його переглянути не може.

Якщо виписана така процедура для внесення змін до Конституції, то, я думаю, повинно бути розуміння, що винесення на референдум цілісного тексту Конституції - набагато більш відповідальна річ. І без рішення парламенту, без розгляду у Верховній Раді цього тексту це не може відбутися! Тому що вимагати від кожного громадянина, щоб він брав участь у нормотворенні і оцінював норми, які досить складні навіть для тих, хто займається конституційним правом все своє життя, - це знущання над людьми.

Такий референдум можливо провести чи ні?

Зараз неможливо. Зараз це може бути черговою авантюрою, яка отримає, я думаю, рішучу відсіч, оскільки це буде намагання всупереч чинним правовим нормам зробити кроки, які будуть працювати на руйнування, а не на утвердження в Україні верховенства права і створення умов для розвитку суспільства.

Як ви оцінюєте ідею одночасного проведення і парламентських, і президентських дострокових виборів? Вона має правові підстави?

Ні, не має. Ця ідея має політичні підстави, як це було у 1994 році, коли з розривом у три місяці відбулися дострокові вибори Верховної Ради і президента. Тоді теж не було правових підстав, було політичне рішення.

Чи можливо провести імпічмент Президента, прийнявши необхідні законодавчі документи?

В Україні є боязнь того, щоб з’явився правовий механізм реального притягнення високопосадовців до відповідальності за скоєння злочину. Протягом тривалого часу, в кількох скликаннях парламенту розглядалися та ухвалювалися проекти закону про тимчасові спеціальні та слідчі комісії, де був розділ про створення спеціальної слідчої комісії по ініціюванню усунення від влади Президента України за вчинення злочину. Те, що посьогодні цей закон не набув чинності - це відповідь щодо дій і попереднього президента, який накладав на нього вето, і сьогоднішнього, який також двічі скористався своїм правом вето на цей закон.

Очевидно, є побоювання, що буде такий механізм, як імпічмент, то є ймовірність того, що доведеться відповідати. Думаю, в разі, коли дії Президента залишать великі рани в українському суспільстві, відповідати за них все одно доведеться – є закон про імпічмент чи немає.

«Імперативний мандат є в Північній Кореї і, здається, ще в кількох африканських країнах»

Свого часу ви займалися виборчим законодавством і казали, що в принципі має бути прохідний бар’єр десь відсотків сім. Ви не змінили своєї думки?

Я можу сказати, що думка щодо конкретних цифр залежить від ситуації в країні і від потреб суспільства. Будучи прихильником пропорційної системи виборів, я завжди доводив, що для України на сьогодні оптимальним варіантом є пропорційна система виборів з регіональними відкритими списками. Потрібно заохочувати структуризацію суспільства, структуризацію влади, щоб вона була працездатною, політично відповідальною, але водночас, ця політична відповідальність має бути персоніфікованою для тих, хто є в парламенті. Верховна Рада не може бути акціонерним товариством, де є наглядова рада, а особистість депутата нівелюється повністю, що ми й маємо на сьогодні.

А як у такому випадку ви розцінюєте норму про імперативний мандат?

Ну, я думаю, вам на це краще відповів би товариш Кім Чен Ір. Наскільки пам’ятаю, імперативний мандат є в Північній Кореї і, здається, ще в кількох африканських країнах. Тобто зрозуміло, куди нас кличуть? Це називається "подалі від Європи", що зрештою можна ясно прочитати як у висновках Венеціанської комісії, так і у резолюції ПАРЄ.

А що ще на сьогоднішній день може запобігти переходам депутатів із фракції у фракцію?

Не потрібно просто продавати місця у списках, а дати виборцям право на визначення, кого б вони хотіли бачити в парламенті.

Оксана Козак, «Главред»